Облік аналіз і аудит валових доходів і валових витрат (стр. 13 из 17)

Розвиток недержавного сектора економіки — один з основних напрямків реформ, що відбуваються в економіці України.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів,саме страхові компанії, які не потребують великих стартових інвестицій, спроможні за певної підтримки найшвидше і найефективніше розв'язати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

На жаль, цей сектор в Україні поки що не відіграє в національній економіці такої важливої ролі, як в економічно розвинутих країнах, і не розвивається достатньо енергійно для того, щоб забезпечити нас, громадян України, страховими послугами.

Ринкові відносини потребують від страховиків грамотної оцінки фінансового стану компанії, фінансової ситуації країни у цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильних управлінських рішень у цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній боротьбі залишатимуться мінімальними.

Високий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових і кредитних ресурсів спонукає відійти у тіньову економіку.

Отже, найгострішою проблемою розвитку є дефіцит фінансових ресурсів.

Основним вихідним посиланням у розв'язанні фінансових проблем має бути врахування загальноприйнятих ринкових закономірностей на основі очевидних національних особливостей сучасної української економіки. Тобто ця проблема може бути розв'язана, якщо під час проведення економічної політики враховуватимуться особливості сучасної української економіки як на макрорівні, так і на рівні компаній. Потреба в капіталі виникає в компанії тому, що потоки надходжень і платежів зазвичай покривають одні одних несинхронно упродовж певного періоду часу. Як правило, у перші місяці після утворення компанії переважають платежі, пов'язані з оплатою будівництва виробничих приміщень, оплатою праці, придбанням обладнання і т. ін. Але поступово збільшуються і надходження, наприклад, у формі страхових платежів. Нарешті у завершальній стадії підготовчого періоду переважають то страхові платежі, то страхові виплати.

Позитивна потреба в капіталі виникає у ті періоди часу, коли переважають платежі, і навпаки, від'ємна (негативна) потреба в капіталі виявляється в періоди, коли виплати перевищують платежі. Саме забезпечення покриття позитивної потреби в капіталі є одним із найважливіших завдань управління фінансами в компанії з метою збереження фінансової рівноваги.

Негативна ж потреба у капіталі (перевищення платежів над виплатами), навпаки, може виступати як додаткове джерело фінансування.

На особливу увагу страховиків у сучасному розвитку компанії заслуговує зовнішнє фінансування за допомогою позичкового капіталу, яке є кредитним фінансуванням і має використовуватися у страховій діяльності ширше, ніж це відбувається нині, коли тільки за недостатності власних джерел фінансування страховик звертається у банк по кредит. Основним критерієм під час прийняття рішень про кредитування для позичальника повинно стати врахування дії фінансового важеля, так званого "ліверидж-ефекту", який при кредитному фінансуванні дає певну перевагу.

Необхідними складовими зростання доходів страхових компаній є:

реформування податкового законодавства (держава може піти шляхом зниження податкового навантаження, що стимулюватиме вивільнення коштів компаній для інвестицій, або застосування гнучкої системи податкових пільг і податкових канікул для інноваційних інвестицій);

збільшення джерел інвестування — внутрішніх заощаджень і залучення зовнішніх ресурсів, що матиме як наслідок фінансове оздоровлення економіки в цілому;

орієнтація на залучення стратегічного інвестора та розвиток фондового ринку. Головною метою стратегічного інвестора є концентрація власності й досягнення ефективності роботи страхової компанії у перспективі, а не одержання прибутку від тримання акцій у короткостроковому періоді. Велика розпорошеність акцій між дрібними акціонерами значно ускладнює ефективність управління компанією. Неможливість продати акції на фондовому ринку через їх неліквідність загострює цю проблему;

розвиток системи правових гарантій захисту інвестора за допомогою хеджування: застави майна та страхування інвестиційних ризиків;

забезпечення ефективного управління державними корпоративними частками;

формування ефективної прозорої системи банкрутства компаній як засобу фінансового контролю з боку держави та кредиторів;

державне регулювання цін на страхові послуги та розвиток конкурентних відносин.

Дуже актуальною проблемою для всіх компаній України, є вдосконалення оподаткування прибутку. Відомо, що частка податків у чистому доході компанії (якщо при цьому врахувати, що частиною чистого доходу є також обов'язкові відрахування, включені у витрати) значно перевищує прийнятий у світі оптимальний рівень вилучень з даного джерела (30—35 %). Але не тільки в цьому— сутність проблеми [46].

Можна було б змиритися з відрахуванням з чистого доходу в розмірі, який перевищує оптимальний рівень (який досягає, скажімо, 50 %). Головна проблема полягає в тому, що всі види відрахувань, які проводяться з доходів компанії, знеособлюються, втрачають зв'язок з компанієй — хоча деякі з відрахувань, тим часом, повинні його зберігати. У всьому цивілізованому світі прийнято порядок, за якої компанії за рахунок своїх доходів оплачують страхові листи, а створювані на цій основі страхові фонди використовуються для відшкодування відповідних затрат.

При ключовій ролі процесу формування прибутку динамічний розвиток неможливий без удосконалення системи розподілу прибутку. У 2004 році на виробничий розвиток було спрямовано 22% бюджетних коштів. Ця частка залишилася майже без змін у порівнянні з 2003 роком — 22,66%, але скоротилася на 5,6% щодо 2005 року. Це негативно впливає на процес оновлення виробничих потужностей, впровадження нових технічних і технологічних досягнень [43].

Привертає увагу оцінка зв'язку між формою власності й результатами діяльності компаній. В Україні ще не до кінця досліджено проблему впливу приватизації на показники прибутковості й продуктивності праці. У поведінці українських компаній різних форм власності не спостерігається відмінностей, що піддаються оцінці, бо основні валові показники роботи компанії як державного, так і недержавного секторів економіки за останні роки погіршувалися одночасно.

3.4 Оцінка ефективності втілення рекомендацій і пропозицій в страховій компанії

У дипломній роботі запропоновані напрями вдосконалення державної політики в галузі страхування, які базуються на європейських підходах до контрольної діяльності держави, які формуються міжнародною організацією страхових наглядів та Комітетом зі страхування при Європарламенті.

За експертними оцінками вдосконалення законодавчої бази відповідає світовому рівню (Б1 = 7, а1 = 0,35), є важливим з точки зору галузі і підприємства (Б2 = 7, а2 = 0,35), планується до використання у галузі національної економіки (Б3 = 7, а3 = 0,2), і має високу ступінь досягнення позитивних результатів у випадку використання результатів у галузі або на підприємстві (Б4 = 10, а4 = 0,1) [19].

На підставі балів та коефіцієнтів вагомості показників розрахунок НПВ виконують за формулою:

НПВ = Б1а1 + Б2а2 + Б3а3 + Б4а4 , (3.1)

де Б1 – оцінка новизни роботи у балах;

Б2 – оцінка перспективності роботи у балах;

Б3 – оцінка масштабу використання роботи у балах;

Б4 – оцінка ймовірності досягнення результатів роботи у балах;

а1…а4 – коефіцієнти вагомості відповідних показників.

При цих значеннях показників значення показника науково-практичного рівня буде таким [91]:

НПР = 7 * 0,35 + 7 * 0,35 + 7 * 0,2 + 10 * 0,1 = 7,3 бала.

Максимальне значення цього показника:

НПРmax = 10 * 0,35 + 10 * 0,35 + 10 * 0,2 + 10 * 0,1 = 10 балів.

Таким чином, НПР є достатньо високим і складає 73% від його верхньої межі (7,3 * 100 / 10).

Також у дипломній роботі запропоновано впровадження системи управління страховою діяльністю. Величина економічної ефективності визначається шляхом зіставлення трудових і вартісних витрат по існуючому і запропонованому варіанту обробки інформації при рішенні задач [19].

В даний час така задача зважується вручну щомісяця, тобто 12 разів у рік (крім річних показників, така ж сама таблиця розраховується щомісячно). Щомісяця її рішенням зайняти два бухгалтера у середньому 20 годин кожний, таким чином, трудові витрати при одноразовому рішенні задачі складають:

Т0 = Кроб х r , (3.2)

де Кроб – кількість робітників бухгалтерії (Кчол = 2);

r – середній час на одного робітника для виконання задачі (tсз = 20 год.)

Відповідно:

Т0 = 2 * 20 = 40 людино/годин.

Трудові витрати за рік складають:

Тгод = Т0 * р, (3.3)

де р – кількість разів розв`язання задачі (р=12);

Тгод = 40 * 12 = 480 людино/годин.

Вартість витрат визначається за формулою:

З0 = Т0 * t2 * (1 + k1 + k2), (3.4)

де t2 – середньогодинна ставка робітника, який виконує обробку інформації по задачі (t2 = 1,20 грн. /час);

k1 – коефіцієнт, який визначає розмір додаткової заробітної плати та відрахувань на соціальне страхування (k1 = 0,10);

k2 – коефіцієнт, який визначає розмір накладних витрат (k2 = 0,20).

Таким чином, вартість витрат часу на обробку інформації при рішенні задачі складає [91]:

З0 = 40 * 1,20 * (1 + 0,10 + 0,20) = 62,4 грн.

За рік вартісні витрати дорівнюють:

Зрік = З0 * r = 62,4 * 12 = 748,8 грн.

Сукупні витрати часу на обробку інформації при рішенні задачі за розробленим варіантом (Т1) визначаються сумуванням витрат часу на виконання ручних (Тр) та автоматизованих операцій (Тавт) за формулою:

, (3.5)