БАЖАННЯ, на відміну від потягу, становить більш або менш чітке усвідомлення цілі і у своїх найвищих проявах, які в психології називають хотінням, спонукають до вольових дій, спрямованих на досягнення значущих цілей.
Чільне місце в житті людини займає такий різновид мотивів як переконання. ПЕРЕКОНАННЯ становлять основу соціогенних за своїм походженням мотивів і втілюють вони усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своїх внутрішніх позицій, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство й людину, тобто світогляд.
СВІТОГЛЯД і пов’язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка містить три основних компонента: когнітивний (знання); емоційний (оцінка, ставлення); поведінковий (вольовий, дієвий). Це важливо підкреслити, бо досить поширена помилка ототожнення переконань із знаннями. Але в дійсності останніх недостатньо для формування переконань. Знання, щоб стати переконаннями, повині пройти через емоційну сферу. Це добре відображене у вислові: “Ідеї, які стали переконанням, – це тенета, які ти не можеш розірвати, доки не розірвеш свого серця”. Крім того, людину ще треба навчити реалізовувати свої знання і тільки тоді вони стануть переконаннями.
Важливу роль у мотиваційній сфері особистості відіграють УСТАНОВКИ, які являють собою певну організацію неусвідомленого досвіду людини.
УСТАНОВКИ – це несвідомий стан готовності людини сприймати певні явища, предмети та ідеї, оцінювати їх та реагувати певним чином. Установка виникає внаслідок певного передбачення людиною майбутніх подій, що забезпечує стійкий, цілеспрямований та більш успішний характер протікання діяльності.
Установки як відношення містять в собі позитивну або негативну реакцію на щось. Їх структурними компонентами є: 1) аффективний компонент – емоційна реакція на об’єкт установки; 2) когнітивний компонент – думки, уявлення відносно об’єкта установки; 3) зовнішньодієвий компонент – поведінка по відношенню до об’єкта установки.
Формуються установки спираючись на будь-який компонент. Коли оцінка людини ґрунтується головним чином на переконаннях відносно якостей об’єкта, то ми маємо КОГНІТИВНУ УСТАНОВКУ. Функцією такої установки є класифікація об’єкта відносно його позитивності або негативності, завдяки цьому людина оцінює, чи заслуговує цей об’єкт уваги чи ні.
Установки, які базуються на емоціях, люди сприймають “серцем, а не розумом”. Якщо вони формуються завдяки моральним переконанням, то їх функція не у побудові чіткої картини світу, а в підкріпленні базової системи цінностей людини. Взагалі існує багато джерел установок, що базуються на емоціях. Їх загальними рисами є: 1) вони не засновані на раціональному спостереженні; 2) в їх змісті відсутня логіка; 3) вони часто пов’язані з моральними цінностями, тому їх заперечення є заперечення моральних засад.
Не тільки емоції та знання, а і поведінка може формувати установки. Такі установки формуються в спостереженні за тим, як ми поводимо себе по відношенні до об’єкта. Але треба враховувати, що таке походження установки можливо лише тоді, коли не спрацьовує когнітивне чи емоційне їх походження.
Установки характеризуються не тільки різним походженням, але й різною мірою їх стійкості. Відомо, що чим доступніше установка в нашій пам’яті, тим вона стійкіше. І навпаки, чим складніше викликати спомин відносно якоїсь установки, тим легше її змінити.
Установка як напрямок активності виявляється на всіх рівнях психічної діяльності – від сенсорно-перцептивного до соціально-психологічного. На соціально-психологічному рівні установка характеризує включення людини в соціальне середовище і має назву АТТИТЮДУ. Це поняття відображає соціальну детермінацію поведінки людини, точніше наявність спільного ставлення людей до соціальної ситуації. Функціонування аттитюдів забезпечує для людей, що входять в одну соціальну групу, підставу для координації та організації їх дій.
Велике значення установок в житті людини викликає питання про фактори, що їх формують. До таких факторів треба віднести, по-перше, засвоєні людиною традиції та звичаї того соціального середовища, в якому вона сформувалася. По-друге, це сприйнята і засвоєна особистістю система життєвих цінностей – тобто того, до чого людина прагне, на що орієнтує своє життя. Відносно останнього викликає інтерес той факт, що шлях формування ціннісних орієнтацій може починатись не від реальних потреб, а опосередковано, наприклад, вони можуть перейматись від оточуючих людей.
Суттєво, що особливістю психічного життя людини є прагнення до того, щоб в усій системі поведінки – поглядах, думках, спонуках – існувала певна відповідність між усіма цими компонентами. Але якщо цього не має, то виникає таке психічне явище як КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС, тобто стан певного дискомфорту людини. І тоді виникає поведінка, що спрямована на його послаблення або зняття. Так ми можемо не сприймати нову іноформацію, якщо вона суперечить нашим усталим поглядам або інтерпретувати її таким чином, щоб вона складала звичну для нас картину.
Найістотнішою стороною особистості, що характеризують її мотиваційну сферу, а тим самим і її поведінку, є спрямованість.
СПРЯМОВАНІСТЬ – це система домінуючих мотивів людини, які виступають стрижнем структури особистості, на якому вибудовується вся архітектура її мотивів. Це означає, що мотиви, які має людина, не рядоположні, а мають досить дієву ієрархію, а тому наша конкретна поведінка завжди залежить не від одного якогось мотиву, а від його співвідношення з іншими.
Психологія знає багато спроб визначення ієрархії мотивів, яка була б загальною для усіх людей. Так, біхевіористська трактовка акцентує увагу на ієрархії зовнішніх мотивів (винагорода, покарання), когнітивна – на потребах кожної людини в знаннях та розумінні довкілля, гуманістична – на внутрішніх мотивах (прагнення незалежності, розвитку, відповідальності тощо). Найбільш поширеною версією в цьому сенсі є піраміда потреб (мотивів) А. Маслоу, що відноситься до гуманістичного трактування
В піраміді А. Маслоу представлені фундаментальні потреби, тобто ті, що мають місце у всіх людей. Індивідуальний розвиток передбачає проходження від нищих щаблів ієрархії (фізіологічних потреб) до вищих (самоактуалізації). До того ж, задоволення нищих, первинних, потреб є необхідною умовою переходу до реалізації вищих. Крім того, всю мотиваційну сферу людини, А. Маслоу поділив на дві підсистеми: 1) дефіцитарна мотивація (в основі якої дефіцитарні потреби), пов’язана з компенсацією дефіциту (нестатку) внутрішніх ресурсів і 2) мотивація росту (в основі потреби росту), пов’язана з розширенням життєвого досвіду і удосконаленням наявних можливостей людини. Друга підсистема мотивів (потреб), яка розглядається в поєднанні з вищими цінностями особистості, отримала назву – метамотивація (метапотреби). Метамотиви визначають спрямованість поведінки людини на пошук сенсу, істини, краси, самопізнання, самоудосконалення.
Тема 2.3 особистість як суб’єкт діяльності
Однією з центральних категорій психології є категорія „ДІЯЛЬНІСТЬ”.
Діяльність – це динамічна система взаємодії людини, як суб’єкта, з оточуючим світом, в процесі якої людина відображує навколишній світ у формі психічних образів, реалізуються та розвиваються її потреби, цінності та відносини, відбувається цілеспрямоване перетворення предметного світу.
В більш вузькому сенсі діяльність – це спрямована на певні аспекти оточуючого світу (предмети чи відносини), спеціально організована та соціально-детермінована активність окремого або сукупного суб’єкта (групи), яка передбачає створення соціально значущого (матеріального або ідеального) продукту.
Основні принципи та ідеї теорії діяльності були сформульовані С.Л. Рубінштейном і розвинуті О.М. Леонтьєвим.
Основні принципи загально-психологічної теорії діяльності
1.Принцип єдності свідомості і діяльності: свідомість не може розглядатися як замкнена в самій собі: вона повинна бути виведене в діяльність суб'єкта (“розмикання” кола свідомості). Таке розмикання відбувається через поняття “дія”, тому що дія включає постановку й утримання мети.
2. Принцип єдності свідомості і поведінки: поведінку не можна розглядати у відриві від свідомості, дія – це й акт поведінки.
3. Принцип активності: діяльність – активний цілеспрямований процес. Для людини типові дії, що підлеглі не логіці зовнішніх впливів, а логіці її внутрішніх цілей. Це не стільки реакції, скільки акції – дії, спрямовані на досягнення мети з урахуванням зовнішніх умов.
4. Принцип предметності людської діяльності і принцип її соціальної обумовленості: діяльність людини має предметний характер, вона реалізує соціально-виробничі і культурні цілі. Дія виводить діяльність людини в предметний і соціальний світ. Адже ціль може бути будь-якою, а не тільки біологічною.
“Психіка, свідомість формуються в діяльності, в поведінці, і лише через діяльність, через поведінку вони об'єктивно пізнаються” [Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика, 1989. – Т.2. – С.6].
Згідно теорії О.М. Леонтьєва, діяльність завжди носить свідомий характер, передбачає усвідомлення мети та шляхів її досягнення, прогнозування результату. Якщо людина не усвідомлює мету, то мова йде про імпульсивну поведінку, яка спрямовується біологічними потребами та емоціями, тому немає сенсу говорити про людську діяльності в точному її значенні.