Смекни!
smekni.com

Агресія у відповідь. Помста як вид агресії (стр. 3 из 4)

1. втеча людини від реальності і пов’язаної з нею відповідальності за самостійне прийняття рішень;

2. поділ агресивної поведінки людини, що виникає як реакція на фрустрацію, страх, чи несправедливе відношення до неї з боку інших людей, на доброякісну і злоякісну, конструктивну і деструктивну.

4. Помста як реакція на агресію

З психологічної точки зору помста є реакцією на агресією [Налчаджян, 2007, с.112]. А проте цілком зрозуміло, що таке визначення навряд чи однозначно вказує саме на помсту – тому що реакцією на агресією може стати і будь-який інший спосіб поведінки, не обов’язково пов’язаний саме з нею. Особливістю ж саме помсти як реакції на агресію є те, що вона виникає переважно тільки тоді, коли відреагувати зразу ж і по відношенню саме до того, хто й причинив особі шкоду, неможливо – в силу тих чи інших причин, фізичних чи соціальних (наприклад існуючої в суспільстві заборони на відкритий прояв агресії). А тому помстою стає така реакція індивіда на проявлену щодо нього агресію, яка передбачає зворотну реакцію або як реакцію, відтерміновану в часі – і стосовно тієї ж особи, що завдавала йому шкоди, або якщо й зразу після такого завдання шкоди – то стосовно вже інших осіб. Тоді в ролі таких осіб переважно виступають або ті, хто уособлює в собі більш узагальнений образ кривдника (так дівчина, яку чимось образив хлопець, згодом мстить уже всім представникам чоловічого роду), або ті, стосовно кого таку агресію можна проявляти вже не боячись негативних наслідків для себе – хто є слабшим фізично або нижчим за своїм соціальним статусом (так голова сімейства, повертаючись з роботи, де незаслужено отримав взбучку від начальника, зганяє вдома злість на дружині і дітях) і стосовно кого такі свої агресивні наміри чи дії можна проявляти безперешкодно, не боячись в свою чергу зворотної помсти. А. Налчаджян в своїй праці «Агресивность человека» [Налчаджян, 2007, 113-114] в соціально-культурному плані виділяє наступних три основних види помсти:

1. Етнічна агресія – винищення представників інших народів, які на думку основної маси населення можуть служити причиною їхніх бід і нещасть. В цьому плані можна пригадати різню вірменів в Нагорному Карабасі в колишньому СРСР в 80-х роках минулого століття на початку епохи перебудови, та історію деяких сучасних мусульманських культур.

2. Соціальні революції. В цьому плані варто виділити такі соціальні відносини, за яких якась одна частина суспільства користується привілеями і благами за рахунок іншої. Тоді в цієї, пригноблюваної раніше, частини, з часом буде назрівати невдоволення і прагнення до відновлення справедливості, що обов’язково рано чи пізно виллється в бажання помсти і розправи. Класичним прикладом цього стала Велика Французька революція, яка почавши з відновлення соціальної справедливості щодо бідних, в кінці-кінців поглинула в горнилі помсти навіть і своїх творців. А проте і в нашій історії більшовистський терор 1919-1922 років був таким же проявом помсти – хай навіть тоді він ніяк офіційно й не декларувалося саме як помста.

3. Психологія реваншу. До цієї категорії автор відносить таку суспільну ідеологію, яка закликає до відновленні справедливості вже не одну людину, чи їх групу, а фактично весь народ, об’єднаний цією спільною ідеєю. Але те, що для одних може виглядати як конче необхідний історичний акт, спрямований на відновлення справедливості, для інших може здаватися черговою спробою її порушення. Така «психологія реваншу» була характерною для німецького народу перед початком Другої Світової війни, яку він розглядав саме як механізм і можливість реваншу за поразку в війні Першій Світовій, не враховуючи проте того факту, що ініціатором першої війни теж в значній мірі, принаймі на думку інших народів, були все ті ж німецькі політики.

Всі ці соціальні прояви помсти в тій чи іншій мірі стосуються і української історії. Так ми могли би пригадати наприклад і взаємне протистояння українців і поляків на території західної України під час другої світової війни в 1942-43рр, винищення євреїв в історії визвольної війни періоду Богдана Хмельницького, чи більшовистську революцію Леніна-Сталіна з усіма її кривавими наслідками, які в повній мірі пережила наша країна. А в сучасній європейській історії найяскравішим прикладом такого ж, як і колись, етнічного протистояння для нас стала тепер історія розпаду і поділу колишньої Югославії. А проте, говорячи про помсту як реакцію на агресію, необхідно виділити ще дві її характерних особливості – тривалість і соціальну стійкість. Бажання помсти дуже часто може зберігатись протягом достатньо довгого часу після нанесення індивіду шкоди – навіть місяців і років, іноді навіть стаючи основним смислом її життя. Подібні випадки в своїх творах описував російський письменник Лев Толстой, а класичним, відомим усім, прикладом, який яскраво ілюструє саме таку фатальну і фанатичну схильність до помсти протягом тривалого часу, став роман Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто». Іншою цікавою особливістю помсти є її відносна соціальна стійкість, здатність до заміщення. Так в серії експериментів досліджуваних штучно ставили в становище фрустрації, після чого за якийсь час їм давали можливість причинити шкоду чи біль тому експериментатору, який, на їхню думку, і причиняв їм біль, про що – про сам факт такого завдання йому зворотної шкоди – їм обов’язково повідомляли. Це викликало в них такі фізіологічні реакції, які повністю відповідали всім ознакам, притаманним ситуаціям отримання насолоди і задоволення. Проте найцікавішим виявилося те, що ті з досліджуваних, які виявили найбільш яскраву виражену реакцію радості й насолоди, в наступному експерименті з завдання болі вже іншим досліджуваним, теж найбільш активно включалися в його проведення. Тобто сам факт отримання ними шкоди і можливості відімстити за неї, потім виступав таким чинником, що спричиняв їхню підвищену агресивність вже стосовно зовсім інших осіб.

Як особливі чинники, що сприяють виникненню саме такої реакції на агресію, яку можна відносити до помсти, слід вважати і культуру та традиції даного народу, в т.ч. – і його релігійні вірування. З цієї точки зору в першу чергу слід виділити такий феномен, як кровну помсту – вона в історії людської цивілізації займає дійсно немаловажне значення, весь Старий Заповіт Біблії, наприклад, рясніє подібними закликами: «Хто вдарить людину, і вона помре – той конче буде забитий.. А хто вдарить батька свого чи матір свою, той конче буде забитий… А хто вкраде людину і продасть її, або буде вона знайдена в руках його – той конче буде забитий. …А якщо станеться нещастя, то даш душу за душу, око за око, зуба за зуба, руку за руку, ногу за ногу, опарення за опарення, рану за рану, синяка за синяка.. (Книга Вихід, 21.12, 15, 16, 23) [4]. Очевидно в ті часи такий, фактично майже законодавчо закріплений, принцип помсти цілком явно асоціювався з уявленнями про відновлення справедливості. Тому основна суть такої чіткої регламентації що саме і за що повинно бути вчинено кривднику («відомщено»), очевидно полягала в тому, щоб не заборонити помсту взагалі, а тільки обмежити її – щоб не допустити подальшого наростання ворожнечі, так як вона, в принципі, могла повністю знищити якийсь окремий, ізольований етнос чи народ. Подальший розвиток світу – в основному під впливом християнства і філософської думки Європи, розвиток гуманізму – призвели до засудження помсти, але ще й досі вона залишається реальним діючим фактором в житті деяких кавказьких народів та в традиціях багатьох мусульманських культур. Цікаво також, що таке уявлення про помсту саме як про чи не єдину можливість відновлення справедливості ще й досі збереглося і в християнській міфології – наприклад в уявленнях про Ангела помсти [12].

Висновок. Помста як прагнення «створити світ»

Таким чином помстою слід вважати реакцію на агресію, а проте реакцію достатньо специфічну, враховуючи її відтермінованість в часі або її направленість на зовсім інших осіб. Пояснити такі її особливості іноді видається достатньо важким, а проте основна причина цього лежить прямо на поверхні – помста як реакція на агресію виникає лише тоді, коли безпосередня відповідь на цю агресію неможлива – в силу того, що суб’єкт, який завдав шкоди, є сильнішим фізично чи морально, чи в силу того, що така реакція може засуджуватися суспільством чи якось може вплинути на фізичний чи соціальний статус індивіда. В своїх простіших виявах такий вид реакції на агресію саме у вигляді помсти відомий і у тварин. Так щеня, яке в свій час зазнало агресивних дій від старшої і сильнішої за нього собаки, дуже часто ставши дорослим може захотіти відімститися своєму кривднику – відновлюючи таким чином своє попереднє становище, чи встановлюючи нове. Проте в більшості випадків складніші варіанти помсти – наприклад направлення її на інших осіб, замість кривдника, більш характерні саме для людини. Про подібну особливість помсти на прикладі невротиків – її направленість на зовсім інших осіб – говорив З.Фрейд в свої праці «Я і Воно» [10, с.41] , пригадуючи смішний анекдот «про те, як потрібно засудити до повішання одного з трьох сільських шевців на тій підставі, що єдиний сільський коваль здійснив злочин, який заслуговує смертної кари».