ЕКЗАЛЬТОВАНИЙ ТИП характеру, що демонструє високу контактність, багатослівність, закохуваність, відстороненість від конфліктів, альтруїстичність, добрий смак, мінливість настроїв;
ЕКСТРАВЕРТИВНИЙ ТИП, що характеризується високою контактністю, широким колом знайомств, неконфліктністю, відсутністю прагнень до лідерства, ретельністю, легковажністю, пристрастю до розваг;
ІНТРОВЕРТИВНИЙ ТИП, що відрізняється замалою контактністю, відлюдністю, слабкими зв’язками з іншими людьми, принциповістю, упертістю, ригідністю мислення, значною прихильністю до власних ідей, позицій.
Деякі риси характеру можуть бути надмірно посилені, а це призводить до надмірного прояву окремих рис характеру або їх сполучення, яке К. Леонгард назвав акцентуаціями характеру. АКЦЕНТУАЦІЇ ХАРАКТЕРУ – це крайній варіант норми, певні загострення характеру, за межою яких починається дисфункція характеру – психопатія (патологічні форми прояву характеру). Психопатії заважають оптимальній адаптації людини до соціального середовища та призводять до міжособистісних та внутрішніх конфліктів. Вони можуть бути обумовлені як генетичними факторами, так і набутими в результаті хибної системи виховання (або відсутності будь-якої системи у вихованні), взаємодії батьків та оточуючих з дитиною, а також наслідками черепно-мозкової травми або захворювань мозку.
Дослідження дозволили зробити висновки відносно соціального походження змісту характеру, а разом з цим і його типологій. Тобто, характер людини містить в собі такі риси, суттєве ядро яких склалося у більшості членів групи, в яку вона входить. Це означає, що основний досвід та спосіб життя, загальний для усієї групи, визначає мислення, емоції, поведінку людини, що належить до цієї групі. Зауважимо, що висловлене не треба розуміти буквально. В дійсності все значно складніше, бо суспільний досвід накладається на сформовані потреби та мотиви особистості, сюди ж додаються властивості її темпераменту, і тільки все разом вже визначає характер.
Характер формується з перших днів життя людини і до останніх її днів. Сенситивним же періодом життя, коли закладаються основи характеру, є вік від 2-3 до 9-10 років, коли діти багато й активно спілкуються з дорослими. При цьому раніше інших у людини з’являються такі риси як доброта, товарискість, чуйність, а також протилежні їм якості: егоїстичність, байдужість до людей, черствість. В ранньому і дошкільному дитинстві закладаються властивості характеру, що мають відношення до праці – працелюбність, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість. В перших класах школи формуються риси характеру, що мають пряме відношення до навичок спілкування.
Починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Тому саме тоді інтенсивно розвиваються і закріпляються вольові риси характеру. Але, зауважимо, їх світоглядні і моральні засади з’являються пізніше – в ранній юності. До завершення школи характер людини вже має закінчений вигляд і далі змінюється незначною мірою. Підкреслимо, що взагалі характер людини може свідомо, тобто цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною за рахунок зміни соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми.
До особливостей характеру людини можна також віднести рівень розвитку соціального і емоційного інтелекту, які не є тотожними пізнавальному інтелекту, одним із провідних компонентів якого є мислення. Так, СОЦІАЛЬНИЙ ІНТЕЛЕКТ – це компетентність, яку людина може використовувати для вирішення життєвих проблем, це здатність людини адаптувати свою поведінку, задля максимально ефективного використання обставин, які склались, для досягнення особистісних цілей. ЕМОЦІОНАЛЬНИЙ ІНТЕЛЕКТ – це здатністьлюдини розпізнавати та розуміти свої та чужі емоції і почуття, використовувати та контролювати їх в своїх судженнях та діях. Емоціональний інтелект утворює три сфери, які складаються з таких компонентів: максимально точне розпізнання своїх та чужих емоцій, керування своїми емоціями, стратегічне використання емоцій у формуванні мотивації та вирішенні завдань. Вищим рівнем розвитку соціального і емоційного інтелекту є СОЦІАЛЬНА АДАПТОВАНІСТЬ особистості та більш успішна самореалізація особистості в соціуму.
Тема 6.2 здібності
ЗДІБНОСТІ – одне з найбільш відомих і загальних психологічних понять. Але не зважаючи на це, його зміст потребує суттєвого уточнення.
Одне з найстаріших визначень здібностей виглядає наступним чином: “Здібності – це властивості душі людини як сукупність найрізноманітніших психічних процесів та станів”. Зараз цим визначенням у психології майже не користуються.
Визначення, яким користувались у 18-19 ст., є таке: “Здібності – це такий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, вмінь та навичок, що забезпечують успішність виконання людиною різних видів діяльності”.
Сьогодні найчастіше користуються таким визначенням, що акцентує увагу на наступних ознаках здібностей:
по-перше, здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від другої;
по-друге, до здібностей відноситься лише те, що має відношення до успішності виконання певної діяльності чи декількох видів діяльності;
по-третє, здібності не зводяться до знань, вмінь, навичок, що вже набуті людиною, хоча й обумовлюють легкість та швидкість їх надбання.
Таким чином, чим більш розвинена у людини здібність, тим успішніше вона оволодіває діяльністю і виконує її, а сам процес оволодіння і відповідна діяльність дається людині суб’єктивно легше порівняно з навчанням або працею у тій сфері, до якої вона не має здібностей.
Отже об’єктивна форма здібностей має наступний вигляд:
ЗДІБНОСТІ = ПРОДУКТИВНІСТЬ
„ЦІНА”
або у суб’єктивній формі:
ЗДІБНОСТІ = УСПІШНІСТЬ
ВАЖКІСТЬ
Здібності не з’являються на порожньому місці. В їх основі лежать певні природні особливості людини, її задатки. Тобто, людина народжується з генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на ґрунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкуванні формуються здібності особистості. В зв’язку з останнім підкреслимо, що здібності не можуть існувати інакше ніж у постійному процесі розвитку. А це можливо тільки за умов їх використовування. Якщо ж цього немає, то вони з часом втрачаються.
В загальній класифікації розрізняються здібності природні (біологічно обумовлені) і специфічно людські здібності, що мають суспільно-історичне походження. Більшість природних здібностей є загальними у людей і тварин, особливо у вищих, наприклад, у мавп. До них відносяться сприймання, пам’ять, мислення, здатність до елементарних комунікацій на рівні експресії. Ці здібності безпосередньо пов’язані з біологічними задатками, але не тотожні їм, а формуються на їх основі за наявності життєвого досвіду. Специфічно людські здібності – це загальні та спеціальні вищі інтелектуальні здібності, теоретичні та практичні, навчальні і творчі, предметні та міжособистісні здібності.
ЗАГАЛЬНІ ЗДІБНОСТІ – це ті з них, які впливають на успішність людини в різних видах діяльності. До них, наприклад, відносяться розумові здібності, тонкість та точність ручних рухів, розвинена пам’ять, досконала мова тощо.
СПЕЦІАЛЬНІ ЗДІБНОСТІ визначають успішність людини в специфічних видах діяльності, для яких потрібні особливі задатки і їх розвиток. Це музикальні, математичні, лінгвістичні, літературні, художні, спортивні здібності. Часто загальні та спеціальні здібності взаємодоповнюються та взаємозбагачуються.
ТЕОРЕТИЧНІ і ПРАКТИЧНІ здібності відрізняються тим, що перші визначають успішність людини в абстрактно-теоретичних міркуваннях, а другі – у конкретних, практичних діях. Такі здібності, на відміну від загальних та спеціальних, дуже рідко доповнюють один одного.
Якщо УЧБОВІ ЗДІБНОСТІ визначають успішність людини в навчанні та вихованні, засвоєнні нею знань, вмінь, навичок, формуванні якостей особистості, то ТВОРЧІ ЗДІБНОСТІ – у створенні предметів матеріальної та духовної культури, відкриттях та винаходах та т. ін.
ЗДІБНОСТІ ДО СПІЛКУВАННЯ (комунікативні здібності) – це мова людини в її комунікативній функції, здібність міжособистісного сприймання і оцінювання оточуючих, здібність соціально-психологічної адаптації до різних обставин, здібність контактувати з різними людьми, здійснювати вплив та т. ін.
На відміну від природних соціальні здібності формуються інакше і потребують для цього інших умов. До таких умов треба віднести:
– наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного багатьма поколіннями;
– відсутність природних задатків до користування відповідними предметами культури та необхідність навчатись цьому з дитинства;
– необхідність участі у різноманітних складних видах людської діяльності;
– наявність довкола формуючої особистості освічених і цивілізованих людей, що вже володіють необхідними здібностями і в змозі передати свої знання, вміння та навички, маючи при цьому відповідні засоби навчання та виховання;
– відсутність від народження у людини жорстких, запрограмованих структур поведінки, таких, наприклад, як інстинкти;
– незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціонування психіки та можливість їх формування під впливом навчання і виховання.
Всі ці обставини є необхідними для перетворення людини як біологічного організму, що з народження має деякі елементарні здібності, властиві вищим істотам, в соціальну істоту, яка набуває власне людських здібностей.
Будь-які задатки, перш ніж перетворитись у здібності, повинні пройти чималий шлях свого розвитку. Досить часто цей розвиток починається з перших днів існування людини і може продовжуватись до її останніх днів, якщо та продовжує займатись діяльністю, що потребує відповідної здібності. Такий розвиток має кілька рівнів, на одних з яких закладається анатомо-фізіологічний фундамент майбутніх здібностей, на других іде становлення задатків небіологічного змісту, на третіх – з’являється та досягає певного рівня відповідна здібність. Всі ці рівні функціонують не послідовно, а паралельно, в тій або іншій мірі взаємодіючи один з одним.
Зауважимо, що багатоманітність видів діяльності, до яких підключається особистість, є одна з найважливіших умов різностороннього розвитку здібностей. Головними ж вимогами до діяльності, що впливає на формування здібності, є: її творчий характер; оптимальний рівень її складності для виконавця; відповідна мотивація та забезпечення відповідного емоціонального настрою впродовж виконання діяльності та по її закінченню.