Метою аудиту є висловлення думки аудитора щодо достовірності, об'єктивності та відповідності чинному законодавству показників звітності по нарахуванню валових доходів і валових витрат.
Функціональними задачами є: коригування (рекомендації щодо виправлення помилок) та розроблення пропозицій на підставі проведеного аудиторського дослідження щодо альтернативних методів оподаткування, які для клієнта є більш оптимальними [17].
В Кодексі професійної етики аудиторів України, затвердженому рішенням Аудиторської палати України від 18.12.1998р. № 73, окремий розділ 5 «Податкова практика» присвячено діяльності аудиторів, які надають професійні послуги в сфері оподаткування. В даному розділі наголошується на тому, що завданням аудитора є створення атмосфери найбільшого сприяння клієнтові за умови дотримання принципів об’єктивності та конфіденційності. При цьому у разі підготовки податкової звітності для клієнтів аудитор не має права гарантувати абсолютну правильність, а також те, що запропоновані рекомендації щодо оподаткування не підлягають ніякому сумніву. Навпаки, аудитор повинен переконатися в тому, що клієнту відомо про існуючі обмеження, властиві консультаціям з питань оподаткування, щоб у разі неправильного або неоднозначного тлумачення окремих питань третіми особами його думка не сприймалася б користувачами послуг за остаточну істину [12].
При укладанні договору на аудиторські послуги аудитору бажано відразу встановити метод організації аудиторської перевірки: суцільний чи вибірковий. У зв'язку з тим, що дана сфера аудиту є надзвичайно актуальною, а також зважаючи на часті зміни в нормативних документах аудит податкової звітності доцільно проводити суцільним шляхом [21].
Аудит правильності нарахування податку на прибуток здійснюється до вимог закону «Про оподаткування прибутку підприємств» від 7.06.2004 року, а також численних підзаконних нормативних документів, затверджених у межах своєї компетенції органами виконавчої влади України.
При цьому треба враховувати численні зміни, які були внесені до згаданого Закону, серед яких особливої уваги заслуговують зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 7 липня 2005 року № 2771-ІV. Саме через цей Закон порядок оподаткування податком на прибуток підприємств із 1 січня 2005 року зазнав змін.
На початку аудиторської перевірки необхідно врахувати особливості галузі компанії, адже порядок формування валових доходів і валових витрат, а також форма складання декларації мають свої особливості у страхових організаціях [49].
Страхова діяльність регулюється Законом України «Про страхування» від 7 березня 1996 року №85/96-ВР у редакції Закону України від 4 жовтня 2001 року № 2745-ІІІ (із змінами і доповненнями) та які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності замість Декларації про прибуток підприємства (з 1 січня 2003 року – Декларації з податку на прибуток підприємства) складають та подають Декларацію про доходи (прибуток) страховика, форма і порядок складання якої затверджені наказом Державної податкової адміністрації(ДПА) України «Про затвердження Порядку складання Декларації про доходи страховика» від 29 липня 1997 року №265 (із змінами і доповненнями), а з 1 січня 2003 року – Декларацію з податку на доходи (прибуток) страховика, форма і порядок складання якої затверджені наказом ДПА України «Про затвердження форми Декларації з податку на доходи(прибуток) страховика та Порядку її складання» від 21.06.2005 року №224 [Додаток В].
Аналізуючи податкові декларації з податку на доходи (прибуток) страховика, аудитор повинен виконати такі дії: визначити необхідний перелік податкових декларацій, виходячи з періоду діяльності компанії та періоду перевірки. При цьому необхідно зважати на те, що необхідні податкові декларації незалежно від того, виникло у звітному періоді у компанії податкове зобов’язання чи ні, тобто незалежно від стану фінансово-господарської діяльності платника податків; перевірити правильність заповнення усіх передбачених у податкових деклараціях рядків. При цьому необхідно використовувати нормативні документи, які визначають форму, зміст та порядок заповнення кожного окремого податкового звіту; звернути увагу на правильність заповнення податкових декларацій та розрахунків із податку на доход компанії [42].
У податковій звітності з податку на доход компанії повинні бути заповнені усі передбачені в ній показники. Незаповнені через відсутність операцій рядки прокреслюються. Податкова звітність з податку на доход компанії заповнюється чорнильною, кульковою ручками, за допомогою друкарських машинок, принтерів, засобів механізації та інших засобів, які забезпечують збереження цих записів протягом установленого терміну. У згаданих податкових деклараціях та розрахунках не повинно бути жодних підчищань, виправлень.
Виправлення помилок проводиться з дотриманням норм Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2001 року №88. Податкові декларації та розрахунки з податку на доход компанії заповнюється у тисячах гривень з одним десятковим знаком; перевірити наявність усієї визначеної у податковій звітності з податку на доход компанії інформації:
у заголовній частині зазначають повну назву компанії відповідно до установчих документів, зареєстрованих у встановленому порядку; форму власності, за якою зареєстрована компанія, згідно з Господарським кодексом України від 15.03.2006 №3541-IV; ідентифікаційний код; місце розташування та номер телефону платника;
в основній частині подають звітну інформацію, згідно з вимогами, встановленими нормативними документами;
податкова звітність з податку на доход компанії в обов’язковому порядку повинна бути підписана керівником і головним бухгалтером, а за відсутності в компанії бухгалтерської служби – фахівцем, що веде облік. Підписи необхідно засвідчити відбитком печатки, яка має дані про назву компанії й ідентифікаційний код;
кожна форма податкової декларації з податку на доход компанії повинна мати відмітку податкового органу про її прийняття із зазначенням дати прийняття та підпису відповідального працівника.
Із 1 липня 2004 року об’єктом обкладання податком на доход страховика є прибуток, що визначається за даними податкового обліку, згідно з нормами Закону №1957-IV, зменшенням суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податків і суму амортизаційних відрахувань [23].
Скоригований валовий дохід – це сукупний валовий дохід без обліку доходів, які необхідно виключити зі складу валових доходів із метою оподаткування.
Валовий доход компанії охоплює:
доходи від продажу товарів (робіт, послуг);
фінансові та інвестиційні доходи;
прибуток від операцій з цінними паперами, фондовими та товарними деривативами;
доходи від врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості;
самостійно виявлені помилки за результатами податкових періодів.
Сума перелічених доходів і є сукупним валовим доходом компанії. Окремо обліковуються доходи, які підлягають вилученню зі складу валових доходів [20]. Після такого вилучення аудитор повинен отримати показник скоригованого валового доходу.
Під час перевірки аудитор повинен звернути увагу на особливість податкового обліку податку на доход – принципово інший, ніж у бухгалтерському обліку, підхід до моменту виникнення доходів.
Аудитору необхідно з’ясувати правильність визначення компанією-платником податку на доход дати збільшення свого валового доходу відповідно до вимог пункту 11.3 статті 11 Закону №1957-IV: датою збільшення валового доходу від страхової діяльності вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме: дата зарахування коштів на банківський рахунок, оприбуткування в касу або дата виникнення у страховика страхових зобов’язань перед страхувальником, тобто дата набуття чинності договорами страхування і перестрахування [40].
Під час перевірки аудитор повинен визначити суму кожного з перелічених видів валових доходів компанії щодо звітних періодів із врахуванням моменту виникнення валових доходів. Здійснюючи таку перевірку, аудитор зіштовхується з двома різними підходами щодо подання в обліку даних (цифр), які характеризують обсяг продажу товарів (робіт, послуг) компанії:
бухгалтерський підхід – згідно зі статтею 2 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться компанією. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи компанії та її розкриття у фінансовій звітності визначає затверджене наказом Міністерства фінансів України Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 „Дохід” від 29 листопада 1999 року № 290 (зі змінами і доповненнями). Традиційні доходи за даними бухгалтерського обліку формуються на субрахунках рахунку 70 „Доходи від реалізації” і складається з продажної вартості відвантажених за звітний період товарів, продукції або наданих послуг чи виконаних робіт незалежно від того, оплачені вони чи ні [29]. Крім того, на решті рахунках класу 7 відображаються інші доходи від операційної та неопераційної діяльності компанії, а також надзвичайні доходи. При цьому у системі бухгалтерського обліку та фінансовій звітності компанії використовуються принцип нарахування – доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності у момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів [28];
податковий підхід – статтею 11 Закону №1957-IV визначені правила ведення податкового обліку, необхідність існування якого обумовлена невідповідністю подання в бухгалтерському і податковому обліку валових доходів, витрат і фінансових результатів. Валовий дохід у системі податкового обліку компанії визначається за першою із можливих подій (наведені вище). За нормами статті 2 Закону № 996-ХІV, в якій визначено, що податкова звітність компанії ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, а також статті 8 названого Закону, згідно з якою компанія має право самостійно обирати форму бухгалтерського обліку, під час перевірки правильності нарахування та сплати податку на прибуток компанії, аудитор повинен зважати на можливі способи нагромадження даних про валові доходи: