Надлишки прибуткуються й відповідна сума зараховується на фінансові результати організації; недостачі майна і його псування в межах норм природних втрат ставляться на витрати проведення й обігу, понад норми - на винних осіб. Якщо винні не встановлені або суд відмовив у стягненні з них збитків, то збитки списуються на фінансові результати організації.
Запаси відображаються в бухгалтерському обліку й звітність по найменших з 2-х оцінок первічної вартості або чистої вартості реалізації. Запаси відображаються по чистій вартості реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилася або вони зіпсовані, застаріли або втратили спочатку очікувану економічну вигоду. Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажів очікуваних видатків на завершення проведення й збут.
Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, і вартість повністю втрачених запасів списується на видатки звітного періоду з відбиттям зазначеної вартості в забалансовому обліку. Після того, як установлені особи, які повинні відшкодувати втрати, що підлягає відшкодуванню сума зараховується до складу дебіторської заборгованості й доходу звітного періоду.
Якщо чиста вартість реалізації запасів, які були раніше знижені в ціні і є активами на дату балансу, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більш суми попереднього зменшення, сторнирується запис про попереднє зменшення вартості цих запасів, із цього випливає, що забалансова вартість запасів ніколи не перевищить їхню первічну вартість.
Згідно п.1.4. Порядку №124 у випадку переоцінки матеріальних ресурсів сума уцінки віднімається із суми, відбитої в графові "Залишок на початок періоду" відповідних відомостей про балансову вартість ТМЦ. У такий спосіб ПБО 9 передбачає лише уцінку запасів і не передбачає проведення дооцінки. Виключенням явля6ется лише випадок, коли чиста вартість реалізації тих запасів, які раніше були знижені в ціні, надалі збільшується. У такій ситуації ПБО 9 допускає проведення дооцінки запасів, але в межах раніше проведеної уцінки. У податковому обліку сума проведеної дооцінки запасів додається до суми, відбитої в графові "Залишок на початок періоду" відповідних відомостей про балансову вартість ТМЦ.
Бухгалтерський облік недостач і надлишків ведеться на рахунку 947 «Недостачі й втрати від псування цінностей». Облік розрахунків з особами, на яких накладають стягнення за заподіяні збитки здійснюється на рахунку 375 «Розрахунки по відшкодуванню заподіяних збитків».
Якщо винний установлений, облік розрахунків по відшкодуванню підприємству заподіяних збитків у результаті недостач і втрат від псування цінностей, недостач і розкрадання коштів ведеться на субрахунку 375 «Розрахунки по відшкодуванню заподіяних збитків». По дебету цього рахунку здійснюється узагальнення (нагромадження) виявлених сум недостач або псування ТМЦ у кореспонденції із кредитом матеріальних рахунків класу 2 «Запаси». По кредиту ведеться нагромадження утриманих із зарплати сум заборгованості винних у недостачі або псуванні ТМЦ осіб у кореспонденції з рахунком 661 «Розрахунки по заробітній платі». При втриманні такої заборгованості слід керуватися Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, псування матеріальних цінностей. Якщо винні не встановлені на час виявлення недостачі або псування ТМЦ, облік таких недостач здійснюється на рахунку 947 «Недостачі й втрати від псування цінностей». На цьому рахунку здійснюється нагромадження недостач ТМЦ, виявлених у процесі заготовки, переробки, зберігання й реалізації.
У додатку Х дані бухгалтерські проведення по регулюванню інвентаризації разниц по ТМЦ.
Отже, контроль над своєчасним вступом матеріалів здійснюється відділом постачання й бухгалтерією, а вживання оперативних заходів по розшукові вантажу покладає на відділ постачання.
2.3 Інвентаризація дебіторської заборгованості
У зміцненні фінансового становища й платоспроможності підприємств різних форм власності в умовах ринкової економіки й твердої конкурентної боротьби важлива роль належить контролю над станом розрахункової дисципліни, динамікою дебіторської й кредиторської заборгованості, у тому числі й оформленої векселем. Перевірка розрахункових операцій з різними дебіторами підприємства є складовою частиною контролю, що постійно здійснюється, фінансовій-господарсько-фінансової діяльності й здійснюється в нерозривномузв'язку з іншими операціями (касовими, банківськими, товарними, виробничими, операціями по капітальних вкладеннях і т.д.). Це пояснюється тим, що багато із зазначених і інших операцій прямо або побічно впливають на розрахункові взаємини, між підприємствами. У якості джерел інформації для контролю розрахункових операцій з дебіторами підприємства використовуються: бухгалтерський баланс (форма №1 "Баланс"), облікові регістри й первинні документи по облікові розрахунків з покупцями й замовниками, різними дебіторами, розрахунків по отриманих авансах від покупців і замовників, внутрішньогосподарських розрахунків.
Завданнями контролю розрахунків з дебіторами є:
- контроль над своєчасністю, повнотою, обґрунтованістю й законністю проведених розрахунків;
- контроль над раціональністю застосовуваних форм розрахунки з покупцями й іншими дебіторами;
- контроль документообігу по облікові розрахункових операцій;
- виявлення винних у здійсненні своєчасних розрахунків по зобов'язаннями підприємства.
Для виконання цих завдань контроль проводиться в три стадії: попередній (здійснюється до здійснення операції шляхом оформлення й підписання первинних документів (додатка Ц – Ю) і має своєю метою попередження порушень); поточний контроль (здійснюється в ході процесу господарської операції, наприклад, проведення інвентаризації, і має своєю метою своєчасне усунення порушень); наступний контроль (проводиться після здійсненнягосподарської операції й має своєю метою виявлення порушень, безгосподарності й вживання заходів по усуненню). Розрахункові операції досліджуються суцільним методом, хоча він і вимагає багато часу.
Така перевірка вимагає глибокого аналізу як облікових записів, так і звітних, а також знань різних варіантів і способів розкриття можливих порушень і незаконного утворудебіторської заборгованості. Для кожного типу господарських операцій можна привести приклади їх типового помилкового обліку. Існує сім конкретних цілей, що коштують перед системою внутрішньогосподарського контролю, досягнення яких дозволяє перешкодити виникненню помилок у записах. Система внутрішнього контролю підприємства повинна бути доситьнадійної для забезпечення відомого ступеня впевненості в тому, що:
- врахованігосподарські операції дійсно мали місце (реальність). Система внутрішньогосподарського контролю не дозволяє в бухгалтерських записах відбити фіктивні або неіснуючі господарські операції;
- на операції належним чином отриманий дозвіл (схвалення). Якщо має місце несанкціонована господарська операція, то це може привести до зловживання, результатами якого може стати розтрата, розкрадання, заниження прибутки і т.д;
- зробленігосподарські операції відбиті в обліку (повністю). Не повинні бути пропущені в облікових записах господарські операції, що мали місце;
- господарські операції адекватно оцінюються (оцінка). Адекватна система внутрішнього контролю містить у собі також процедури, що дозволяють уникати помилок при підрахунках і обліку сум господарських операцій на різних етапах облікового процесу;
- господарські операції належним чином рознесені по рахунках (класифікація). Якщо необхідно підготувати якісну звітність, інформація в регістрах повинна бути адекватно класифікована згідно із Планом рахунків. Так потрібно, щоб фінансову звітність можна було вважатискладеної об'єктивно. Класифікація містить у собі й такі категорії, як підрозділ і продукт;
- господарські операції відображаються вчасно (своєчасність). Відбиттягосподарської операцій або до, або після того, як вони зроблені, підвищує ймовірність неправильного запису невірної суми. Якщо запізнений запис зроблений наприкінці періоду, у фінансовій звітності буде неточність;
- записи про господарські операції належним чином включені в регістри, підсумки по них правильно підсумовані й узагальнені (підсумовування й узагальнення). У багатьох випадках дані по окремих господарських операціях підсумуються й узагальнюються перед тем, як вони знаходять висвітлення в журналах - ордерах. Потім інформація з журналів переноситься в Головну книгу, де вона зводиться й використовується для підготовки фінансової звітності. Незалежно від методу, застосовуваного для обліку й обробки інформації про господарську операцію, слід застосовувати адекватний контроль для гарантії правильності такого узагальнення.
Контроль розрахункових операцій починається з аналізу інвентаризацій, проведених відповідно до діючого порядку веденняобліку в Україні.
Інвентаризаційна комісія, створена за письмовим наказом керівника підприємства, установлюєстрокивиникнення заборгованості, реальність (обґрунтованість) заборгованості, винних (або обставин) у випадках пропуску строківдавнини. З усіма дебіторами підприємство обмінюється виписками з особових рахунків. Ці виписки інвентаризаційна комісія використовує для підтвердження реальності заборгованості.