СИЛЬНИЙ, ВРІВНОВАЖЕНИЙ, ІНЕРТНИЙ, НИЗЬКОЛАБІЛЬНИЙ тип нервової системи – ФЛЕГМАТИК. Флегматичний темперамент характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.
СИЛЬНИЙ, НЕВРІВНОВАЖЕНИЙ, РУХЛИВИЙ, ВИСОКОЛАБІЛЬНИЙ тип нервової системи – ХОЛЕРИК. Для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі рухи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, в рисах поведінки холерика недостатня емоційна врівноваженість може призвести до нездатності людини контролювати свої емоції в тяжких життєвих обставинах.
СЛАБКИЙ, НЕВРІВНОВАЖЕНИЙ, ІНЕРТНИЙ, ВИСОКОЛАБІЛЬНИЙ тип нервової системи – МЕЛАНХОЛИК.Така людина має низький рівень психічної активності, повільність рухів, стриманість моторики та мови, швидку втомлюваність. Меланхоліки вирізняються високою емоціональною сензитивністю, глибиною та стійкістю емоцій за наявності їх слабкого зовнішнього відображення.
Але пояснень павловської школи щодо нейрофізіологічного впливу на поведінку людини було замало. Тому цей напрям був розвинутий в ідеях про ІНТРОВЕРСІЮ – ЕКСТРАВЕРСІЮ та НЕЙРОТИЗМ. Мова йде про наступне.
В структурах головного мозку є ретикулярна формація, яка підтримує оптимальне збудження кори головного мозку, завдяки чому ініціюються та підтримуються різні психічні функції – емоційні, когнитивні та т.ін. Якщо збудження кори у окремого індивіда досить велике відносно якогось оптимуму, то ми маємо ІНТРОВЕРТА, який не потребує додаткової зовнішньої стимуляції. Такі люди малоконтактні, вони орієнтуються на спокійні соціальні ситуації, більш поглиблені в особисті переживання. ЕКСТРАВЕРТАМИ ж, навпаки, є люди, кора мозку яких недостатьньо збуджена, тому вони мають постійну потребу в додатковій стимуляції за рахунок багатоманітних соціальних ситуацій. Крім активуючої ролі ретикулярної формації, звертає на себе увагу також роль лімбічної системи, збуджуюча функція якої стосується почуттів людини в умовах погрози або стресу. Тобто, якщо ця роль завелика, то людина занадто збентежена, навіть за відсутністю для цього об’єктивних причин. Якщо ж вона замала, то людина, навпаки, за наявності відповідних обставин, не демонструє відповідної реакції тривоги. Така нейрофізіологічна обумовленість поведінки людини має назву НЕЙРОТИЗМУ.
Є ще одна цікава теорія, яка стосується, навіть не нейрофізіологічної залежності поведінки людей, а її генетичної обумовленості. Деякі дослідження виявили, що розміри таких особистісних параметрів як пошук новизни, схильність до уникання загрози та залежність від заохочень є похідною від відносно незалежних нейробіологічних систем.
Наприкінці зауважимо, що нейрофізіологічні, нейрохімічні, нейропси-хічні дослідження безумовно поглиблять наші знання відносно темперамету, але важливо пам’ятати: біологічні детермінанти поведінки людини, до яких відноситься темперамент, в залежності від розвитку людини зменшують свій вплив на її поведінку, і, навпаки, когнітивні (знання, досвід), тобто прижиттєві детермінанти збільшують свій вплив на мотивацію людини та її емоційне життя.
МОДУЛЬ 6. ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ
Тема 6.1 Характер
Усі психічні властивості особистості обов’язково відчувають на собі вплив соціальних факторів. Однією із таких властивостей, що формується за умов безпосереднього впливу суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми, є характер (в перекладі з грецької – «риса», «ознака», «відбиток»).
ХАРАКТЕР – це сукупність стійких індивідуально-своєрідних властивостей (рис) особистості, що визначають типові особливості поведінки людини в певних життєвих ситуаціях та її ставлення до оточуючого світу, діяльності, інших людей, самої себе
Підкреслимо, що характер визначає не випадкові, ситуативні реакції людини, а найбільш типові особливості поведінки, які виявляються в значущих для неї вчинках. Тому знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов, бо це певна програма її поведінки.
В своєму формуванні, розвитку та функціонуванні характер людини тісним чином пов’язаний з темпераментом, бо останій визначає його динамічну сторону. До того ж, як і темперамент, характер є достатньо стійким і практично незмінним. В становленні характеру людини провідну роль мають форми її соціальних (міжособистісних) взаємовідносин. Формування характеру починається з дитинства та залежить переважно від тих умов життя, виховання, діяльності та відносин, які дитина бачить навколо, вступає з оточуючими та засвоює.
В структурі характеру виділяють декілька груп рис, які виявляють певне ставлення людини до оточуючого світу і є важливими для формування характеру.
Зазначимо, що в психології існує поділ рис особистості на мотиваційні, які спонукають і підтримують діяльність людини, та інструментальні, що визначають стиль цієї діяльності. Характер відноситься до інструментальних рис особистості, бо від нього залежить манера виконання діяльності, але майже не залежить її зміст.
До складу характеру входять наступні риси особистості.
По-перше, це ті властивості особистості, що визначають вчинки людини відносно вибору більш або менш важких цілей її діяльності. В цьому випадку характерологічні риси особистості можуть, наприклад, виявлятися як раціональність, розсудливість, обачливість або ж навпаки.
По-друге, в структуру характеру входять риси, що відносяться до дій, завдяки яким збувається досягнення визначених цілей: наполегливість, цілеспрямованість, послідовність та т. ін., а також альтернативні риси. З цього боку характер наближається не тільки до темпераменту, але й до волі людини.
По-третє, до складу характеру входять чисто інструментальні риси, що прямим чином пов’язані з темпераментом: екстраверсія-інтроверсія, стриманість-імпульсивність, ригідність та ін.
З іншого боку структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться: 1) ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ, демонструючи увагу, принциповість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси; 2) ДО СПРАВ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, точність,рішучість,ретельність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;3) ДО РЕЧЕЙ, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;4) ДО СЕБЕ, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.
Крім того, характер оцінюється не тільки сукупністю значущих особистісних рис, які закріпилися на основі засвоення (інтеріорізації) певного ставлення до різних сторін життя, а й вірогідністю та можливістю здійснення конкретної поведінки за певних обставин.
Сполучення різних рис характеру у однієї людини дозволяє віднести її до визначеного типу. Зауважимо, що було багато спроб побудови типології характеру. Всі вони спирались на наступні ідеї: 1) характер людини формується в ранньому віці і на протязі усього життя демонструє більш-менш значну сталість; 2) сполучення особистісних рис, що входять до характеру, не є випадковим і утворює типи, що чітко розрізняються, що знаходить своє відображення в типовості характерів; 3) більша частина людей належить до якогось типу характеру.
За однією з таких типологій виділяються наступні самостійні різновиди характеру дорослих людей (за К. Леонгардом):
ГІПЕРТИМНИЙ ТИП характеру, для носія якого властива підвищена контактність, багатослівність, чітка визначеність жестів, міміки, енергійність, оптимізм, підвищена конфліктність, деяка легковажність, негативне ставлення до жорсткої дисципліни та т. ін.;
ДИСТИМНИЙ ТИП характеру, носіїв якого відрізняють серьозність, сумлінність, правдивість, домінування песимістичних настроїв, деяка пасивність, індивідуалізм і т. ін.;
ЦИКЛОІДНИЙ ТИП характеру, якому властиві постійні зміни (перепади) настроїв, завдяки чому його носій може виглядати як людина з гіпертимним характером, якщо у неї підвищений настрій, або як людина з дистимним характером, якщо настрій у неї пригнічений;
ЗБУДЖЕНИЙ ТИП характеру, якому притаманна низька контактність в спілкуванні, похмурість, схильність до конфліктів, занудність, сповільненість вербальних та невербальних реакцій, в спокійному стані сумлінність, акуратність, любов до тварин та маленьких дітей, при емоціональному збудженні слабкий контроль за поведінкою, роздратованість і т. ін.;
ЗАСТРЯГАЮЧИЙ ТИП, для якого типова помірність в спілкуванні, занудність, схильність до моралізаторства, небалакучість, прагнення до високих показників, підвищені вимоги до себе, уразливість, мстивість, підвищена вимогливість до близьких та до підлеглих;
ПЕДАНТИЧНИЙ ТИП, що схильний до формальних вимог, занудний, але разом з тим сумлінний, акуратний, надійний, малоконфліктний;
ТРИВОЖНИЙ ТИП, для якого властиві невпевненість в собі, мінорний настрій, малоконтактність в спілкуванні, ретельність, дружелюбність, деяка беззахисність від інших людей;
ЕМОТИВНИЙ ТИП характеру, що вирізняється добротою, співчутливістю, підвищеним почуттям відповідальності, обмеженим колом спілкування, завеликою чутливістю;
ДЕМОНСТРАТИВНИЙ ТИП, для якого властиві легкість в спілкуванні, прагнення до лідерства, потяг до влади та заохочень, вміння пристосовуватися до людей та схильність до інтриг, артистичність, оригінальність в мисленні та діях, егоцентризм, облудливість, хвалькуватість;