Зазначені теоретичні уявлення про ролі матері та батька в сучасній сім’ї є найважливішими орієнтирами в розробці ефективної методики процесу підготовки юнацтва до виконання соціальних ролей матері та батька.
На основі аналізу соціологічних, психологічних та соціально-педагогічних підходів до визначення сутності поняття «соціальна роль» ми розуміємо соціальну роль батька або матері як сукупність норм, які визначають їх поведінку в системі «мати-дитина-батько», й обумовлені сформованими у молодих людей загальнокультурними, моральними, матеріальними цінностями та традиціями сім’ї. Соціальна роль батька та матері – це сукупність функцій, реалізація яких забезпечує створення сприятливих умов для розвитку та виховання дитини на основі дотримання батьківських та материнських прав та обов’язків [8, 52-53].
Аналіз психолого-педагогічної літератури дали змогу виділити такі критерії підготовки старшокласників до виконання соціальних ролей матері та батька: розуміння соціальної значущості сім’ї та можливості самореалізації у ній сутності чоловіка та жінки; самооцінка старшокласниками морально-етичних якостей готовності до виконання соціальних ролей матері та батька; знання основних сімейних функцій та практичні навички їх виконання; статева вихованість − передумова відповідального партнерства.
У психолого-педагогічній науці недостатньо висвітлюється проблема статевих ососбливостей у формуванні майбутнього батька чи майбутньої матері. Саме тому вивчення ґендерної соціалізації було б неповним без аналізу гендерних особливостей демографічного виховання та підготовки учнівської молоді до виконання материнських і батьківських функцій.
Потреба в дітях – найінерційніша частина репродуктивної поведінки. Будучи результатом засвоєння репродуктивного досвіду попередніх генерацій і відповідних репродуктивних норм, потреба в дітях змінюється вкрай повільно. Репродуктивні норми, які детермінують репродуктивну поведінку особистості або сім’ї, являють собою принципи і взірці поведінки, пов’язані з народженням певної кількості дітей у різних соціальних групах. Репродуктивні норми мають властивість трансформуватися в звичаї та традиції з причин їх усталеності в низці генерацій, зберігаючись тривалий час після того, як обставини та умови життя, що викликали їх, вичерпають себе [11, 69].
У зменшенні потреби в дітях величезну роль відіграла економічна незалежність жінок, їх професійна зайнятість, позасімейні орієнтації та інтереси. Проте емансипація жінок супроводжувалася й низкою негативних наслідків, які також прискорили перехід до малодітності. В першу чергу – це перевантаження жінок хатнім господарством і недооцінка у громадській думці соціальної значущості сімейних функцій як жінок, так і чоловіків. Неабияку роль у зниженні народжуваності дітей у сім’ї відіграли слабкий розвиток обслуговування і вкрай складні житлові умови. Отже, злиті раніше воєдино докорінні різновиди людської поведінки й життєдіяльності – самоохоронна, шлюбна, сексуальна й репродуктивна поведінка особистості – в результаті сексуальної й контрацептивної революції розпалися й доля народжуваності стала цілком залежною від потреби особистості й сім’ї у дітях.
А. І. Антонов і В.М. Мєдков у праці «Соціологія сім`ї» відмічають, що «потреба в дітях є соціально-психологічною властивістю соціалізованого індивіда, яка проявлялась у тому, що без наявності дітей і належної їх кількості індивід відчуває ускладнення як особистість» [9, 38]. Діти потрібні для задоволення однієї, хоч і дуже важливої потреби, – потреби мати об’єкт альтруїстичної турботи та опіки, потреби у відчутті власної необхідності і корисності для любові і турботи. Потреба в дітях належить найвищому рівню потреб особистості, куди входять також потреби у творчості, освіті, вільному часі, й конкурує з потребами інших рівнів – потребами соціально-психологічного рівня: у спілкуванні, повазі й любові, прояві піклування та опіки; потребами в безпеці й самозбереженні й, нарешті, фізіологічними потребами у сні, їжі, воді.
Емпіричні вивчення репродуктивних установок і мотивів свідчать, що для потреби у 5 та більше дітях провідними є економічні мотиви народжуваності; для потреби у 3–4 дітях – соціальні, а для потреби в 1–2 дітях – психологічні. Історичне зменшення потреби в дітях виявляє себе у зміні генерацій через механізм часткової, неповної реалізації наявного рівня потреби в дітях. На думку одних з провідних дослідників, котрі працюють у галузі соціології народжуваності, А. І. Антонова та В.М. Мєдкова, головною причиною зниження потреби сім’ї в дітях є зменшення її опосередковуючої ролі в системі «суспільство – сім’я – особистість» [9, 46].
Репродуктивна установка є ніщо інше, як психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Вона складається з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів. Когнітивний компонент відображає орієнтації на ту чи іншу кількість дітей, на інтервали між їх народженнями, установку на бажану стать дитини, на вагітність та її щасливе завершення. Емоційний компонент репродуктивної установки складають позитивні та негативні почуття, пов’язані з народженням тієї чи тієї кількості дітей. Поведінковий компонент репродуктивної установки характеризує інтенсивність спонук до народження, потужність або слабкість репродуктивної установки.
Більшість молодих людей до шлюбу орієнтована на дводітну сім’ю. Варто звернути увагу на таке явище, яке в психологічній літературі називають «усвідомленою малодітністю». Тут необхідно враховувати і той факт, що старшокласники ще не мають сформованої уяви про те, що таке труднощі сімейного життя, що доведеться відмовитись від розваг, відпочинку, поїздок, турпоходів тощо в ім’я дітей. У повсякденному житті часто не реалізується навіть ця установка на дводітну сім’ю. Якщо прагнення мати дитину запрограмовано, мабуть, в людині природою, то прагнення мати дітей – явище, швидше за все, соціальне. Дитину хочуть мати практично всі, дітей – далеко не всі. Ось чому необхідно виробляти в молоді установку на середньодітність та багатодітність.
Загальна картина сімейного виховання і всього життя у сім’ї багато в чому визначається тим, як люди уявляють собі батьківство ще до того, як вони реально стали батьками. Батьківство є базовим життєвим призначенням, важливим станом і значною соціально-психологічною функцією кожної людини. В розвинутій формі батьківство включає: ціннісні орієнтації шлюбних партнерів; батьківські установки й очікування; батьківське ставлення; батьківські почуття; батьківські позиції; батьківську відповідальність; стиль сімейного виховання. При цьому варто зазначити, що всі ці компоненти мають три складові – когнітивну, емоційну й поведінкову.
Материнство як індивідуальний феномен вивчене в літературі детальніше, ніж батьківство. Передовсім досліджувалось материнство як забезпечення умов для розвитку дитини. Інший аспект материнства, а саме материнсько-дитяча взаємодія, вивчається в дитячій психології (С.Ю. Мещерякова, Г.Г. Филипова та ін.) [48, 26], [55, 28-29]. В сучасній психології значне місце відводиться вивченню задоволеності жінки своєю материнською роллю як стадії особистісної і статевої ідентифікації (Р.В. Овчарова, С.С. Жигалін) [49], [33].
Вивчаючи уявлення учнівської молоді про материнство й батьківство як про комплексний феномен, у психологічних дослідженнях Безпалько О. використовував відому методику «Незавершене речення» [12, 64]. Було встановлено, що старшокласники, які брали участь у дослідженні, погано диференціюють уявлення про материнство й батьківство взагалі та уявлення про своє майбутнє батьківство зокрема. Порівняння уявлень про уявне та реальне материнство й батьківство дають можливість виділити два узагальнених типи уявлень школярів:
1. Уявлення про батьківство як про процес складний, що вимагає затрат сил, енергії, часу й фінансів.
2. Уявлення про батьківство як про процес, що приносить радість, щастя, задоволення і викликає інтерес.
Уявлення про батьківство й материнство юнаків відрізняються від уявлень дівчат, у котрих на перших позиціях фігурують любов (64 %), відповідальність (71,5 %), увага (51 %) і труднощі у вихованні дітей (82 %). Вони говорять також про більшу альтруїстичність батьків у порівнянні з тими, хто не є батьком чи матір’ю. В уявленнях юнаків на перших місцях знаходяться проблеми забезпечення майбутнього дитини (53 %), затрат часу на виховання (47 %) і батьківського авторитету (73 %) тощо [21, 74].
Почуття відповідальності стосовно майбутньої чи вже народженої дитини в обох шлюбних партнерів далеко не завжди синхронне. Можна констатувати, що чоловіки і жінки в поняття відповідальності вкладають різний зміст. Для чоловіка відповідальність відносно дитини, сім’ї – це передовсім матеріальне забезпечення, тобто створення матеріальних благ, фізичного комфорту сім’ї. Для жінки відповідальність полягає в створенні сприятливої атмосфери в домі, душевного комфорту. Зазвичай, почуття відповідальності раніше з’являється в жінки, позаяк вона значно більше часу проводить з дитиною, ніж чоловік.
У другій половині ХХ ст. почалась дискусія навколо проблеми материнського й батьківського інстинкту. У зв’язку з цим цікавим є висловлювання К. Леонгарда: «Інстинкту, насправді характерного лише для матері, зазвичай, немає навіть у тварин, позаяк самці часто беруть участь у догляді за потомством. Правильно лише те, що цей інстинкт властивий матері більшою мірою, якщо вона правильно проявляє турботу про дітей. Це і є інстинкт догляду...» [40, 23].