Однак, як би не називався даний етап розвитку суспільства, практично всі дослідники сходяться в одному – основним фактором, що визначає розвиток сучасної економіки, є її інформатизація. Провідну роль у новому суспільстві відіграє інформація – і як базовий фактор продуктивного процесу, і як ключовий компонент процесів, що відбуваються у суспільстві.
Класики постіндустріалізму цілком адекватно визначили роль інформації, знань і технологій у сучасному суспільстві і переконливо довели, що інформаційний сектор економіки буде мати тенденцію до глобалізації і до зростання. Так, М. Кастельс пише, що в останні два десятиліття у світі з’явилася економіка нового типу, яку він називає інформаціональною і глобальною. “Інформаціональна – тому що продуктивність і конкурентноздатність факторів чи агентів у цій економіці (буде то фірма, регіон чи нація) залежать у першу чергу від їхньої здатності генерувати, обробляти й ефективно використовувати інформацію, засновану на знаннях. Глобальна – тому що основні види економічної діяльності, такі як виробництво, споживання і циркуляція товарів і послуг, а також їх складові (капітал, праця, сировина, керування, інформація, технологія, ринки), організуються в глобальному масштабі безпосередньо або з використанням розгалуженої мережі, що пов’язує економічних агентів. І нарешті, інформаціональна і глобальна – тому що в нових історичних умовах досягнення певного рівня продуктивності й існування конкуренції можливо лише усередині глобальної взаємозалежної мережі» [71].
Значення цього фактора, як уявляється, полягає в тому, що людська діяльність здебільшого базується на знаннях і інформації, кодифікованих у різного роду інформаційних технологіях. “Інтелектуалізація” і глобалізація економічного життя вимагає відповідних змін у соціальній організації суспільства, у сфері освіти, у способах виробництва. Знання, зафіксовані в технологіях і глобалізаційних комп’ютерних системах стають об’єктивним фактором економічного розвитку.
Звичайно, інформацію накопичували і цінували завжди. Новим виявляється стрімке зростання економічного значення інформаційних ресурсів, що спостерігається за останні десятиліття в промислово розвинутих країнах. В інформаційному суспільстві виробничий базис складають інформаційні засоби виробництва, основним продуктом споживання (отже, і виробництва) є інформаційні товари і послуги, а ключовим фактором структуризації суспільства є інформація [55, с. 71].
Інформація і знання, що розуміються не як субстанція, втілена у виробничих процесах чи засобах виробництва, а вже як безпосередня виробнича сила, стають найважливішим фактором сучасного господарства, базовим фактором суспільного виробництва.
Д. Белл пише: “Якщо індустріальне суспільство засноване на машинній технології, то постіндустріальне суспільство формується під впливом технології інтелектуальної. І якщо капітал і праця – головні структурні елементи індустріального соціуму, то інформація і знання – основа суспільства постіндустріального” [7, с. 33].
Можна погодитися з поширеним у закордонній літературі поняттям “інформаційна економіка”, що характеризує сучасну тенденцію розвитку світової економіки, пов’язану зі зростанням ролі інформаційної індустрії і знань в економічному житті суспільства. “Під інформаційною економікою, - відзначає український дослідник Л.Г. Мельник, - очевидно, варто розуміти виробничу систему в сполученні зі сферою споживання, де інформація є провідною продуктивною силою (вирішальним засобом і предметом праці), а також основним продуктом виробництва і предметом споживання” [14, с. 86]. Це економіка, у якій домінуючим фактором є процеси нагромадження і використання знань; у який спеціалізовані (наукові) знання, як і повсякденні, стають найважливішим ресурсом, що, поряд із працею, капіталом і природними ресурсами, забезпечує зростання і конкурентноздатність економічної системи. В інформаційній економіці визначальним є інтелектуальний потенціал суспільства, що існує у свідомості людей і матеріалізується в технологічних способах виробництва [26, с. 17].
У розвинутих країнах сьогодні формується постматеріальна економіка, де найважливішим активом виявляються не матеріально відчутні ресурси – товари, сировина, робоча сила, устаткування, а щось невловиме – інтелект, інформація, знання. Відповідно до підрахунків експертів, у 90-ті роки XX ст. більш ніж 70% зростання валового національного продукту постіндустріальних держав зумовлювалося підвищенням освітнього рівня працівників, поширенням нових інформаційних технологій [29]. У постіндустріальному світі “люди працюють мозком замість рук, ... комунікаційні технології створюють глобальну конкуренцію, ... нововведення важливіші за масове виробництво, ... інвестиції вкладаються скоріше в нові концепції чи засоби їхнього створення, ніж нові машини, … і постійними є лише швидкі зміни” [15, c. 50].
Виникнення передумов, у яких формується інформаційна економіка, має цілком об’єктивний характер. Однією з таких передумов є вичерпання соціально-економічних форм розвитку суспільства в рамках існуючих природно-ресурсних і екологічних умов [15]. Дослідники відзначають, що саме природно-ресурсні кризи були основними винуватцями і першопричинами будь-яких малих і великих соціально-економічних революцій, що відбуваються в різних куточках земної кулі. За словами Н. Реймерса, “завжди спостерігалася відповідність між розвитком продуктивних сил і природно-ресурсним потенціалом суспільного прогресу” [10, с. 164].
Інформація і знання завжди використовувалися у виробництві, але саме сьогодні, коли вони посіли домінуюче місце в організації національного господарства, стає зрозумілою міра їхньої винятковості. Якщо земля, капітал і праця мають, хоч і в різному ступені, обмежений характер, то інформація і знання безмежні. Людству доводиться освоювати принципово нову систему трудової діяльності, у якій основу продуктивних сил (засобів виробництва, предметів і продуктів праці) складають не звичні відчутні матеріальні об’єкти, але незримі й невідчутні інформаційні фантоми. Зовнішню оболонку у вигляді матеріальних носіїв вони мають лише через природу фізичних обмежень, що вимагають збереження в пам’яті інформаційних образів, та ще для практичного сприйняття їх матеріальною сутністю людини.
Інформація не має властивості матеріального світу. Вона не підвладна просторово-часовим обмеженням, тому що сама формує ці обмеження. Інформаційні образи можуть бути тиражовані нескінченно велику кількість разів за нескінченно малий період часу в нескінченно малому просторовому обсязі. При цьому всі створені інформаційні образи можуть зберігатися нескінченно довго (на відміну від їхніх матеріальних носіїв). “Скільки не продавай програмну чи відео-продукцію, її в продавця не убуває. На відміну від матеріальних товарів інформаційні продукти не споживаються, а використовуються – адже їх не можна “спожити” (у розумінні використати без залишку). Скільки їх не використовуй, менше не стає. Вони не зникають і фізично не зношуються“, - відзначає Л.Г. Мельник [14, с. 83-84].
Сказане дозволяє сформулювати основні властивості інформаційних товарів: можливість тиражування нескінченної кількості разів у нескінченно малому обсязі простору за нескінченно малі інтервали часу; фізична незношуваність; відсутність фізичних перешкод безоплатного привласнення інформаційних товарів і засобів виробництва будь-ким; для одержання благ основним стає не фізичне володіння засобами виробництва, а інтелектуальна здатність їхнього використання (освоєння) [14; 15].
Крім того, М. Делягін відзначає, що інформація не має властивості рідкості через декілька причин. Так, споживання інформації тотожне формуванню нового знання. “Знання розширюються і саморегулюються, вони нарощуються в міру використання. Таким чином, в економіці знань рідкість ресурсів замінена на їхню поширеність” [45, с. 342]. У цьому контексті очевидно, що поширення інформації тотожне її самозростанню, що виключає застосування до цього феномена поняття рідкості. До інформації не може бути застосована така характеристика, як споживання у традиційному розумінні цього терміна. Використання інформації призводить до появи нової інформації і нового знання, не перешкоджаючи іншим членам суспільства застосовувати її для власних цілей [62].
Виходячи з цього, дослідники дійшли висновку, що інформація має характеристики суспільного блага, якщо слідом за Ф. Махлупом розуміти під ним щось таке, чим додатково може скористатися людина, не збільшуючи витрат виробництва. Останнє прямо припускає, що з технічної чи концептуальної точки зору ніщо не може вимірити вартість таких благ у ринкових термінах. Таким чином, сама розповсюдженість і певного роду нелімітованість інформації зумовлюють неможливість вартісної оцінки як її самої, так і продуктів, у створенні яких вона відіграє домінуючу роль.
Ці принципово нові властивості засобів виробництва і товарів не можуть не руйнувати традиційних виробничих відносин, основою яких століттями залишалася матеріальність компонентів економічної системи і випливаючі з цього фізичні й економічні закономірності і принципи. Закладені в основу інформаційної економіки компоненти виробничої системи мають зовсім іншу природу реалізації. Це вимагає докорінного перегляду ключових принципів організації громадського життя.