Смекни!
smekni.com

Соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї в Україні (стр. 8 из 9)

Використання категорії «потреба» у створенні теорії подружньої конфліктності доцільно, з погляду В. Сисенко, у багатьох стосунках. Як відомо, від загальної психології й психології особистості, від аналізу потреб легко перейти до мотивів й інтересів, негативним і позитивним емоціям, а також до таких понять, як «стрес» й «фрустрація», які інтенсивно розробляються в медичній психології. А звідси вже прямий шлях до аналізу всіх видів неврозів і депресивних станів, джерелом яких можуть бути сімейні безладдя.

Отже, стійкість або нестабільність шлюбу В. Сисенко розглядає через задоволення потреб чоловіка й жінки. Він думає, що стабільність шлюбу залежить не тільки від задоволення матеріальних потреб чоловіка й жінки, але й від задоволення емоційно-психологічних потреб.[15]

Він виходить із гіпотези, що складає в тім, що емоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від ступеня задоволення потреб у взаємодопомозі й психічній підтримці, взаєморозумінні, задоволенні почуття власного достоїнства, у відчутті своєї значимості, важливості.

Емоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від задоволення потреби чоловіка й жінки в пещенні, ніжності, турботі й увазі друг до друга. Інакше кажучи, кожний із чоловіка й жінки повинен задовольняти свою потребу в позитивних емоційних почуттях. Отже, шлюб стабільний лише й тім випадку, коли подружнє спілкування несе в собі позитивний емоційний заряд, коли жоден із чоловіка й жінки не випробовує почуття відчуження й психічної самітності.

Для кожного чоловіка в спільному житті повинен бути досягнуть якийсь мінімально необхідний рівень задоволення потреб, у противному випадку виникає дискомфорт, формуються й закріплюються негативні емоції й почуття. На базі незадоволених або частково вдоволених потреб може виникнути тимчасова або хронічна фізіологічна, психічна напруга, що поступово підточує емоційно-психологічну стабільність шлюбу. Розповсюджено варіант, коли один із чоловіка й жінки може бути перешкодою для задоволення якихось особистих потреб іншого. Як добре відомо із загальної психології, будь-яка блокада інтересів і бажань особистості супроводжується сукупністю негативних почуттів й емоцій, які руйнують підвалини родини.[18]

Більша група конфліктів виникає на основі незадоволеного почуття власного достоїнства, значимості, цінності нашого «Я». Любою людиною сильно переживає, коли ущемляється його особисте достоїнство, коли він втрачає поваги, коли до нього ставляться без належної поваги. Особливо зачіпають взаємні колючості, критичні зауваження, що стосуються розуму, якостей характеру, звичок і т.д.

Якщо один із чоловіка й жінки почуває себе защемленим, те це породжує цілий ряд негативних реакцій проти іншого пружна й у певній мері переходить у незадоволену потребу в пещенні, ніжності, турботі. Психічне відчуження між чоловіками починається із заниженої оцінки, із критичних зауважень щодо особистості партнера. У такий спосіб порушується щиросердечна гармонія, відчуття своєї корисності й цінності для іншої людини. Подібні обставини приводять до того, що в шлюбі й родині людина не може затвердити самого себе. У власній родині він почуває психічний дискомфорт. У нього зникає почуття підтримки, солідарності, захищеності.[19]

Теорія конфліктності, що має у своїй основі незадоволені потреби чоловіка й жінки, доповнюється системою поглядів на те, що інша більша група конфліктів виникає на ґрунті поділу праці, неузгодженості в системі взаємних прав й обов'язків у родині. В основі даної групи конфліктів лежить теорія ролей, інтенсивно розроблювальна в сучасній соціальній психології. Ця група конфліктів без особливої праці може бути об'єднана з першої, тому що поділ праці між чоловіками можна розглядати не тільки як конфлікт різного розуміння чоловіком і дружиною своїх взаємних прав й обов'язків, ролей, але і як неузгодженість потреб чоловіка й жінки у взаємодопомозі, співробітництві, кооперації й психічній підтримці. Отже, конфлікт ролей можна розглядати як конфлікт особливої специфічної потреби.

Отже, ті або інші незадоволені потреби чоловіка й жінки або принаймні одного з них часто є причина мі конфліктів і приводять до розлучень. Серйозні конфлікти або розлучення свідчать про те, що в розвитку шлюбу насту пила особлива фаза, що між чоловіками утворилася дисгармонія при задоволенні якихось потреб. Більше того, один із чоловіка й жінки блокує або унеможливлює задоволення спільних потреб.

Погляд на причину конфлікту як на незадоволену потребу характерний і для американського психолога Уілларда Ф. Харлі. Він пише: «Коли чоловік і жінка вступають шлюб, вони харчують високі надії. Вони присвячують себе задоволенню більших і глибоко особистих потреб один одного. Кожний погоджується відмовитися від будь-яких інших людей, віддаючи чоловіку виключне право задовольняти якісь свої, глибоко особисті потреби. Це не виходить, що всі потреби повинні задовольнятися чоловіком. Але існують деякі основні потреби, які більшість із нас твердо приберігає саме для подружнього життя. Більшість людей задовольняє ці особливі потреби в шлюбі».[19]

Харлі виділяє по п'ятьох основних потреб для чоловік чин і жінок, задоволення яких забезпечує стабільність шлюбу, а незадоволення яких веде до конфліктів і може привести до розлучення.

П'ять основних потреб чоловіка в шлюбі: 1) полове задоволення, 2) супутник по відпочинку, 3) приваблива дружина, 4) ведення домашнього господарства, 5) замилування.

П'ять особливих потреб жінки в шлюбі: 1) ніжність, 2) можливість поговорити, 3) чесність і відкритість, 4) фінансова підтримка, 5) посвячення родині.

Тому що потреби чоловіків і жінок так розрізняються, то немає нічого дивного в тім, що людям важко пристосуватися до подружнього життя. Чоловік може мати добрі наміри задовольняти потреби своєї дружини, але якщо він уважає, що її потреби подібні з його власними, те його осягне невдача. І навпаки, невдача осягне жінок, які порахують, що чоловікам подобається те ж саме ласкаве відношення, що так приємно їм самим.

Часто невдачі чоловіків і жінок у задоволенні подружніх потреб, відзначає Харлі, обумовлені просто незнанням потреб один одного, а не себелюбним небажанням робити чоловіку увага. «Зовсім не виходить, що, задовольняючи потреби чоловіка, ви повинні скреготати зубами, займаючись тим, що вам зовсім не подобається. Це значить, що ви повинні готуватися до задоволення тих потреб, яких самі не випробовуєте. Намагаючись зрозуміти свого чоловіка як повністю відмінного від вас людини, ви можете стати, якщо захочете, знавцем у задоволенні всіх подружніх потреб людини».[17]

Уже згадувані вище західні дослідники Робер і Тильман думають, що конфлікти в групі, зокрема в родині, між чоловіками не завжди мають джерело в самій групі. Якщо ці конфлікти мають результуючу динамічну силу усередині групи, то джерело їх перебуває найчастіше за межами самої групи.


ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

Деякі характеристики шлюбно-сімейної адаптації розглядаються в дослідженнях із соціальної перцепції. У роботах цього напрямку відзначається факт значних змін особливостей міжособистісного сприйняття молодими чоловіками протягом адаптаційного періоду, що триває 1,5—2 роки. Вибір майбутнього чоловіка визначається дією ряду факторів, серед яких відзначимо насамперед подання про ідеального партнера, більш-менш усвідомлюваний образ якого є в кожного. У його створенні беруть участь досвід, літературні й кіногерої, соціальні стереотипи й ідеал референтної групи. Ідеальний образ регулює стосунки в подружній парі 0,5-1,5 року. Потім знижується напруженість емоційного підйому, негативні характеристики партнера перемішаються в центр, зіставляються з початковим образом. У цій ситуації велике значення має те, яку лінію поводження виберуть чоловік і жінка: чи будуть вони як і раніше орієнтуватися на неіснуючий образ, прагнути «підігнати» під нього свого партнера або ж, навпроти, почнуть коректувати не партнера, а свій образ його, наближаючись тим самим до дійсності. Адекватність подання про партнера по шлюбному союзі забезпечує погодженість між очікуваним і реальним поводженням свого партнера, що важливо для реалізації цілей адаптації в родині.

Отже, ті або інші незадоволені потреби чоловіка й жінки або принаймні одного з них часто є причина мі конфліктів і приводять до розлучень. Серйозні конфлікти або розлучення свідчать про те, що в розвитку шлюбу насту пила особлива фаза, що між чоловіками утворилася дисгармонія при задоволенні якихось потреб. Більше того, один із чоловіка й жінки блокує або унеможливлює задоволення спільних потреб.

Уже згадувані вище західні дослідники Робер і Тильман думають, що конфлікти в групі, зокрема в родині, між чоловіками не завжди мають джерело в самій групі. Якщо ці конфлікти мають результуючу динамічну силу усередині групи, то джерело їх перебуває найчастіше за межами самої групи.


ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Після всього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі. Чи майбутнє принесе нам подальший розпад довготривалих офіційних та неофіційних шлюбів? Чи гіркота та насильство і далі, все більше й більше, визначатимуть наш емоційний та сексуальний світ? Ніхто нічого не знає напевне. Але той соціологічний аналіз проблем шлюбу та сім'ї, який ми щойно завершили, дає нам усі підстави вважати, що ми не подолаємо наші труднощі, озираючись у минуле. Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із нас навчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні й тривалі взаємини з іншими людьми.

Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.