Узагальнення й систематизація вітчизняних робіт, пов'язаних з досліджуваною проблемою, дозволили уточнити поняття шлюбно-сімейної адаптації, виділити її специфіку. Оскільки родина є малою групою, те, на наш погляд, представляється можливим використання деяких характеристик, закономірностей прояву соціально-психологічної адаптації при вивченні процесу шлюбно-сімейної адаптації. Однак необхідно відзначити, що не можна ігнорувати специфіку родини, розглядати її як поле, на матеріалі якого вивчається те ж саме, що може бути вивчене на матеріалі інших малих груп.
Л. Гозман, Ю. Алешина виділяють наступні найбільш важливі відмінності родини від інших малих груп:
1.родина є максимально контрольованою в нормативному плані, тобто нормативно заданої;
2.гетерогенність складу;
3.закритість групи;
4.напівфункціональність групи;
5.тривалість історії родини;
6.тотальність - повне залучення людини в сімейні стосунківи.
Таким чином, задаються певні рамки для переносу особливостей протікання соціально-психологічної адаптації на адаптацію до родини. Шлюбно-сімейну адаптацію варто розглядати як поступовий процес пристосування пружне друг до друга й до сімейного життя, результатом якого повинне бути формування стійкого сімейного укладу, розподіл побутових і психологічних ролей, вироблення прийнятного стилю спілкування один з одним, вироблення прийомів дозволу й профілактики конфліктів і розбіжностей, визначення взаємин з мікрооточенням по типі відкритої або закритої групи. Це визначення, на наш погляд, є найбільш удалим, оскільки досить повно розглядає змістовний аспект шлюбно-сімейної адаптації як цілісного процесу.[20]
Своєрідну концепцію шлюбно-сімейної адаптації запропонував В. Сисенко. Основу її становлять особливості характерів чоловіка й жінки і їхніх адаптаційних можливостей, що випливають звідси. Автор виділяє 4 групи людей по ступені й рівню адаптації:
1.високоадаптовані особистості;
2.середньоадаптовані;
3.низькоадаптовані;
4.дезадаптовані.
До загальних адаптаційних особливостей він відносить:
1.здатність до співробітництва;
2.здатність до спілкування;
3.здатність до емоційного й раціонального розуміння інших людей;
4.здатність до самоконтролю й самопізнання;
5.уміння вибрати адекватний тип поводження залежно від умов й обставин.
Розвиток цих здатностей значною мірою, на думку автора, визначає успішність шлюбно-сімейної адаптації. Однак цей висновок припускає не метафізичне, а діалектичне мислення, що визнає в тому самому явищі позитивні й негативні моменти, прогресивне й регресивне. Необхідно враховувати, що кожна подружня пара виробляє свій неповторний стиль взаємин; компенсує нерідко самі небажані характеристики один одного, протистоїть негативним тенденціям.
В. Сисенко визначає структуру адаптації особистості й сфері шлюбно-сімейних стосунків у такий спосіб:
1. адаптація фізіологічна, у тому числі сексуальна;
2. адаптація до темпераменту, характеру партнера;
3. адаптація до сімейних ролей, до нових обов'язків, правам, до подолу праці в шлюбному союзі;
4. адаптація до потреб, інтересам, звичкам, образу й стилю життя шлюбного партнера;
5. адаптація до основних цінностей життя, «життєвої філософії», розумінню мети й сенсу життя партнера.
Деякі характеристики шлюбно-сімейної адаптації розглядаються в дослідженнях із соціальної перцепції. У роботах цього напрямку відзначається факт значних змін особливостей міжособистісного сприйняття молодими чоловіками протягом адаптаційного періоду, що триває 1,5—2 роки. Вибір майбутнього чоловіка визначається дією ряду факторів, серед яких відзначимо насамперед подання про ідеального партнера, більш-менш усвідомлюваний образ якого є в кожного.[16] У його створенні беруть участь досвід, літературні й кіногерої, соціальні стереотипи й ідеал референтної групи. Ідеальний образ регулює стосунківи в подружній парі 0,5-1,5 року. Потім знижується напруженість емоційного підйому, негативні характеристики партнера перемішаються в центр, зіставляються з початковим образом. У цій ситуації велике значення має те, яку лінію поводження виберуть чоловік і жінка: чи будуть вони як і раніше орієнтуватися на неіснуючий образ, прагнути «підігнати» під нього свого партнера або ж, навпроти, почнуть коректувати не партнера, а свій образ його, наближаючись тим самим до дійсності. Адекватність подання про партнера по шлюбному союзі забезпечує погодженість між очікуваним і реальним поводженням свого партнера, що важливо для реалізації цілей адаптації в родині.
Особливого розгляду вимагає питання про критерії адаптованості чоловіка й жінки.
У доступній нам літературі ми не зустріли вказівок на об'єктивні й суб'єктивні показники адаптованості . Ми пропонуємо розглядати як критерій адаптованості інтегральний показник, що складається із тривалості шлюбного стажу (об'єктивний показник) у сполученні з рівнем задоволеності подружніми стосунками (суб'єктивний показник). Задоволеність шлюбно-сімейними стосунками відбиває результативність всіх процесів, що відбуваються в родині, у тому числі й адаптаційних. Отже, висока оцінка шлюбу може розглядатися як показник того, що в родині вирішені завдання адаптаційного періоду: формування структури родини, розподіл функцій (або ролей) між чоловіком і дружиною, вироблення загальних сімейних цінностей на тім рівні, що задовольняє дану подружню пару. Таким чином, шлюбно-сімейну адаптацію необхідно розглядати як складний, багаторівневий цілісний процес взаємного пристосування чоловіка й жінки друг до друга й до сімейного життя. У змістовному плані цей процес являє собою єдність наступних компонентів:
1.Пристосування до шлюбного партнера, що припускає:
□ фізіологічну адаптацію, у тому числі сексуальну;
□ адаптацію до темпераменту, характеру партнера;
□ адаптацію до інтересів, потребам, звичкам, образу й стилю життя шлюбного партнера;
□ адаптацію до основних цінностей життя, життєвої філософії партнера;
2.Пристосування до сімейного життя, що включає в себе адаптацію до побутових і психологічних ролей, до нових обов'язків і прав, до поділу праці в шлюбному союзі.
Компоненти 2-й групи вивчені у вітчизняній психології недостатньо, хоча грають досить істотну роль у загальному процесі пристосування до шлюбно-сімейних стосунків. Якщо адаптація до партнера можлива й у період дошлюбного знайомства, то адаптація до вимог сімейного життя відбувається лише після висновку шлюбу в умовах спільного проживання, ведення господарства й т.п. У зв'язку із цим особливе звучання й особливий інтерес здобуває дослідження мотиваційних компонентів, що регулюють процес адаптації на початкових етапах становлення родини.[20]
У родині існують сили зімкнення, що роблять опір зміні структури, і сили розпаду, що штовхають до змін. Рівновага існує в тому випадку, якщо сили зімкнення переважають над силами розпаду. У дусі такого підходу автори дають визначення групового (наприклад, сімейного) конфлікту: «Цей стан потрясіння, дезорганізації стосовно попередньої рівноваги. Конфлікт — це генератор нових структур», — затверджують Робер і Тильман.[16]
Одним з найпоширеніших підходів до аналізу причин міжособистісних конфліктів, зокрема подружніх конфліктів, є підхід, що виходить із того, що конфлікт між чоловіками виникає через незадоволеність певних потреб в одного з них або в обох.
Такого підходу дотримується, зокрема, вітчизняний дослідник В.Сисенко «Як відомо, — пише В. Сисенко, — шлюб полягає для взаємного задоволення сімейних різноманітних потреб. Часткове й повне незадоволення тих або інших потреб одного або обох чоловіка й жінки веде до сварок, а потім і до хронічних конфліктів, руйнуючи стійкість шлюбу».[17]
В. Сисенко виділяє наступні причини конфліктів па ґрунту незадоволених потреб.
1.Конфлікти, незлагоди, що виникають на основі незадоволеної потреби в цінності й значимості свого «Я», порушення почуття достоїнства з боку іншого партнера, його зневажливого, неповажного відношення. Образи, образи необґрунтована критика.
2.Конфлікти, незлагоди, психічні напруги на базі незадоволених сексуальних потреб одного або обох чоловіка й жінки. Вони можуть мати різну основу: знижена сексуальність одного із чоловіка й жінки, розбіжність циклів і ритмів виникнення сексуального бажання; безграмотність чоловіка й жінки в питаннях психогігієни шлюбного життя; чоловіча імпотенція або жіноча фригідність; різні хвороби чоловіка й жінки; сильна хронічна фізична й нервова перевтома одного із чоловіка й жінки й т.д.
3.Психічнa напругa, депресії, конфлікти, сварки, що мають своїм джерелом незадоволеність, потреби одного або обох чоловіка й жінки в позитивних емоціях; відсутність пещення, турботи, уваги й розуміння. Психологічне відчуження чоловіка й жінки.
4.Конфлікти, сварки, незлагоди на ґрунті пристрасті одного із чоловіка й жінки до спиртних напоїв, азартним іграм й іншим гіпертрофованим потребам, що приводять до неощадливим і неефективним, а часом і марним витратам коштів родини.
5.Фінансові розбіжності, що виникають на основі перебільшених потреб одного із чоловіка й жінки. Питання взаємного бюджету, змісту родини, внеску кожного з партнерів у матеріальне забезпечення родини.
6.Конфлікти, сварки, незлагоди на ґрунті задоволення потреб чоловіка й жінки в харчуванні, одязі, на ґрунті благоустрою домівки, а також витрат на особисті потреби кожного із чоловіка й жінки.
7.Конфлікти на ґрунті потреби у взаємодопомозі, взаємопідтримці, у кооперації й співробітництві, а також пов'язані з поділом праці в родині, веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми.
8.Конфлікти, незлагоди, сварки на ґрунті різних потреб й інтересів у проведенні відпочинку й дозвілля, різних хоббі.