- вона з дітьми живе в своїй квартирі, а він живе із матір’ю (він регулярно зустрічається з сім’єю, в них є спільні сімейні (стосунки) справи);
- вона з дітьми живе в одному місті, він – в іншому;
- вона з дітьми живе в будинку, він – в міській квартирі (постійно їздять один до одного, мають спільних знайомих і спільне господарство) [2].
Батьківський шлюб. Такі шлюби виникають тоді, коли один партнер є набагато старшим за іншого. Оптимальна різниця у віці між подружжям складає не менше 15-17 років.
У батьківському шлюбі можуть бути дві ситуації. Чоловік значно молодший своєї жінки. Фактично жінка могла б бути йому матір’ю, якщо мати на увазі тільки вік. Для молодого чоловіка цей шлюб – повторення відносин з матір’ю. В таких шлюбах часто не буває дітей.
Жінка значно молодша за свого чоловіка. Він міг би бути їй батьком за фактом свого віку. Спільне для таких шлюбів – батьківські, опікунські стосунки більш старшого з подружжя до більш молодшого.
Партнерський шлюб, на наш погляд, більш сучасний і потенційно успішний. Основні параметри такого шлюбу [13]:
- в партнерському шлюбі визначається рівність обох з подружжя;
- відсутні очікування того, що повинна робити жінка, а що – чоловік;
- немає суперечок на тему “Чоловіку все дозволено, а жінці не дозволено нічого”;
- дозволяється обом те, що знаходиться в рамках дозволеного;
- є визнання рівних прав і обов’язків;
- в партнерському шлюбі є взаємоповага подружжя і визнання значимості один одного;
- в такому шлюбі неважливо, хто готує їжу, прибирає чи прасує, а хто заробляє гроші;
- кожен робить те, що відповідає певній конкретній ситуації. Якщо жінка приходить з роботи пізно, домашні справи починає виконувати чоловік і навпаки, якщо він затримується на роботі, в господарські справи включається жінка;
- в партнерському шлюбі є умови для особистісного, інтелектуального і професійного розвитку і просування подружжя;
- в ньому немає конкуренції і протиборства;
- подружжя живе за принципом: перемога і успіх одного – спільні, поразки і невдачі – теж спільні;
- в такому шлюбі розвинуті взаємна підтримка і взаємодопомога;
- він більше побудований на дружбі-любові, ніж на коханні-пристрасті.
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПОДРУЖНІХ СТОСУНКІВ
2.1 Психологічні особливості готовності молоді до подружніх стосунків
психологія подружній сімейний конфлікт
Психологічна готовність до шлюбу і сімейного життя – багатоаспектна проблема, яка базується на психологічній сумісності партнерів та включає в себе питання формування статевої ідентифікації особистості, її розвиток, оволодіння стереотипами чоловічої і жіночої поведінки тощо. Благополуччя сім’ї залежить від специфіки засвоєння ролей чоловіка і дружини, батька і матері, знання і уявлення про себе як людину певної статі із специфічними потребами, ціннісними орієнтаціями, мотивами, інтересами і формами поведінки, а також уявленнями про сімейне життя, що служить психологічною основою шлюбу і впливають на міжособистісні відносини подружжя [17]. Для кожної дорослої людини шлюб означає збагачення, наповнення свого життя новим значенням і змістом. Молоді люди вірять в те, що життя стане кращим, цікавішим після того, як вони візьмуть шлюб. Такі сподівання лежать в основі сім’ї, яку вони вирішили створити [25].
Втішає те, що цінність родини у свідомості сучасної молоді продовжує залишатися пріоритетною впродовж останніх років. Зокрема, дані соціологічного дослідження, проведеного Державним інститутом проблем сім’ї та молоді (2003) показують, що на шкалі загальнолюдських цінностей для переважної більшості молодих людей на першому місці стоїть “хороша сім’я” (88% респондентів). Серед інших найбільш важливих цінностей для молоді є: здоров’я (85%), діти (82%), матеріальне забезпечення (78%), кохання (72%). Названі цінності безпосередньо пов’язані з сім’єю, її життєдіяльністю, оскільки реалізувати їх можна передусім саме в ній.
Міцність сім’ї багато в чому залежить від її соціально-економічної та правової захищеності. Водночас причини окремих сімейних проблем часто залежать від особливостей виховання та культури сімейного спілкування, від індивідуальних характеристиках членів сім’ї тощо [23].
Сьогодні процес трансформації сучасної сім’ї як соціального інституту супроводжується тривожними ознаками її дезорганізації – збільшенням кількості розлучень, сімейно-побутових конфліктів, зниженням рівня народжуваності, послабленням виховного потенціалу тощо.
На жаль, мрії та уявлення про “хорошу сім’ю” не здійснюються у значної частини у молодому подружі вже в перші роки спільного життя, про що свідчать офіційні статистичні дані.
Проблематика дослідження особливостей готовності молоді до подружнього життя набуває значного поширення як у соціологічній, так і в психологічній науці.
У сучасній науково-методичній літературі виокремлюється поняття готовності особистості до шлюбу і сімейного життя, яке включає, зокрема, такі компоненти:
– фізична і фізіологічна зрілість майбутнього подружжя, коли чоловік стає здатний зачати, а жінка виносити й народити здорову дитину; при цьому існує реальна суперечність між юридично встановленим шлюбним віком, що свідчить передусім про фізичну зрілість майбутнього подружжя, і їх соціальною зрілістю, яка найчастіше настає значно пізніше;
– соціальна готовність, яка означає, що майбутні шлюбні партнери є рівноправними членами суспільства, які спроможні виконувати соціальні ролі та обов’язки, усвідомлюють правову основу шлюбу, готові взяти на себе відповідальність одне за одного і за своїх дітей, здатні матеріально забезпечити сім’ю;
– етико-психологічна готовність, що передбачає сформованість адекватних шлюбно-сімейних стосунків, уявлень майбутнього подружжя про шлюб і сім’ю, подружні і батьківські обов’язки, розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом; уміння цінувати особисті якості партнера, об’єктивно оцінювати власні почуття і ставлення до обранця; спрямованість на іншу людину; розуміння основ формування психологічно здорової сім’ї, створення сприятливого соціально-психологічного клімату сім’ї і наявність відповідних умінь; при цьому для того, хто бере шлюб, важливо вміти спроектувати реальну модель майбутньої сім’ї, її уклад з урахуванням впливу способу життя батьківських родин, матеріально-економічних можливостей, шляхів реалізації спільних планів на майбутнє;
– сексуальна готовність, орієнтація на спільність сексуально-еротичних переживань з коханим партнером іншої статі, якому людина довіряє і на чию довіру здатна відповідати, з якою вона хоче й може поділяти відповідальність за спільну працю, продовження роду й відпочинок для того, щоб забезпечити можливості сприятливого розвитку дітей; при цьому важливе значення має наявність знань з анатомії і фізіології, культури статевого спілкування.
Психологічна готовність відіграє особливу роль у формуванні готовності до створення сім’ї. Саме вона зумовлює здатність до шлюбу, тобто спроможність: турбуватися про іншу людину; співчувати, співпереживати іншому; спілкуватися на основі співпраці з іншим; бути терпимим (толерантним), сприймати іншу людину з її індивідуальними особливостями, звичками, навіть протилежними власним, вміти пристосовуватися до них [7].
Психологічна готовність людини до шлюбу визначає подальші сімейні взаємини – їх успішність або ж конфліктність. Без зазначеного компонента готовності перехід від неформальних взаємин емоційного характеру (кохання) до формальних – регламентованих і обов’язкових стосунків між партнерами по шлюбу – пов’язаний зі значними труднощами.
Рівень готовності до подружнього життя визначає в подальшому стабільність і тривалість існування сім’ї. На жаль, результати соціологічного опитування свідчать про недостатній рівень соціально-психологічної готовності сучасної молоді до створення сім’ї. Високий рівень розлучень свідчить про нестабільність і вразливість сім’ї. Зменшується кількість зареєстрованих шлюбів, спостерігається поширення консенсуальних шлюбів, відкладення шлюбів до “кращих часів”. У молоді змінюється світогляд, а разом з ним і погляди на сім’ю та сімейне життя, послаблюються установки на вступ у шлюб в цілому. Зменшення частки приросту молодих подружніх пар призводить до зниження темпів молодшання шлюбно-сімейної структури населення та негативно впливає на демографічну ситуацію в Україні [23].
З психологічного погляду стабільність ще не означає успішність шлюбу і сім’ї. Стабільний шлюб і сім’я дають задоволення людині від перебування її в цих соціальних інститутах, створюють умови для особистого щастя, особистісного розвитку кожного з їх членів. Багато в чому стабільність шлюбу і сім’ї залежить від таких чинників, як вік одруження, термін знайомства, який передує шлюбу, соціальний статус подружжя. Про стан взаємин партнерів і, відповідно, про перспективність шлюбних стосунків наочно свідчить мотивація тих респондентів, які вирішили зареєструвати свій шлюб. Стан взаємин між партнерами яскраво характеризує і мотиви того, чому чоловік і жінка вирішили не реєструвати свій шлюб. Для повних сімей (ідеться про консенсуальний шлюб) знов-таки характерним є те, що їх цілком влаштовує їхнє становище, представники цих сімей задоволені своїми взаєминами (“не вважаю це за потрібне”, “нам і так непогано”, “реєстрація закоханим не потрібна”) і не бачать доцільності в офіційній реєстрації шлюбу, яка, на їхню думку, аж ніяк не вплине на їхні стосунки (“штамп у паспорті нічого не вирішує”). Отже, представники повних сімей не прагнуть реєструвати шлюб перш за все в ситуації, коли зовнішні примуси або сподівання стосовно реєстрації відсутні, а внутрішня ситуація (взаємини з партнером) цілком благополучні [13].