Статистичне вивчення населення Рівненської області (стр. 11 из 21)

Викликає занепокоєння той факт, що станом на 1 вересня 2003 року не навчалось 757 дітей шкільного віку, з яких 470 дітей не відвідували навчальний заклад за станом здоров’я.

Серед найменш захищених категорій окремо слід відмітити дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування. На початок 2003 року на обліку перебувало 1,4 тис. дітей цієї категорії.

Начально-виховний процес в загальноосвітніх навчальних закладах забезпечують 17,9 тисяч учителів та 444 вихователі.

Із загальної кількості педагогічних працівників 87,4% мають вищу освіту. Однак рівень освіченості педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів в сільській місцевості значно нижчий, ніж в міській. Якщо у міських поселеннях не мають вищої освіти тільки 5,7% педагогів, то в сільській місцевості - 17,2%. В окремих районах цей показник ще гірший. Зокрема, не мають вищої освіти кожен третій педагог Рокитнівського, кожен четвертий Володимирецького і Сарненського, кожен п’ятий Дубенського, Дубровицького, Зарічненського і Корецького районів.

Негативні процеси, які відбулися впродовж останніх років в економіці в певній мірі позначились на системі професійно-технічної освіти. Кількість професійно-технічних училищ скоротилась з 27 у 90х роках до 20 у 2003 році, відповідно зменшилась і підготовка кваліфікованих робітників.

Зазнала вдосконалення мережа вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації.

Чисельність студентів у вузах ІІІ рівнів збільшилась у порівнянні з попередніми роками на 17,7%, а у вузах ІІІІV рівнів акредитації більше ніж у 2 рази.

Навчальний процес у вузах ІІІ рівнів акредитації проводиться по 9 спеціальностях, з яких 23,1% припадає на економіку, комерцію та підприємництво, 22,7% - інженерію, 21% - медицину, 10% - сільське господарство, лісництво і рибальство, 8,5% - освіту, а у вузах ІІІІV рівнів акредитації по 12 спеціальностях, з котрих 41% припадає на освіту, культуру, гуманітарні науки, 25,3% - економіку, комерцію та підприємництво, 14,7% - інженерію.

На початок 20032004 навчального року у вузах ІІІ рівнів акредитації працювало 1495 викладачів, з них 32 кандидати наук, у вузах ІІІІV рівнів акредитації - 1504 особи професорсько-викладацького персоналу, з них 55 докторів наук, 679 кандидатів наук, 66 професорів та 541 доцент.

Водночас із збільшенням навчальними закладами підготовки спеціалістів в області залишається гострою проблема їх працевлаштування. За даними служби зайнятості на обліку перебувало 39 тисяч громадян, в тому числі 38,3 тис. безробітних. Частка осіб, які мають повну вищу освіту дорівнювала 6,6%, базову вищу - 17,2%. Серед безробітних 9,7 тис. осіб, або 25,2% - молодь у віці до 28 років.

Під час перепису населення 2001 року при визначенні рівня освіти респондента брали до уваги рівні освіти, які згідно з чинним законодавством установлені в Україні з 1996 року, умовно відповідають освітнім рівням, що діяли до 1996 року, таким чином:

Діючі рівні освіти Рівні освіти, які діяли до 1996 року

повна вища вища

базова вища -

початкова вища середня спеціальна

незакінчена вища -

повна загальна середня середня загальна

базова загальна середня неповна середня

початкова загальна початкова

Згідно даних перепису населення 2001 року кількість осіб у віці 10 років і старші, що має певний ступінь освіти, становить 952354, з них: 247816 - вищу освіту всіх рівнів (повну вищу, базову вищу, початкову вищу, незакінчену вищу), повну загальну та базову загальну середню 542247, початкову загальну 162291. (див. рис.4).

Рис.4. Структура населення області за рівнем освіти

У міських поселеннях населення з вищою освітою всіх рівнів значно більше, ніж у селах - 38,4% відносно 17%; даний освітній рівень жінок вищий, ніж серед чоловіків і відповідно становить 42,7% у міській місцевості та 19,3% у сільській місцевості. Вищий і загальний рівень освіти у жінок - 54,4% відносно 45,6% у чоловіків. Кількість чоловіків, які мають повну вищу і повну загальну середню освіту становить 27,5%, що на 3,0% більше, ніж у жінок з таким рівнем освіти. (Додаток).

За період, який минув після перепису 1989 року, в області відбулося подальше підвищення рівня освіти. Підвищення освітнього рівня загалом відбулося за рахунок збільшення числа тих осіб, які мають повну вищу та повну загальну середню освіту. Чисельність населення з таким рівнем освіти склала 480635 осіб (52,1%) і перевищила відповідний показник перепису населення 1989 року на 12%.

Підвищення рівня освіти в цілому характерне як для міського, так і сільського населення, але суттєві зміни відбулися саме серед сільського населення. Так, кількість осіб, які мали повну вищу освіту у розрахунку на 1000 осіб населення у віці 15 років і старших збільшилася у порівнянні з даними попереднього перепису у містах на 33,8%, у селах - на 66,7%.

Відповідну динаміку мав також показник кількості осіб із повноюзагальною середньою освітою - зростання у містах склало 19,8%, у селах - 32,9%. (Додаток).

Незважаючи на випереджувальні темпи підвищення освітнього рівня серед сільського населення, значно вищий він залишається у містах, де зосереджено промислові, науково-дослідні підприємства та навчальні заклади, що сприяють концентрації осіб з високим рівнем освіти.

Більш високий рівень освіти спостерігається у районах, де переважає міське населення, які територіально межують з містами та містах обласного значення. Так у Острозькому районі на 1000 осіб у віці 15 років і старші припадає 481 особа з повною вищою та повною загальною середньою освітою, Сарненському - 485, Костопільському - 511, Рівненському - 514, Здолбунівському - 530; у містах: Рівне - 664, Кузнецовську - 634, Острог - 604.

Перепис населення 2001 року виявив, що із збільшенням кількісного складу населення з вищим рівнем освіти зменшилося число тих, які задовольняються лише базовою загальною середньою та початковою загальною освітою.

2.5.5 Соціально-економічний склад населення

Населення неоднорідне не тільки за статтю та віком. Співвідношення чисельності окремих груп населення (суспільних, етнічних тощо) утворюють відповідну структуру (склад) населення. Однією із найважливіших є соціально-економічна структура (склад) населення.

Соціально-економічний склад населення визначається політичним устроєм та виробничими відносинами, що склалися у суспільстві, рівнем розвитку продуктивних сил; розвитком соціальної сфери, яка представлена охороною здоров’я, освітою тощо.

Основним джерелом даних про соціально-економічний склад населення є переписи населення. У результаті розробки даних минулих переписів все населення розподілялось за суспільними групами.

Під час перепису населення 1979 р. окремо виділялись такі суспільні групи: робітники, колгоспники, кустарі, селяни-одноосібники і служителі культу. Перепис 1989 р. враховував такі ж суспільні групи, крім селян-одноосібників та кустарів. І зовсім новою була група: особа, що займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Дані про склад населення за суспільними групами розроблювалась і поточною статистикою. Для цього використовувалась звітність з статистики праці і погосподарський облік в сільських радах.

Для характеристики соціального економічного складу населення використовуються також дані переписів населення про джерела засобів існування, місце роботи (ці дані розроблювались за галузями економіки), а також за цим місцем роботи.

Програмою Всеукраїнського перепису населення було передбачено отримання даних щодо економічного складу населення на основі обстеження зовсім нових джерел засобів існування: робота на власному підприємстві, у власному селянському (фермерському) господарстві, на сімейному підприємстві без оплати праці та прибуток від власності.

У зв’язку з переходом на міжнародні статистичні стандарти при проведенні вибіркових обстежень зайнятості населення зі статистики праці використовується Міжнародна класифікація статусу зайнятих (ІКСЕ93), прийнята 15ю Міжнародною конференцією статистиків праці у 1993 році.

До програми перепису населення було включено нове питання щодо статусу зайнятих “положення в занятті”. Збирання і оброблення даних перепису з цього питання здійснювалось за такими категоріями:

працюючий за наймом;

член колективного підприємства, кооперативу;

роботодавець;

самозайняті;

член сім’ї, що працює без оплати.

Працюючий за наймом проставлялось особам, які працюють за трудовим договором, контрактом або усною домовленістю з адміністрацією підприємства, організації, установи будь-якої форми власності або з окремою особою і одержують винагороду у вигляді оплати праці (як грошима, так і натурою).

Ця мітка проставляється також особам:

обраним на виборні посади;

членам родини, які працюють на сімейному підприємстві з оплатою праці на загальних підставах;

особам, працюючим за наймом у сфері релігійних культів.

Член колективного підприємства - проставлялось особам, які володіють часткою майна підприємства (кооперативу), що виробляє товари та надає послуги, на якому вони працюють. При цьому кожний член колективу власників має однакові з іншими членами права у вирішенні питань організації.

Роботодавець - проставлялось особам, які управляють своїм власним підприємством або займаються на самостійній основі професійною або комерційною діяльністю і наймають для виконання цієї роботи одного або більше працівників.

Самозайнятий (а) - проставлялось особам, які управляють своїм власним підприємством або займаються на самостійній індивідуальній основі професійною або комерційною діяльністю і не наймають для виконання цієї роботи працівників.

Член сім’ї, що працює без оплати проставлялось особам, що працюють без установленого розміру оплати та юридичного оформлення трудових відносин на сімейному підприємстві, яке очолює один із членів домогосподарства, а прибутком користуються всі члени домогосподарства.