Мир Знаний

Аналіз валютних операцій банку з метою підвищення їх ефективності (стр. 8 из 14)

Одним з прогресивних проявів карткової банківської системи може послужити розвиток банком кредитних валютних карток, а не дебетних як це робиться зараз. Банк відкриватиме для своїх клієнтів кредитну лінію у валюті під певний відсоток, і клієнти зможуть користуватися своєю карткою не маючи грошей на картрахунку. Звичайно ж перед банком встане питання забезпечення таких кредитних ліній (поворотності засобів). Забезпечити карткові кредити можна буде цінними паперами (у валюті або в гривні), нерухомим або рухомим (застрахованим) майном, гарантіями підприємств або інших фізичних осіб. Для банку такі кредитні лінії повинні представляти інтерес через велику розподілу позикових засобів дрібними сумами серед великого числа позичальників, ліквідністю, оскільки самі засоби до їх витрачення зберігатимуться на коррахунках банку, а у клієнтів банку почне з'являтися кредитна історія.

2.3 Оцінка ефективності валютного обслуговування клієнтів банку

Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних угодах

Згідно з чинним законодавством міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг, іншими комерційними угодами, здійснюються резидентами України лише через уповноважені банки. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами виконуються банками, як правило, у вільно конвертованій валюті.

Уповноважені банки здійснюють міжнародні розрахунки у формах документарного акредитива, банківського переказу та інших. Можливість використання тих або інших форм розрахунків може визначатися міждержавними угодами, встановлюватися в міжбанківських кореспондентських угодах з іноземними банками. Залежно від стану платіжного балансу України НБУ може коригувати форми розрахунків з окремими країнами. Вибір конкретної іноземної валюти і форми розрахунків визначаються за погодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.

Зовнішньоекономічний контракт – це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором країни, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До умов, які повинні бути передбачені в контракті, належать, зокрема:

* умови поставки товарів відповідно до міжнародних правил;

* ціна та загальна вартість контракту (визначаються ціна одиниці виміру товару і загальна вартість товарів за контрактом та валюта платежу).

Валюта ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна контракту, а валюта платежу – це валюта, в якій здійснюється платіж. Валюта ціни не обов'язково повинна збігатись з валютою платежу. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переведення однієї валюти в іншу.

Встановлення валютних курсів називається котируванням валюти. Воно буває двох видів:

• пряме (визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної);

• непряме (зворотнє) (визначає кількість іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти).

Співвідношення між двома валютами, яке випливає з курсів цих валют до третьої валюти, називається крос-курс;

* умови платежів, тобто спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.

Здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від 23.09.94 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Цим Законом передбачено такі положення:

1. Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

3. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.

4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

5. У разі порушення резидентами термінів, передбачених у пункті 3, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

6. У випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, у випадку виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії. [29, c. 32]

Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

1. Банківський переказ – це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

• боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

• рекламацій за поставку неякісної продукції;

• авансових платежів;

• розрахунків нетоварного характеру.

Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера.

2. Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу товарів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.

Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записує суму у дебет рахунку покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається товарами на свій розсуд.

3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:

* одержання акцепту або платежу залежно від угоди;

* видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу;

* видачі документів на інших умовах.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими:

• фінансові – документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи);

• комерційні – документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності).

Існує два види інкасо:

* чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами);

* документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).

У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.

Існує два різновиди документарного інкасо: документи проти платежу та документи проти акцепту.

Техніка розрахунків у цих двох різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж.

У другому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризик неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходи щодо захисту своїх інтересів. Це робиться таким чином: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.