Мир Знаний

Банківська система України (стр. 11 из 14)

— сплати ввізного мита, податків та зборів вітчизняним виконавцем при ввезенні на митну територію України даваль­ницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів вітчизняним замовником при виве­зенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України “Про операції з даваль­ницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” в редакції закону від 4 жовтня 2001 р. тощо.

Велике значення для врегулювання операцій з векселями у господарській діяльності має Закон України “Про обіг век­селів в Україні” від 05.04.2001, який визначив особливості обігу векселів в Україні.

Векселі поділяються на прості та переказні і можуть бути виставлені як у національній, так і в іноземній валюті.

Про­стий вексель – це документ, який містить просте і нічим не обумовлене зобов’язання векселедавця сплатити власнику век­селя в зазначений строк визначену суму.

Переказний вексель (тратта) — це складений за суворо визначеною формою документ, який містить письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований платнику (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у зазначений строк. Трасат стає боржником по векселю лише після того, як акцептує век­сель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що век­селедавець при переказному векселі сам платежу не здійснює, а переказує цей обов’язок на свого боржника (платника по векселю). Переказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому передаточним надписом (індоса­ментом). Індосамент має бути написаний на переказному век­селі чи на доданому до цього аркуші (алонжі). Вексель як бор­говий документ має низку особливостей, за якими він відрізняється від інших боргових зобов’язань. До них нале­жать: грошовість, тобто предметом векселя можуть бути тільки гроші; терміновість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов’язання може бути розрахована заздалегідь або лише за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону; безумовність та беззасте­режність — це означає, що наказ у векселі про сплату визначе­ної грошової суми не повинен обумовлюватись будь-якими вимогами і застереженнями або посиланнями на них; абст­рактність, тобто питання зводиться до заперечень із підстав, за якими видано вексель, і незважаючи на те, що підстава юридична неістотна, заперечення можливі тільки між особами; безпосередньо пов’язаними цією підставою; письмова, суворо встановлена законом форма; оборотність та однобічність век­сельного зобов’язання полягає в тому, що для платника існу­ють тільки зобов’язання без будь-якої вимоги з його боку.

У процесі здійснення безготівкових розрахунків можуть застосовуватися розрахунки під час здійснення зарахувань взаємної заборгованості. До розрахунків, що здійснюються за­рахуванням взаємних вимог, належать такі, за якими взаємні зобов’язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на за­гальних підставах. Такі розрахунки можуть здійснюватися за­рахуванням зобов’язань між двома або групою платників усіх форм власності або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають господарські зв’язки за поставка­ми товарів (виконаними роботами, наданими послугами), мо­жуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.

У договорах між підприємствами передбачаються періо­дичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосу­ванням яких провадитимуться розрахунки. Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені чинним законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитне сальдо взаємозобов’язання, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформ­ляє вексель.

Особливою формою безготівкових розрахунків є інкасове доручення. Інкасове доручення — це розрахунковий документ, який складають банки, фінансові органи, підприємства у тих випадках, коли їм надане право безспірного стягнення коштів. Інкасове доручення складають на бланку платіжної вимоги, на якому замість надпису “платіжна вимога” робиться надпис “інкасове доручення”.

Новою прогресивною формою безготівкових розрахунків є платіжні картки. Відповідно до постанови Правління НБУ “Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням” від 27 серпня 2001р., застосовується систе­ма розрахунків з використанням карток та їх емісія. Банківська платіжна картка (БПК) — пластиковий іден­тифікаційний засіб, за допомогою якого отримувачу БПК надається можливість здійснювати операції оплати за товари, послуги та отримувати готівку. Ідентифікування отримувача БПК має забезпечуватись нанесенням на БПК номера, строку дії, прізвища, імені і зразка підпису держателя БПК. Банківські платіжні картки бувають таких видів:

— власна, яка надає можливість фізичній особі розпоряд­жатися власним картковим рахунком;

— корпоративна, яка надає можливість фізичній особі розпоряджатися картковим рахунком юридичної особи;

— дебетна БПК, яка надає можливість розпоряджатися картковим рахунком у межах залишків коштів на ньому;

— кредитна БПК, яка надає можливість здійснювати опе­рації за дебетом карткового рахунка в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

Учасником такої платіжної системи може стати юридична або фізична особа, яка має договірно-правові відносини з чле­нами платіжної системи, тобто з юридичними особами, що одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емісію карток цієї системи та на їх обслуговування (еквайринг) і відповідно до законодавства України мають право здійснюва­ти на території України зазначені операції.

Банківська платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використо­вується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на ра­хунок інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноваже­них банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору про відкриття картрахунка, за винятком наперед оплачених платіжних карток, що мо­жуть продаватися емітентами без обов’язкового оформлення Договору в письмовій формі. Емісія платіжних карток у межах України провадиться виключно банками, що мають ліцензію Національного банку України на здійснення таких операцій.

Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються НБУ відповідно до вимог законодавства України.

Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія, ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визна­чаються платіжною організацією відповідної платіжної систе­ми, де ця картка застосовується.

Обов’язковими реквізитами, що наносяться на платіжну Картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.

У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, виконується тільки у гро­шовій одиниці України.

Банківські платіжні картки запроваджені в практику без­готівкових розрахунків з метою прискорення касового обслу­говування і скорочення готівкового обігу національної валю­ти із врахуванням міжнародного досвіду.

Важливу роль у здійсненні платежів і розрахунків між клієнтами відіграє система міжбанківських розрахунків.

Міжбанківські розрахунки – це система здійснення і регулю­вання платежів за грошовими внесками і зобов’язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі діяль­ності їх.

Вдосконалення платіжної системи в Україні вирішується створенням і розвитком електронної системи міжбанківських розрахунків. Електронні міжбанківські розрахунки становлять собою розрахунки із застосуванням електронних засобів при­ймання, передавання, обробки та захисту інформації. В Україні діє система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) — державна система міжбан­ківських розрахунків.

Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися через систему електронних платежів НБУ; власну внутрішньобанківську платіжну систему, прямі кореспондентські відноси­ни між комерційними банками.

Міжбанківські безготівкові розрахунки здійснюються через банки за допомогою кореспондентських відносин, що зумовлюють ведення кредитними установами кореспондентських рахунків.

Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку, для обліку розрахунків, що виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої кре­дитної установи на підставі укладеного між ними кореспон­дентського договору. Кореспондентський договір є угодою між двома або кількома кредитними установами про здійснен­ня платежів і рахунків однією з них за дорученням ї на кошти іншої.

На підставі кореспондентських рахунків міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися такими способами:

— відкриттям комерційними банками один одному взаємно кореспондентських рахунків;

— відкриттям комерційними банками, що не мають безпо­середньо кореспондентських відносин, кореспондентського рахунка в третьому банку. Наприклад, розрахунки через ко­респондентські рахунки, відкриті в Національному банку України, що здійснюються розрахунково-касовими центрами (РКЦ)НБУ;