Мир Знаний

Банківська система України (стр. 8 из 14)

Ліміт каси для кожного підприємства визначається устано­вами банків з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, його віддаленості від установи банку, обсягу ка­сових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, ус­тановлених строків і порядку здавання готівкової виручки, тривалості операційного часу установи банку, наявності до­мовленості підприємства з установою банку на інкасацію та здавання готівкової виручки у вечірню касу банку тощо:

• для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її в банк щодня у день надходження до каси підприємства, — у розмірах, необхідних для забезпечення їх роботи вранці наступного дня;

• для підприємств, які мають готівкову виручку зі строком здавання її наступного дня, — у межах середньоденної готівкової виручки;

• для підприємств, що мають готівкову виручку з іншим стро­ком здавання її в банк (а саме, для підприємств, що знахо­дяться в населених пунктах, де немає установ банку чи підприємств поштового зв’язку), — у розмірах, що залежать від установлених строків здавання виручки та її суми;

• для підприємств, ліміти каси яким установлюються згідно з фактичними витратами готівки (крім виплат, пов’язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, дивідендів), — у межах середньоденної видачі готівки.

Ліміт каси підприємствам (крім підприємств торгівлі, гро­мадського харчування та послуг) установлюється установами банків за погодженням із керівниками підприємств на підставі розрахунку середньоденного надходження готівкової виручки або середньоденної видачі готівки.

Правилами НБУ передбачено деякі особливості щодо Організації роботи з готівкового обігу установами банків. Так, селянські (фермерські) господарства самостійно визначають розмір готівки, що постійно є в їхніх касах. Для кредитних спілок розмір ліміту каси встановлюється з урахуванням про­позицій цих організацій, специфіки діяльності їх, розмірів видів кредитів тощо. Підприємцям ліміт каси взагалі не вста­новлюється.

Підприємства зобов’язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт каси в порядку і строки, визначені устано­вою банку для зарахування на їх поточні рахунки. Якщо ліміт каси підприємству взагалі не встановлено, то вся наявна готівка (крім розміру одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) в його касі на кінець дня має здаватися до банку (незалежно від причин, унаслідок яких ліміт каси не встановлено).

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації України, Державної конт­рольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх справ України, фінансовими органами й установами банків. Особи, винні в порушенні касової дисципліни, притягуються до відповідальності.

НБУ зобов’язує комерційні банки подавати державним податковим адміністраціям матеріали про порушення суб’єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки (перевищення норм витрачання готівки на по­точні потреби, невстановлення лімітів залишків готівки в касах). Чинне законодавство посилює режим фінансової відповідальності за порушення правил обігу готівки. За пору­шення юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами — громадянами України, іноземними гро­мадянами, особами без громадянства, які є суб’єктами підприємницької діяльності, норм з регулювання обігу готівки застосовуються штрафні санкції, передбачені Указом Прези­дента України від 11 травня 1999 р. Про внесення змін до Указу Президента України від 12 червня 1995 р. “Про застосу­вання штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”. Так, у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадян­ства, які є суб’єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за:

— перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах — у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день;

— неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне опри­буткування) у касах готівки — у п’ятикратному розмірі не-оприбуткованої суми;

— витрачання готівки з виручки, отриманої від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень, на виплату заробітної плати, за наявності податкової заборгова­ності — у розмірі здійснених виплат;

— перевищення встановлених строків використання вида­ної у підзвіт готівки, а також за видачу готівкових коштів у підзвіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів — у розмірі 25 відсотків виданих у підзвіт сум;

— здійснення готівкових розрахунків без подання одержу­вачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів — у розмірі сплачених коштів;

— використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням — у розмірі витраченої готівки.

Крім того, за невстановлення установами комерційних банків лімітів залишку готівки в касах з них стягується штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний випадок такого невстановлення.

Зазначені штрафи стягуються до державного бюджету в порядку, встановленому законодавством. Контроль за додер­жанням вимог цього Указу здійснюють органи державної по­даткової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України, фінансові органи, а банками — Національний банк України.

Важлива роль у здійсненні розрахунків між юридичними особами відводиться розрахункам у безготівковому порядку. Безготівкові розрахунки становлять систему грошових розра­хунків, які здійснюються без участі готівки у вигляді перераху­вання банком певної суми з рахунка платника на рахунок одержувача або зарахуванням взаємних вимог підприємств, організацій. Більшість грошового обігу між суб’єктами госпо­дарювання здійснюється у безготівковому порядку. Це зумов­лено тим, що безготівковий обіг має істотні переваги перед готівковим, і пояснюється такими обставинами: по-перше, при цьому створюються сприятливі умови для державного регулю­вання грошового обігу і здійснення за ним належного контро­лю; по-друге, забезпечується своєчасність платежу між суб’єктами грошового обігу за реалізовані товари і надані пос­луги; по-третє, прискорення обігу грошових коштів забезпечує тісний зв’язок суб’єктів господарювання з банками і впливає на функціонування грошового ринку, а це, в свою чергу, відіграє важливу роль у розвитку ринкової економіки в дер­жаві і поліпшенні економічного становища суб’єктів господарювання.

Відповідно до ст. 51 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківські розрахунки провадяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, вста­новленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використову­вати як платіжні інструменти: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони ви­користовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інфор­мацію, необхідну для здійснення банком розрахункової опе­рації, що цілком відповідають інструкціям власника рахунка або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

Докладніше загальні правила, форми і стандарти розра­хунків банків та інших юридичних і фізичних осіб викладено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29 березня 2001 р.

Зазначена Інструкція ґрунтується на принципах вільного вибору суб’єктами господарювання форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах і невтручанні установ банку у ці договірні відносини. Водночас з метою забезпечен­ня правил документообігу Інструкцією встановлено, що розрахункові документи, які подаються клієнтами до банку, скла­даються на бланках встановленої форми і повинні мати реквізити, які подано в додатку до зазначеної інструкції.

Розрахункові документи повинні містити такі реквізити: назву документа, код розрахункового документа, його номер, дату складання, дату валютування, назви платника та одержу­вача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств України, номери рахунків в установах банку; назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та коди банків; суму платежу цифрами та літерами; підписи відповідальних осіб платника або одержува­ча коштів на першому примірнику та відбиток печатки; при­ значення платежу — назву товару, посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція, із зазначенням його но­мера й дати, зазначення законодавчого акта, яким передбаче­но право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); суму податку на додану вартість або напис “без податку на додану вартість”.