Для оцінки забезпеченості лікувальних закладів лікарями використовують такі показники: загальна кількість лікарів усіх спеціальностей та кількість лікарів на 10 000 чоловік населення. До загальної кількості лікарів включають всіх лікарів з вищою медичною освітою на кінець року, які зайняті у лікувальних, санаторно-курортних, санітарних закладах, закладах соціального захисту, освіти, науково-дослідних інститутах тощо.
У лікувальних закладах задіяна значна кількість лікарів. Кількість лікарів на 10 000 населення за період з 1990 р. по 2002 р. збільшилась на 7 %, по окремих регіонах відмічено більш інтенсивне збільшення цих фахівців: на території Поліського та Подільського регіонів — на 14%, Карпатського — на 11 %. На території окремих областей кількість лікарів значно збільшилась, наприклад, в Рівненській області — на 22%, Житомирській — на 18,5%, Хмельницькій — на 19%, Полтавській — на 22 %, Херсонській — на 50%, Чернівецькій — 20%.
Одночасно за останній період зменшилась на 20 % кількість лікувальних закладів, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу населенню, до складу яких входять всі медичні заклади, що ведуть амбулаторний прийом (поліклініки, амбулаторії, диспансери, лікарські пункти охорони здоров'я тощо). Складна ситуація, наприклад, склалася на Донеччині, де за останні 10 років вугільна галузь втратила 20 санаторіїв-профілакторіїв, 56 баз відпочинку й пансіонатів.
Соціальний захист та соціальне забезпечення людей
Відповідно Конституції України створюються умови для досягнення високого матеріального добробуту громадян, запровадження дієвої системи соціального захисту усіх членів суспільства, для вільного та всебічного розвитку, для самореалізації можливостей кожної людини.
У всіх європейських державах запроваджені певні принципи і правила соціального захисту громадян, що забезпечує соціальну стабільність у державі. На соціальний захист витрачається 28% ВВП, а разом із пенсіями і медичним обслуговуванням — більше як 32%.
Від реалізації заходів соціально-економічного змісту залежить створення соціально орієнтованої економіки. Для цього виділяються значні кошти, хоча їх обсяг обмежений, не достатній для забезпечення високого рівня соціальних потреб населення. Створення умов для соціального захисту та соціального забезпечення людей сприяє прийняття Верховною Радою України низки законів, які визначають рівень стандартів та гарантій, формують систему соціальної безпеки для всіх громадян.
Законом України "Про соціальні послуги" (2003 р.) визначений склад соціальних послуг, до яких відносять надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Це такі життєві обставини, за яких особа набуває права на отримання соціальних послуг: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа.
До основних форм надання соціальних послуг відносять матеріальну допомогу та соціальне обслуговування.
Матеріальна допомога надається у вигляді грошової або натуральної допомоги: харчових продуктів, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу взуття та інших предметів першої потреби, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.
Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; в територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).
Конкретними видами соціальних послуг можуть бути: • соціально-побутові послуги — забезпечення харчовими продуктами, транспортними послугами, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів.
Посилюючи соціальне спрямування економічних реформ, Україна як демократична правова держава переконливо підтверджує свою відданість європейському вибору та загальнолюдським цінностям, забезпеченню конституційних прав і свобод громадян, досягненню взаєморозуміння, злагоди в суспільстві. Це є одним із основних завдань соціальної політики.
Поліпшення якісних показників вітчизняної економіки та стабільна політична ситуація в державі впродовж останніх років створили надійний базис для вдосконалення системи соціального захисту населення та поліпшення його добробуту.
З утвердженням незалежності постали надзвичайно важливі завдання — перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки, реформування системи соціального забезпечення, розроблення нової комплексної нормативно-правової бази у сфері соціально-трудових відносин, ринку праці, пенсійного забезпечення. Важливим кроком з формування нових засад соціального захисту стало схвалення у грудні 1993 р. Верховною Радою України Концепції соціального забезпечення населення — першої масштабної національної програми у цій сфері. Вона окреслила гарантії щодо захисту інтересів громадян, які мають право на пенсію, отримання послуг, матеріальне забезпечення на випадок безробіття, втрати працездатності, підтримку рівня доходів у зв'язку з інфляцією, соціальну допомогу сім'ям з дітьми, малозабезпеченим родинам, інвалідам, у разі втрати годувальника, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством.
Враховуючи нові соціально-економічні реалії, Концепція передбачила перерозподіл відповідальності за соціальне забезпечення між роботодавцями, державою і працівниками, окреслила напрями розвитку соціального страхування та розроблення нових законодавчих актів про працю, захист прав працюючих на безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Переломним етапом утвердження нашої державності, розбудови соціальної сфери стало прийняття у 1996 р. Конституції України. Відповідно до норм Основного Закону України запроваджуються державні соціальні стандарти і соціальні нормативи.
На законодавчому рівні щорічно визначається прожитковий мінімум для різних соціальних категорій громадян, здійснюються кроки з наближення розмірів пенсій та мінімальної заробітної плати до цього основного державного соціального стандарту.
Згідно з Основними напрямами соціальної політики на 1997—2000 рр., затвердженими Указом Президента України, оновлюється і виходить з кризи соціальна сфера, активізувалися зусилля органів влади і місцевого самоврядування спрямовані на забезпечення прав громадян на одержання винагороди за працю, соціальних виплат, безпечні умови праці, на відпочинок, освіту, житло, охорону здоров'я.
Відповідно до статті 46 Основного Закону право громадян на соціальний захист гарантується державним соціальним страхуванням. На виконання цих конституційних положень започатковано національну систему соціального страхування населення. У 2001 р. відбувся перехід від системи соціальної допомоги до системи загальнообов'язкового соціального страхування. Для цього була сформована нормативно-правова база: підготовлені зміни до 22 законів України, розроблено понад 20 нормативно-правових актів, а також проведена робота з реорганізації страхових фондів соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття та соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. На сучасному етапі відбувається активне реформування цієї системи, що дозволило забезпечити 100-відсоткове фінансування поточних виплат потерпілим на виробництві. Згідно з ринковими умовами вже діє загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві, тимчасової непрацездатності, тобто три з п'яти видів страхування.
З піднесенням економіки з'явилася можливість збільшення розміру та диференціації трудових пенсій залежно від стажу роботи та заробітної плати працівника, посилення фінансової стабільності пенсійної системи. Іншими словами, з'явилася можливість забезпечити нові підходи до пенсійної системи, передбачені квітневим 1998 р. Указом "Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні", яким Президент України окреслив стратегію та етапи подальшого здійснення цієї важливої для суспільства реформи, покликаної сприяти піднесенню добробуту людей похилого віку.
Спільними зусиллями центральних і місцевих органів влади у 2000 р. погашено заборгованість з виплати пенсій, що позитивно вплинуло на усунення негативних соціальних чинників і прискорення процесу реформування пенсійного забезпечення.
Започаткована у 2000 р. позитивна економічна динаміка зумовила зростання доходів Пенсійного фонду. Це дало можливість у 2001—2002 рр. поетапно підвищити середній розмір пенсії на 58%, збільшити співвідношення середньої пенсії до середньої заробітної плати, яке за минулий рік становило 36% (у Росії — близько 25%), забезпечити подолання спаду рівня життя людей похилого віку.
Підвищено розміри пенсій шахтарям та працівникам, які вивільняються у зв'язку з закриттям Чорнобильської станції. Здійснено заходи щодо підвищення пенсій інвалідам із числа військовослужбовців рядового складу та особам, інвалідність яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській ЛЕС.
Активно формується єдина інформаційна система соціального страхування, у тому числі персоніфікованого обліку пенсійних внесків. Майже 12 млн. осіб уже одержали "Свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що допоможе у перспективі визначати трудовий внесок кожного у пенсійне забезпечення. Втілюються заходи щодо раціонального і цільового використання коштів.[3]