1.3 Психологічні особливості особистості, схильної до релігійної аддикції
У вивченні проблеми передумов залучення в культи серед вітчизняних досліджень необхідно відзначити роботи Е. Н. Волкова [11], А. А. Скородумова [65]. Слідом за американськими експертами Джоан К. Росс і Майклом Д. Лангоуні [35], можна виділити фактори, що визначають культову уразливість індивіда. До таких відносяться: період розвитку, ситуація, особиста біографія, психологічна схильність.
Проходження основних етапів психосоціального розвитку й відповідних їм криз припускає ріст імовірності залучення в культи. Особливо щодо цього значимі (відповідно до типології Є. Еріксона) стадії підліткова й пізньої зрілості (після 60 років). Небезпека підліткового періоду пов'язана з віковою недосвідченістю, недостатньою відповідальністю, тяжінням до простих відповідей не складні питання. Психологія підлітка багато в чому носить культовий, груповий характер [79].
До ситуаційних факторів ставляться всі стани нестійкості переходу, маргінальності, зв'язані зі зміною соціального статусу й групових ролей. Це закінчення середньої школи, перший рік поза родиною, тюремне ув'язнення, перший або останній рік навчання у вузі, втрата або зміна роботи, розлучення, подорож, переїзд, хвороба, смерть близького, зміна способу життя, еміграція.
При розгляді ролі біографії відзначається, що діти з родин з високим рівнем доходу більш уразливі для вербувальників, ніж менш інфантильні — вихідці з бідних родин, що пройшли дворову школу виживання й цинізму, що виробили імунітет проти експлуатації й маніпуляції. Але одночасно за принципом маятника занурення на саме дно життя може підштовхнути до пошуків чистоти, сенсу й добра. Хрещення й традиційне релігійне виховання не є непереборною перешкодою для культового вербування [34].
Серед психологічних факторів слід виділити різні форми психологічних розладів і захворювань. Психопатологія тягне її носіїв у культи (як і до релігії в цілому). З іншого боку, «секти» можуть провокувати схильність до психічних захворювань. Трансові культи, що практикують стани медитації, трансу, містичного екстазу особливо небезпечні й одночасно привабливі для істериків [57]. У цілому ж справжня релігійність протистоїть психічній нестійкості. Суттєво для залучення й сприятливе сприйняття образів і моделей, що відповідають, у термінології К. Г. Юнга, архетипам аніми й анімуса (транскрипція найдавнішого вчення про инь і Ян [80].
В особистості чоловіка архетипу аніми співзвучні образи вічної жіночності, Софії, Богородиці, Церкви, релігійної групи й релігійної родини. Архетип анімуса в надрах жіночої психіки відповідає батьківському початку, Логосу, силі, що визначає зміст. Він проектується в символіці Христа, Дон Жуана. Архетип же старого мудреця проявляється в образах пророка, учителя, гуру. Сприйняття конкретного явища інтенціонально визначається і якостями, що виходять із позачасових глибин архетипу. Культовому лідерові, наприклад, індивід «архетипічно» схильний приписувати такі характеристики, як зрілість, мудрість і духовність [36].
Групу ризику визначає схильність до авторитарного типу відносин і мислення, перевага зовнішнього локусу контролю. Естети з художнім мисленням відрізняються формальною, «рольовою» релігійністю. Для багатьох культ виступає більш витонченим різновидом конформізму відносно опозиційної групи. Для маргінальної стадії соціалізації характерне загострення проблеми ідентифікації індивіда. Одночасно він виступає опозиціонером відносно держави й офіційної церкви. Подібна спрямованість збільшується маніакальністю. Слід пам'ятати, що потенційною жертвою деструктивних культів є кожний у стані розчарування, наївності, безнадійності, хоча б короткочасної дезадаптивованності й фрустрованості й навіть у стані авітамінозу. Люди, що відчувають почуття залежності й страху, знаходять у культах прозорість перспективи, однозначність відносин (порятунок визначається підпорядкуванням «старшим»), рятування від особистого почуття відповідальності й провини, що, у свою чергу, сприймається в якості благодаті, духовної гармонії. Більшість майбутніх і колишніх культистів страждають від сильного почуття самітності. Частиною культової привабливості є можливість піти від цього почуття. Воно загострює необхідність бути собою. У випадку виходу створення групи колишніх культистів — найважливіша складова терапії для осіб, що почувають себе ізольованими від інших. Схильні попадати в «секти» і люди безкомпромісні у своїх духовних пошуках, що прагнуть до абсолютної істини «тут і зараз» [20].
Серйозні невдачі в сімейнім житті характерні длябільшості культистів. Невроз «дорослої дитини» формує довічне прагнення індивіда до підтримки, захисту, відносин, що моделюють сімейні. Уразливість культовому впливу визначається емоційною близькістю, ступенем авторитаризму або рівноправності в сімейних відносинах. Як «неблагополучні», так і зовні «щасливі» родини виховують людей для культів. З іншого боку, самі культи руйнують родини. Схильність до маніпулятивних відносин визріває десятиліттями. І лише факт залучення в «секту» робить сховане явним. Авторитарність є максима волі знеособленого конформіста. Одночасно авторитарність — це засвоєна базова модель відносин у родині й суспільстві. Культизм — одна з форм зміни групового статусу молодої людини, форма молодіжного розриву відносин з родиною. Це максима первинної волі — вибір між авторитетами, видами влади над собою, формами власної знеособленості. Перевага більш високого, ніж батьківський, авторитету сприймається в якості властного духовного росту. Прагматичне й авторитарне відношення батьків до дитини заміняється настільки ж маніпулятивним, але більш статусним відношенням з боку культу. І те й інше — у гуманістичній оболонці. Група так само, як і батьки, виключає особисту відповідальність дитини. Відповідальність і пов'язане з ним почуття провини проявляється лише при переході від одного типу безвідповідальності до іншого. Але й вони витісняються усвідомленням особистісного росту, зміни статусу й залучення до високої мети. Поширення культів визначається, крім того, обмеженістю соціальних контактів, «неврозом общинності». Серед причин цього — і усунення дитячих і молодіжних організацій у школах, тих же піонерських і комсомольських, згортання кількості «заходів». Часті переїзди, функціональність відносин обумовлюють наші приховані мрії про світ як велику родину. У культі представляють індивідові втілення його мрії [6].
Крім того, пасивність індивіда, згідно із класичним психоаналізом
3. Фрейда [72], визначається негативними відчуттями, незадоволеністю на оральної стадії розвитку дитину. При недостатній або надмірній на цьому етапі стимуляції формується орально-пасивний тип особистості. Будучи дорослим, індивід продовжує несвідомо очікувати материнської турботи й схвалення з боку. Залишається довірливим і залежним. Труднощі проходження фаллічної стадії хлопчиками також приводять до сором'язливості й боязкості в зрілі роки. У підсумку, зокрема, зростає імовірність залучення до релігійної групи, де головною є норма безшлюбності. Фіксація в жінки комплексу Електри приводить до різноманіття романтичних відносин і з тієї ж часткою імовірності — обожнюванню групового лідера, спортивного тренера, гуру, духівника.
Згідно з ідеями С. Грофа, родова травма визначає структуру наступного духовного, релігійного досвіду індивіда [17].
Параноя обумовлюється негативним досвідом першої перинатальної матриці (БПМ-1) — досвідом дисгармонійної єдності плода з материнським організмом. У підсумку індивід схильний сприймати скрізь чатуючих його демонів і злих сил. Домінування почуття самотньості безнадійності, провини, депрессивність, тривожність, безініціативність — результат негативного досвіду БПМ-2 (важкі початкові пологи, матка стискає плід, її шийка закрита). Ті ж наслідки визначаються використанням при пологах маніпулятивних засобів, щипців. Садо-мазохистські тенденції, агресія, схильність до кривавих жертвоприносин і сатанізму пов'язані з негативними наслідками дії третьої базової перинатальної матриці (шійка матки відкрита, плід під час просування й боротьби за виживання відчуває задуху, зустрічається із кров'ю й слизом) [23].
Крім авторитарних, деструктивних, існують гуманістичні, психотерапевтичні підстави культової привабливості. Культизм — форма трансцендирування, виходу за межі повсякденного й мирського. Різноманіття досвіду й зокрема релігійного, залишається потребою особистості що самоактуалізується. У релігійну групу приводять пошуки сенсу життя, негативне вирішення проблеми теодицеї — у площині усвідомлення «богозалишеності» миру. Індивід приходить у групу з невирішеними в «зовнішньому» суспільстві проблемами, комплексами, нереалізованими мотивами (самоствердження, прагнення до людських відносин, особистісного росту). І в рамках культу ця гуманістична, психотерапевтична спрямованість має більшу імовірність реалізовуватися в руслі деструктивності [57].
Таким чином, до психологічних характеристик особистості, схильної до релігійної аддикціі можна віднести: сором'язливість, довірливість, схильність до гомеостазу, несамоактуалізованність особистості, терпимість до ідеологічної й сенсової невизначеності, тривожність, нестабільність установок, репродуктивність мислення, схильність до авторитарного типу відносин і мислення, перевага зовнішнього локусу контролю. Фактори, що визначають культову уразливість індивіда: період розвитку, ситуація, особиста біографія, психологічна схильність.