Американський психолог Г. Оллпорт висловлював думку про неоднорідність релігійних почуттів у різних людей. У декого воно фрагментарне, поверхове, в інших — глибоке і всепроникаюче, вплетене в саму життєву тканину. Зміст і функціонування релігійного почуття, зауважував психолог, залежать від зовнішньої і внутрішньої релігійності. Зовнішня релігійність не торкається глибинних підвалин особистості, вона може використовуватись для підвищення статусу, для підтримки впевненості в собі, для збільшення прибутків. Внутрішня релігійність глибоко інтеріоризована і є базовим, інтегральним мотивом діяльності людини. Г. Оллпорт наголошує, що коли зовнішня релігійність може порушити психічне здоров'я, то внутрішня, навпаки, підтримує його.
Дослідники психології релігії радянських часів (Д. Угринович, М. Попова, В. Носович та ін.), аналізуючи релігійні почуття, зауважували, що вони спрямовані на ілюзорний об'єкт. О. Сарапін визначає їх як переживання людини, пов'язані з її ставленням до Абсолюту, ті переживання, що виявляються здебільшого у формі тривоги, трепету, благоговіння. Отже, релігійні почуття розглядаються дослідниками вкрай неоднозначно.
2 Сутність та особливості релігійного почуття
Особистісне відношення людини до релігійних феноменів у формі переживання власне і є релігійним почуттям. Інтенсивність такого переживання може бути різноманітною: від легкого переживання до пристрасті. Його посилення залежить від міри усвідомлення цього ставлення, яке виявляється через почуття, світосприйняття і світорозуміння людини, її особистісних якостей. Інтенсивність почуття залежить від предмета чи особистості, що його викликають і на які воно спрямовується.
Характеризуючи емоційні явища, П. М'ясоїд [8, с. 374— 375] виокремлює такі властивості релігійних почуттів:
1) амбівалентність (лат. ambi — з обох боків і valentia — сила, міць) — спостерігається при одночасному переживанні індивідом емоцій, які мають полярні характеристики. Прикладом виявлення амбівалентності є тотемічна трапеза, яку описав у праці «Тотем і табу» 3. Фройд;
2) полярність (лат. polaris, від polos — вісь) — вказує на можливість зміни будь-якого почуття на протилежне йому. Приємне може стати неприємним; те, що викликало радість, може заподіяти горе;
3) активність (лат. activus — діяльний) — здатність емоцій стенічним (підсилювальним) або астенічним (при-гнічувальним) чином впливати на діяльність;
4) інтенсивність (лат. intensio — напруження, посилення) — властивість, яка свідчить про ступінь вираження релігійного явища. Діапазон цієї властивості значний: від легкого хвилювання до пристрасті;
5) глибина релігійних почуттів — залежить від того, викликані вони пересічними чи життєво важливими подіями, а також від того, в якому зв'язку перебувають з об'єктом, що спричинює ці почуття;
6) тривалість релігійних почуттів — характеризується часом їх існування. Це залежить від особливостей предмета, який їх викликає, а також від інтелекту та способу життя індивіда.
Найвідомішими спеціалістами з емоційно-екстатичного гіпнозу були шамани. Це люди, у яких надзвичайно розвинене екстрасенсорне сприйняття. В такому стані різко підвищується здатність до моделювання психіки інших. Найбільше визнання шамани отримали завдяки вмінню оживляти мертвих. В. Кандиба в книзі «Емоційний гіпноз» наводить приклад того, як шаман вміло управляє емоційно-чуттєвою сферою інших, впливає на глибину переживань, перевтілює їх у ту чи іншу тварину: «Шаман кладе руку на голову приборканому «тигру» і піднімає вгору його скривлене обличчя... Якусь мить тільки тихо лупають барабани, людина-тигр більше не ричить, голова його повільно опускається. Раптово «тигр» падає на землю: із трансу він перейшов у кому... Чаклун нахиляється, дмухає йому в вуха, потім підстрибує і пронизливо кричить. Людина, яка тільки-но лежала перед ним у прострації, слухняно встає і знову починає танцювати» [ 6, с. 309].
Часто можна почути думку, що релігійні почуття є звичайними людськими почуттями і їх особливість полягає у спрямованості на релігійний об'єкт. В. Джемс з цього приводу зауважував: «Є релігійна любов, релігійний страх, релігійне почуття піднесеного, релігійна радість тощо. Але релігійна любов — це лише спільне всім людям почуття любові, звернене на релігійний об'єкт. Релігійний страх — це звичайний трепет людського серця, але пов'язаний з ідеєю божої кари. Релігійне почуття піднесеного — це те особливе здригання, якого ми зазнаємо в нічну пору в лісі або гірському міжгір'ї, тільки в цьому разі воно породжується думкою про присутність надприродного... Немає особливої елементарної релігійної емоції, а є лише сукупність звичайних емоцій, на які релігійні об'єкти накладають свій характерний відбиток» [3, с. 38].
Почуття ніколи не бувають безпредметними, нейтральними щодо змісту психічної діяльності. Вони завжди виражають емоційне ставлення до об'єкта, який цікавить людину.
Про силу емоційно-чуттєвого навіювання свідчать різноманітні феноменальні явища, зокрема стигмати, чудодійні зцілення тощо. Відомо, що одним із перших був стиг-матизований Джованні Бернадонне, більше відомий під іменем святого Франциска Азизького. Надзвичайно сильне, концентроване самонавіювання, емоційне збудження призвели до утворення на тілі фанатично віруючого Бернадонне крововиливів, навіть виразок. Вони з'являлися саме у місцях, відомих віруючим як ті, куди вбивали гвіздки при мученицькій смерті Ісуса Христа.
3 Структурованість та динаміка релігійного почуття
Структурувати релігійні почуття доволі складно. Проте Т. Рібо виокремлює такі його складові:
1) емоція страху. Діапазон її проявів надзвичайно різноманітний: від неймовірного жаху до непевного хвилювання, спричиненого невідомою, таємничою силою, яка обожнюється;
2) елементи телепатії чи потягу до «свого» Бога. З'являється надія на умилостивления найзлішого, найжорстокішого; людина прагне зробити його прихильним до себе, співпереживаючим;
3) практичність і утилітарність релігійного почуття.
Як вираження вузького егоїзму воно стає засобом інстинкту самозбереження, могутньою зброєю у боротьбі за життя. Ця ознака досить виразно розкривається завдяки практичному правилу культу: жертвоприношення пропорційні бажанням і проханням, а прохач сподівається отримати відповідну винагороду.
З цього моменту релігійне почуття набуває соціального характеру. Посилюється принцип авторитету; спільність культу і обрядів стає яскравим свідченням соціальної солідарності [10, с. 212—213].
Досліджуючи релігійне почуття, Рібо з'ясовує його витоки і роль у житті архаїчної людини. Із становленням, розвитком релігійного почуття його психологічна забарвленість все чіткіше набуває соціальних характеристик.
До проблеми осмислення релігійних почуттів звертався і російський психіатр Петро Ганнушкін (1875—1933), який, розглядаючи злість, сексуальну любов і релігійне почуття, зауважував про їх взаємопов'язаність, яка най-відчутніша при їх інтенсифікації, «коли злість трансформується в жорстокість, в несамовитість, сексуальна любов у сластолюбність і релігійне почуття в фанатизм...» [1, с. 80]. Вчений наводив низку прикладів, які демонстрували їх зв'язок, заміщення. Однак найсильнішим, згідно з Ганнушкіним, є сексуальне почуття; в деяких випадках його можуть заміщувати релігійне почуття та жорстокість. Він навіть висловлював думку про об'єднання цих різних почуттів в одну групу.
Релігійні почуття мають досить різноманітний вияв, але завжди присутнє особистісне ставлення до релігійних феноменів у формі переживання. Його інтенсивність може бути неоднаковою — від легкого переживання до пристрасті, а посилення залежить від міри усвідомлення релігійного почуття, яке переживається, від світосприйняття і світорозуміння людини, її особистісних якостей. Однією з особливостей релігійних почуттів є їх інтенціальність, спрямованість на об'єкт. Тобто змістове наповнення почуття залежить не лише від особистості, а й від об'єкта, результатом переживання якого він є. Як зазначав С. Рубін-штейн, «основні відмінності в емоційній сфері особистості пов'язані з відмінністю в змісті людських почуттів, в тому, на що, на які об'єкти вони спрямовуються і яке ставлення до них людини вони виражають» [11, с. 583—584].
Релігійні почуття доволі динамічні. Це засвідчує епізод із роману Ф. Достоєвського «Брати Карамазови». До старця Зосими прийшла жінка, яка була у відчаї після смерті трирічного сина. Старець Зосима розповів, що колись один великий святий побачив у храмі таку ж горем вбиту жінку. Святий їй сказав, що Господь дає таким дітям ангельський чин, тому Зосима порадив жінці плакати й радіти, згадуючи, як синок-ангел дивиться на неї та радіє. Жінка розплакалась, але згодом утішилася.
Підтвердженням динаміки релігійних почуттів є дослідження російського вченого Д. Коновалова, пов'язані з психологією екстазу [7, с. 157]. Він визначає релігійний екстаз «як своєрідне душевне хвилювання, розряд нервово-психічного збудження, що викликається штучними релігійними вправами, які підготовляються суворим аскетичним режимом, і обумовлене психофізичними характеристиками сектантів-екстатиків» [7, с. 3]. Екстаз охоплює приступ розчулення, захвату і натхнення. Під час проповіді, читання Писання, молитви, а особливо співу, люди починають хвилюватись, втрачають самоконтроль. Зовнішньо цей стан проявляється в нестримних сльозах. Таке розчулення захоплює сектантів під впливом незбагненного жалю, що викликається проповіддю про страждання «Божих людей» за віру. Почуття жалю проявляється в неймовірній ніжності і велелюбності: сектанти починають обніматися, цілуватися. Проникаючись почуттям своєї гріховності, сектанти голосно плачуть, з криком і зойком журяться про свої гріхи.