Молодіжна соціальна політика
Сутність напрямів практичної діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування стосовно впровадження заходів у сфері молодіжної політики визначаються Законом України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні".
В Україні стає необхідним реалізація державної молодіжної політики, яка визначає напрям діяльності державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в інтересах молодої людини, суспільства, держави з врахуванням економічного, соціального, історичного та культурного розвитку країни, а також світового досвіду.
Останнім часом продовжують поглиблюватися негативні тенденції у сфері освіти, охорони здоров'я, професійної підготовки, працевлаштування та соціального захисту молоді.
Для забезпечення прав молодих громадян в рамках правової бази державної молодіжної політики, практичної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування необхідно вирішити такі питання:
• забезпечити працевлаштування молоді, створити умови для ефективного розвитку молодіжного підприємництва, формування бізнес-центрів, молодіжних центрів праці;
• поліпшити матеріальне становище студентів; забезпечити надання протягом року пільг на проїзд у транспорті для студентів та учнів очної форми навчання; забезпечити першочергове працевлаштування та виділення житла випускникам з числа студентів-сиріт, студентів, які залишились без піклування батьків та студентів-інвалідів; створити умови для оздоровлення студентів-сиріт, студентів-інвалідів, студентів з малозабезпечених сімей; вирішити питання щодо надання пільгових довгострокових кредитів найменш соціально захищеним категоріям молоді на отримання вищої освіти; залучити підприємства різних форм власності для надання пільгових послуг студентам на транспорті, в громадському харчуванні, культурних, освітніх, житлово-комунальних закладах та розвитку молодіжного туризму; здійснити заходи щодо сприяння соціальному становленню молодих та студентських сімей, надання їм відповідної соціально-консультативної, адресної, речової допомоги; надання можливостей для оздоровлення малозабезпечених, багатодітних молодих і студентських сімей; забезпечити першочергове працевлаштування випускників з числа студентських подружжів в межах одного населеного пункту тощо;
• сприяти наданню довгострокових пільгових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво житла;
• забезпечити комплексну допомогу молодим людям, які проживають в сільськогосподарських регіонах, малонаселених місцевостях та малих містах;
• розробити механізм підтримки та заохочення молодих науковців, забезпечити умови для реалізації їх потенціалу. Сприяти творчому розвитку молоді, створенню мережі інформаційних інтернетцентрів, клубів за інтересами тощо;
• для оздоровлення молодих людей, розвитку молодіжного туризму здійснити заходи щодо створення мережі молодіжних та дитячих таборів відпочинку, розробити механізм пільгового використання оздоровчих закладів у літній період;
• забезпечити розповсюдження засобами масової інформації культурно-просвітницьких, виховних теле- і радіопрограм для сім'ї, дітей та молоді, що сприятимуть пропаганді національних, загальнолюдських духовних та моральних цінностей;
• сприяти організації діяльності мережі державних та громадських закладів соціальною призначення для надання соціальної допомоги, соціальних послуг, соціальної профілактики та реабілітації молоді, дітей, жінок та різних категорій сімей;
• забезпечили фінансування молодіжних програм з урахуванням їх ефективності, спрямованих на соціальну підтримку молоді, дітей, сім'ї та жінок, а також проектів молодіжних громадських організацій.
Соціальний захист дитинства та заходи щодо запобігання безпритульності
Складовою частиною законодавства про охорону дитинства є Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (2005 р.), що визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківською піклування. Законом визначена сутність державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Це — створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї; виховання та утримання дітей за принципом родинності; сприяння усиновленню дітей; захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей; створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя; створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги; забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала погребам та бажанням особистості цих дітей та запитам ринку праці; належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання таких дітей тощо;
Держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановлені мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку на рівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківською піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання -— до двадцяти трьох років.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківською піклування, які навчаються, крім повното державного забезпечення виплачується стипендія в розмірі, який на 50% перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується і 00% заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики. Крім тою їм виплачується допомога на придбання навчальної літератури, одягу, взуття.
Державні соціальні стандарти, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених банківського піклування, незалежно від форми їх влаштування та у гримання.
Основними причинами виникнення безпритульних дітей, як прошарку суспільства, є низка економічних та соціальних факторів, серед яких: " соціальне розшарування суспільства; " зниження доходів і рівня життя населення;
• бідність більшої частини населення;
• безробіття;
• зниження ролі і статусу сім'ї як вагомою соціального інституту.
• недостатня ефективність в роботі навчальних закладів;
" відсутність можливостей для реалізації конституційних прав громадян.
Недостатньою вважається робота місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування щодо запобігання дитячій безпритульності. Труднощі у вирішенні проблеми безпритульності дітей посилюють демографічну небезпеку, провокує її довгострокові негативні наслідки, створюючи загрозу безпеці держави в цілому.
Заходи, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, включають виконання робіт, спрямованих на покращення роботи з безпритульними дітьми. Важливе значення має посилення відповідальності батьків або осіб, що їх замінюють, посадових осіб за неналежне виховання дітей, порушення їх прав, жорстоке поводження з ними. Забезпечується економічне стимулювання суб'єктів підприємницької діяльності, які надають благодійну допомогу закладам для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, для вирішення питань дитячої безпритульності. Вживаються заходи щодо збереження і розвитку відповідно до потреб регіону діючої мережі шкіл-інтернатів, забезпечення фінансуванням їх діяльності; забезпечення безплатного або на пільгових умовах доступу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до користування культурно-навчальними закладами, занять у спортивних закладах. Виникає потреба у вдосконаленні діяльності комп'ютерних клубів, ігрових залів, інтернет-кафе. Важливим є здійснення організаційних заходів ішло щорічного повноцінного оздоровлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді, підрозділи кримінальної міліції у справах неповнолітніх мають бути в повному обсязі забезпечені кадрами, матеріально-технічними засобами для їх діяльності. Потребує вдосконалення система підготовки та перепідготовки фахівців — педагогів, психологів, соціологів, юристів, медичних працівників і працівників органів внутрішніх справ для роботи в органах і службах у справах неповнолітніх і спеціальних установах для неповнолітніх.
При формуванні місцевих бюджетів щорічно необхідно передбачати фінансові ресурси для створення, утримання, розвитку закладів соціального захисту для дітей, у тому числі притулків для неповнолітніх, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, а також фінансування соціальних програм і заходів щодо соціального і правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Висновок
Питання щодо належного рівня державного фінансування соціальної політики протягом тривалого часу залишається спірним, як в розвинених, так і в бідних країнах. Ілюзії "держави загального добробуту" з максимальним рівнем державного забезпечення соціальних програм останнім часом замінюються прагматичною концепцією неспроможності навіть найбагатшого бюджету задовольнити всі соціальні проблеми без загрози виникнення кризових тенденцій в економіці. Іноді дивно виглядають прагнення розвинених країн скорочувати соціальні витрати, встановлювати оптимальні норми соціального забезпечення та роздержавлювати соціальну сферу. Проте, скорочення соціальних програм є прагненням уникнути зловживань з боку реципієнтів державних соціальних послуг, але у жодному разі — наміром порушити соціальні права громадян, ключовим з яких є стандарт достатнього рівня життя.