Марія Іванівна. Жінка 48 років, заміжня, живе разом з чоловіком та сином. Працює бухгалтером у приватній фірмі. Місця роботи ніколи не міняла. Страждає гіпертонічною хворобою, яка стала стрімко розвиватися вісім років тому. Артеріальний тиск став різко підвищуватися (до 200/110 мм рт ст при індивідуальній нормі - 170/80 мм рт ст), з'явилась задишка, запаморочення.
Лікування Марія Іванівна проходить дома. Дуже боїться втратити прихильність родини і близьких людей, у тому числі і роботу. Постійно знаходиться в напрузі, часто проявляє агресивність, дратливість. У дитинстві була агресивною дитиною. Марія Іванівна відповідальна, працелюбна, поступлива людина, але постояти за себе не може.
Чоловік Марії Іванівни, 59 років, працює електриком на заводі «Запоріжсталь». Запальний, дратівливий і одночасно поступливий та безініціативний. Прислухається до порад дружини і приймає важливі рішення разом з нею. У ситуації хвороби дружини налаштований на боротьбу.
Син Марії Іванівни - 24 роки. Вчиться у ЗНТУ. Живе з батьками, не одружений. Людина відповідальна, активна, ввічлива, але не самостійна, тривожна, невпевнена в собі. Дуже занепокоєний станом матері, бажає допомогти.
Психолог.
Місце події: центр психологічної допомоги.
Запропоновані обставини: до психолога звертається син Марії Іванівни. Причина звернення - відчуття провини перед матір'ю. Звинувачує себе в тому, що не може допомогти їй видужати.
Юрій Юрійович. Чоловік 37 років, має середню спеціальну освіту. Одружений, має двох дітей: 6 і 19 років. Звернувся до лікаря зі скаргами на сильний біль у серці. Був встановлений діагноз: ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги, аритмія. Півроку лікується в кардіолога. Перебуває у пригніченому, тривожному стані через страх серцевих нападів, наслідком яких може статися інфаркт і смерть.
До появи хвороби був оптимістичним, життєрадісним, усміхненим, любив веселі, шумні компанії, палив, був «душею» компанії, полюбляв гуляння. До захворювання ставиться насторожено. Хвороба лякає його, і він активно почав боротися з нею - кинув палити, пити.
Зіна, дружина Юрія, жінка 37 років, домогосподарка. Декілька років тому пережила реактивну депресію, пов'язану з несподіваною смертю матері, яку дуже любила. Перебувала на лікуванні в обласній психіатричній лікарні. Під час хвороби чоловік підтримував її, допомагав, був свідком неодноразових нападів. У цій ситуації вона не ставиться серйозно до хвороби чоловіка, вважає, що все незабаром минеться.
Катя, старша донька, 17 років, старшокласниця, не приділяє ніякої уваги стану батька, не хаче опікуватися його переживаннями.
Марина, молодша донька, 12 років. Дівчинка знає про те, що її батько хворіє, але не звертає на це особливої уваги і також вважає, що він незабаром одужає. Дитина відвідує психолога у зв'язку з нервозністю і порушеннями сну.
Місце події: кабінет психолога.
Запропоновані обставини: До психолога звертається Юрій за рекомендацією лікуючого лікаря. Він і сам вважає це за необхідне, адже розуміє значимість пережитих ним наслідків хвороби дружини. Але він звинувачує не її у своїй хворобі, а себе за слабкість, нездатність гідно вийти із складної ситуації. Його пригнічує те, що сумна подія - смерть тещі, не може завершитись, а тягне за собою численні неприємні наслідки.
На підставі результатів проведених досліджень були розроблені деякі організаційні принципи надання допомоги пацієнтам із соматоформними розладами:
а) орієнтація фахівців різного профілю (насамперед невропатологів, кардіологів, пульмонологів, гастроентерологів, урологів і ін.) на виявлення серед традиційних контингентів пацієнтів хворих із соматоформними розладами. Регулярно проводиться підвищення рівня інформованости лікарів (лікарські конференції, семінари й ін.) про суть, структуру і характер проявів соматоформних розладів, що маскуються під традиційні для конкретного профілю захворювання;
б) посилення психотерапевтичного потенціювання лікарського прийому фахівців усіх профілів і професійної психотерапевтичної участі в лікуванні широких контингентів пацієнтів, що традиційно одержують винятково медикаментозні терапевтичні схеми;
в) формування денних стаціонарів з організаційними елементами психотерапевтичного відділення;
г) проведення навчальних програм, тренінгів і короткотермінових курсів тематичного удосконалення з питань соматоформних розладів для лікарів загальної практики — сімейної медицини.
1. Розглянувши вплив соматичних, а саме серцево-судинних захворюваннь на психіку людини, отримали підтвердження того, що немає соматичних хвороб без витікаючих з них псичних відхилень. Отже, істинно наукове розуміння соматопсихічних симтомі і успішне їх усування диктує необхідність остаточно позбутися відмежування психічного від соматичного, і йти по шляху фізіологічної обумовленості реакції цілісного організму з усіма її наслідками.
2. Дійсно, негативні емоції, викликані серецево-судинними захворюваннями, створюють сприятдиві умови для розвитку невротичного стану і стають однією з прични (а іноді майже єдиною) довгої непрацездатності хворих, навіть при повній, здавалось б, нормалізації соматичного статусу. Тому психічну реакцію хворого визначає вже сам момент потрапляння в стаціонар. Переконання в гарному прогнозі хвороби, доброзичливість оточуючих, нормалізація режиму, дієти, сну і лікування у взаємозв’язку сприяють попердженню психічних порушень соматичних хворих. Отже, отримали підтвердження впливу соматичних хвороб на психіку людини, а саме серцево-судинних.
3. Клініко-епідеміологічне та клініко-статистичне дослідження дозволили визначити структуру соматоформних розладів в амбулаторно-поліклінічній практиці: соматоформна вегетативна дисфункція з кардіореспіраторними функціональними порушеннями становить 10 %, соматоформна вегетативна дисфункція з функціональними порушеннями шлунково-кишкового тракту — 5,7 %, соматоформна вегетативна дисфункція з функціональними порушеннями сечостатевої системи — 12,2 %. Проведене дослідження за допомогою розробленої диференційно-діагностичної методики показало, що в амбулаторно-поліклінічній практиці соматоформні розлади діагностуються у межах розповсюжених соматичних захворювань відповідної органно-системної приналежности. Соматоформний вегетативний розлад сердцево-судинної системи у 9% діагностується за рубрикою вегетосудинна дистонія, соматоформний вегетативний розлад шлунково-кишкового тракту, у 8% диагностується як гастрит та інши хвороби кишечника та очеревини, соматоформний вегетативний розлад сечостатевої системи у 8,5% діагностується як цистит.
За механізмом виникнення СФР виявилися неоднорідними і серед них можна було виділити 4 основні форми: 1) реакції психічної дезадаптації (РПД), що виникли у хворих в результаті поточних психологічних впливів, в тому числі і соматичного страждання — 54,6±1,7%; 2) соматоформний астенічний симптомокомплекс (САСК) — 17,2±1,3%; 3) гострі невротичні розлади (ГНР), які виникали в результаті перенесених психотравм — 11,7±1,2%; 4) невротичні розлади із затяжним перебігом (НРЗП), на фоні яких виникали СФР — 16,5±1,4%.
Діагностично значимим є відпір хворого спробам обговорення можливості психологічної обумовленості захворювання; це може мати місце навіть при наявності наочних депресивних і тривожних симптомів и певної істероїдности.
У хворих на СФР надзвичайно поширеними є низькі показники активності (70,4±1,5%), настрою (93,1±0,7%) і, особливо, самопочуття (98,6±0,9%). Достовірно частіше низькі показники настрою відзначалися у хворих з РПД (96,9±0,6%), активності – у хворих з ГНР і САСК (відповідно 86,0±3,6% і 85,8±2,7%), а низькі показники самопочуття з приблизно однаковою частотою зустрічалися при всіх формах непсихотичних порушень психіки (93,7±1,1% —90,1±2,1%).
Для більшості хворих на СФР притаманним був високий рівень особистісної (64,9±1,6%) і реактивної (64,7±1,9%) тривожності, особливо для хворих з ГНР (відповідно 81,4±4,1% і 76,4±5,2%) та САСК (відповідно 81,7±3,2% і 72,9±3,5%).
Високий рівень нейротизму мав місце в середньому більш, ніж у половини хворих СФР – в 53,5±1,8% випадків, однак у пацієнтів із САСК частота його реєстрації досягала 90,1±2,5%, а з ГНР і того більше — 96,4±2,4%. Серед хворих на СФР більш, ніж вдвічі переважали інтроверти (68,8±1,5% проти 31,2±1,5%). Це переважання було найбільш вираженим у хворих із САСК (74,9±3,6% проти 25,1±3,6%). По нозологічних групах переважання інтровертів виявилося найбільш притаманним хворим на СВД шлунково-кишкового тракту (76,6±3,1%), найменш – хворим на СВД серцево-судинної системи (57,7±3,4%).
Найбільша глибина астенії об’єктивно підтверджувалася у хворих на СФР з НРЗП, які виконували найменшу кількість простих арифметичних операцій (79,6±1,34%) і при цьому допускали найбільшу кількість помилок (2,76±0,25%), а також у хворих із САСК (відповідно 81,6±1,36% і 1,96±0,14%). У пацієнтів же з ГНР дані об’єктивізації глибини астенії підтверджували наявність синдрому дратівливої слабкості (більша кількість операцій — 85,8±1,61% з більшою ж кількістю помилок — 2,21±0,21%).
В цілому для хворих на СФР характерною виявилася майже однакова представленість блоків реагування на хворобу з інтра- та інтерпсихічною соціальною дезадаптацією (відповідно 22,7±0,7% та 26,5±0,8%), при вдвічі меншій представленості блоку типів реагування без соціальної дезадаптації (11,6±0,6%). Разом з тим, у хворих на СФР із САСК блок типів реагування з інтрапсихічною дезадаптацією достовірно превалював над блоком з інтерпсихічною дезадаптацією (34,5±1,4% проти 30,6±1,6%), а у пацієнтів з РПД та ГНР – навпаки (22,9±1,5% проти 15,8±1,1%).
Усереднений тип реагування на хворобу пацієнтів взагалі можна було визначити, як “сенситивно (42,0±1,7%) – неврастено (31,9±1,7%) – тривожний (25,6±1,6%)”, однак при кожній формі непсихотичних порушень психічної сфери він мав свої особливості. У пацієнтів з РПД він мав формулу: “сенситивно (35,1±2,2%)–тривожно (25,7±2,0%) – паранойяльний (23,9±2,0%)”, із САСК – “неврастено (49,6±4,1%) – сенситивно (48,2±4,1%) – тривожний (37,6±3,9%)”, з ГНР – “сенситивно (63,6±5,1%) – неврастено (45,6±5,3%) – паранойяльний (41,1±4,5%)”, з НРЗП – “сенситивно (43,6±4,5%) – егоцентрично (41,2±4,5%) – неврастенічний (40,3±4,2%)”.