Психологія як наука 2 Загальне уявлення (стр. 17 из 27)

Сприймання грунтується на відчуттях, але не вичерпується ними. Воно має такі свої специфічни властивості, які роблять його не сумою відчуттів, а якісно новим психічним явищем. Такими властивостями сприймання вважаються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомлення.

Властивості сприймання
ПредметністьСприймання полягає в тому, що будь-який предмет або явище відображається як об’єкт, який має свій певний зміст, природу, призначення. До того ж мозок чітко розрізняє сам предмет, його контур та фон.	ЦілісністьПолягає в збереженні в образі предмету, який сприймається, його окремих ознак, аспектів, властивостей та їх внутрішньої організації, тому предмети і явища постають в свідомості в єдності, завдяки цьому в нас виникає їх цілісний образ
СтруктурністьПолягає в тому, що на основі знань та досвіду людина в свідомості об’єднує окремі елементи та компоненти предметів та явищ, надає їм певної структури, сформованості.	КонстантністьЦе відносна постійність величини, форми, кольору та інших параметрів предметів та явищ незалежно від мінливих фізичних умов їх сприймання.
Селективність (вибірковість)Полягає в переважному виділенні (виокремленні) одних предметів та явищ порів- няно з іншими (під впливом попереднього досвіду, знань, потреб, інтересів, установок людини).	ОсмисленістьПолягає в тому, що сприймання людини пов’язане з мисленням і розумінням сутності предметів і явищ (на основі досвіду, знань, інформованості людини).
АпперцепціяПолягає у тому, що зміст і спрямованість сприймання предметів і явищ залежить від досвіду, запасу знань, інтересів, установок, ставлення до життя особистості.

ВИДИ СПРИЙМАННЯ
Залежно від значущого аналізатора	ЗОРОВІ, СЛУХОВІ, НЮХУ, ДОТИКУ, СМАКУ
Залежно від мети і вольових зусиль	ДОВІЛЬНЕ – свідомо спрямовується і регулюється.МИМОВІЛЬНЕ – незалежне від свідомого наміру
Залежно від конкретного змісту предмету	сприймання явищ ПРИРОДИ, СУСПІЛЬСТВА, ОСОБИ СТОСТІ тощо
Сприймання простору	сприймання РОЗМІРУ, ФОРМИ, ОБ’ЄМУ та ВІДДАЛЕНОСТІ предметів
Сприймання часу	відображення ДОВГОТРИВАЛОСТІ та ПОСЛІДОВНОСТІ явищ і подій
Сприймання руху	відображення НАПРЯМКУ й ШВИДКОСТІ просторового існування предметів, що допомагає орієнтуватися в оточуючому середовищі
Сприймання людини людиною	відображення ДІЙ, РУХІВ, ВЧИНКІВ, ДІЯЛЬНОСТІ людей, пізнання ІНТЕРЕСІВ, ПОЧУТТІВ, ЗВИЧОК, ПЕРЕКОНАНЬ, ХАРАКТЕРУ, ЗДІБНОСТЕЙ особистості

Особливості сприймання як специфічного психічного процесу можна побачити на прикладі сприймання кольору предметів. Річ у тому, що відчуття кольору – це винятково суб’єктивне явище відображення дії сугубо визначеної довжини електромагнітних коливань (від 380 до 760 нм). В дійсності проміні, фарби та таке інше не мають кольору: колір – це довжина хвилі і ніщо інше. Тому сприймання кольору предмета теж суб’єктивне явище. Насправді ж предмети, які мають для нас різний колір, лише порізному відбивають електромагнітні коливання. Цей приклад наштовхує на питання щодо умов, за яких виникає сприймання.

Сприймання може виконувати свою функцію відображення тільки за адекватності цього відображення об’єктивній дійсності, що потребує виконання наступних умов:

● Сприймання повинно бути активним;

● сприймання повинно мати зворотний зв’язок;

● інформація, що сприймається, не повинна бути нижче визначенного мінімуму;

● інформація, що сприймається, повинна мати звичну структуру.

У людській практиці та у психологічному вивченні особливостей сприймання людей склалися знання про наступні основні типи сприймання:

СИНТЕТИЧНИЙ – у людей синтетичного типу проявляється явний нахил до узагальненого відображення явищ, вони не надають значення деталям, не люблять заглиблюватись у них.

АНАЛІТИЧНИЙ – люди аналітичного типу в меншій мірі проявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності, для них характерне намагання виділити і проаналізувати окремі деталі. Вони вникають в подробиці. Для них є проблемою зрозуміти загальну суть явищ.

АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНИЙ – люди с цим типом сприймання співвідносять аналіз окремих частин з загальними висновками сприймання і спостереження, встановлення фактів – з їх поясненням. Такий тип є найбільш прийнятними для сприймання діяльності.

ЕМОЦІЙНИЙ – для людей емоційного типу сприймання характерне не стільки виділення сутності явища і його частин, скільки прагнення насамперед висловити свої переживання, пов’язані цим явищем.

Психологія сприймання виокремлює такі явища, як ілюзія сприймання. Ілюзіями називаються неадекватні спримання, які неправильно, помилково відображають предмети, що діють на аналізатори. Ілюзії виникають з різних причин: практичного досвіду людини, особливостей аналізаторів, зміни умов сприймання, дефектів органів чуття. Відповідно до органу чуття є ілюзії зорові, слухові, тактильні, нюху та смаку. Окремою групою виділяють ілюзії, що викликані певними афективними станами людини.

Також звертають на себе увагу удавані сприймання, тобто галюцинації. Особливостями цієї групи ілюзій є те, що вони виникають без зовнішнього подразника, але сприймаються як дійсні образи реального світу. В їх основі – порушення процесів збудження або процесів гальмування в корі півкуль головного мозку.

Суттєво, що людина потребує постійного контакту з середовищем, а тому у неї постійно повині виникати відчуття і сприймання. Якщо ж зменшити цей контакт до мінімуму і тим самим викликати сенсорну депрівацію, то порушується самопочуття людини, у неї з’являються галюцинації. Коли ж людині вертають контакт с середовищем, то все одно вона якийсь час не здатна орієнтуватися як у часі, так і у просторі, а також не може розрізняти форми предметів.

Тема 3.2. Мислення

Мислення - це вищий психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення людиною предметів і явищ оточуючої дійсності завдяки встановленню їх суттєвих особливостей, зв’язків та відношень

УЗАГАЛЬНЕНІСТЬ виникає завдяки тому, що мислення носить знаковий характер, тобто носить мовну форму.

ОПОСЕРЕДКОВАНІСТЬ дозволяє пізнати те, що безпосередньо при сприйманні неможливо побачити.

Якщо відчуття і сприймання відображують або окремі сторони явищ, або ці явища, але в чуттєвій формі, то мислення ВСТАНОВЛЮЄ ЗВ’ЯЗКИ і ВІДНОШНЕННЯ між явищами та усередині них.

Загальні характеристики мислення:

- мислення є вищим пізнавальним процесом;

- мислення є активною формою творчого відображення та перебудови людиною дійсності;

- мислення породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні у суб’єкта на даний момент часу не існує;

- мислення завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації, завдання;

- на відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєвої дійсності, завдяки чому майже необмежено розширює коло пізнання;

- мислення на основі сенсорної інформації робить певні теоретичні і практичні висновки;

- мислення обов’язково присутнє в усіх пізнавальних процесах;

- мислення – це рух ідей, що розкривають сутність речей;

- підсумком мислення є не образ, а певна думка, ідея;

- специфічним результатом мислення виступають судження і поняття;

- мислення – це особлива теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему дій і операцій дослідницького, перетворювального та пізнавального характеру.

Загальна теорія мислення:

- мислення – це процес, який формується в суспільних умовах життя;

- на перших стадіях свого формування мислення проявляється, насамперед,

як зовнішня розгорнута предметна діяльність;

- в процесі формування мислення із зовнішньої розгорнутої предметної діяльності воно переходить у згорнуті форми та набуває характеру внутрішніх розумових дій.

- ПОНЯТТЯ – найпростішаформа мислення у вигляді слова або групи слів, яка відображає суттєві властивості, зв’язки та відношення предметів і явищ. Поняття бувають:

ОДИНИЧНІ – відображають істотні властивості одиничних об’єктів;

ЗАГАЛЬНІ – відображають істотні властивості класів предметів.

КОНКРЕТНІ – відображають певні предмети, явища чи їх класи з істотними ознаками, зв’язками та відношеннями;

АБСТРАКТНІ – відображають ті чи інші властивості об’єктів, окремо від самих об’єктів.

РОДОВІ – характеризуються більшим обсягом відображуваних у їх колі об’єктів;

ВИДОВІ – характеризуються меншим за обсягом по відношенню до родових понять;

КАТЕГОРІЇ – мають найширший обсяг і відображають найзагальніші властивості, зв’язки і відношення.

СУДЖЕННЯ – форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність якихось зв’язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями та ознаками. Судження бувають:

ПООДИНОКІ - ствердження або заперечення відносно тільки одного предмета;

ЗАГАЛЬНІ – ствердження або заперечення відноситься до всіх предметів певної групи;

ЧАСТКОВІ – ствердження або заперечення відноситься уже не до всіх, а лише до деяких предметів;

ПРОСТІ – складаються з одного судження;