Закон передбачає принцип волі транзиту вантажів, якому можна розуміти як можливість для перевізника самостійно вибирати маршрут. Однак цей принцип суперечить ст. 54 Митного кодексу України, відповідно до якої перелік шляхів і напрямку транзиту через Україну визначає Кабінет міністрів України.
Щодо транзиту підакцизних товарів перелік шляхів і напрямків транзиту через територію України, а також пунктів на митному кордоні, через які здійснюється ввіз і вивіз цих товарів, був затверджений ще Постановою Кабінету міністрів України від 6 травня 1996 р. Це свідчить про ту особливу увагу, що державі приділяє транзиту підакцизних товарів. Указом Президента України «Про міри щодо забезпечення контролю за переміщенням транзитом товарів через територію України» (у редакції Указу від 20.05.96) було встановлено, що переміщення через митну територію України товарів, на які законодавством України встановлені акцизний збір і, які перемішаються транзитом через територію України, здійснюється за умови надання чи власником уповноваженим їм обличчям документів, що підтверджують наявність відповідних фінансових гарантій щодо обов'язкової доставки товарів на митниці призначення, чи при умові охорони і супроводу товарів митними органами з залученням у разі потреби підрозділів МВС України.
Транзитні послуги, тарифи на їхнє надання, порядок розрахунку між учасниками транзиту відповідно до Закону будуть установлюватися контрактом між учасниками без утручання держави що свідчить світовій практиці. Контроль транзиту вантажів буде здійснюватися в пунктах пропуску через границю. При цьому гарантується спрощений і прискорений порядок контролю, але конкретно не обмовляється ні форма контролю, ні його терміни.
Статтею 8 Закону передбачений особливий характер розрахунків між вантажовласниками й іншими учасниками транзиту. Зокрема, вантажовласники можуть попередньо перелічувати на рахунки інших учасників транзиту засобу для використання тільки для розрахунків від імені вантажовласників із наданням транзитних послуг, після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України.
Прогресивним фактором є те, що Закон України «0 транзиті вантажів» увібрав у себе ряд положень «Інкотермс», зокрема, щодо товарно-транспортних накладних. Закон гарантує учасникам транзиту, що посадові особи не мають права жадати від них яку-небудь документацію, крім прямо передбаченої в Законі. При декларуванні транзитних вантажів у митний органах повинна надаватися тільки вантажна митна декларація
У систему базовою законодавства про транзит входить також Закон України «Про введення єдиного збору, що застосовується в пунктах пропуску через державний кордон України» від 4 листопада 1999 р. №1212-Х1У.
Закон поєднує сім раніше застосовуваних зборів за здійснення митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного екологічного контролю при перетинанні митного кордону України, також збору за проїзд транспортних засобів і інших самохідних машин механізмів іноземних і вітчизняних власників автомобільними дорогами України в єдиний збір, одноразово стягнутий при чи увозі вивозі вантажу по єдиних платіжних документах Законом закріплена визначена стабільність у встановленні ставок зборів, оскільки згідно ст. 2 ставки єдиного збору затверджуються законами України і не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Законом змінений і порядок розпорядження зборами. Якщо раніше засобу від стягування зборів надходили на рахунок відповідних служб, а вже потім частково надходили в бюджет, що приводило до негативних проявів вузьковідомчих інтересів, то відповідно до нового закону суми єдиного збору в повному обсязі перелічуються в Державний бюджет України, сума збору, стягнутого за проїзд транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів іноземних і вітчизняних власників автодорогами України, – у Державний дорожній фонд України.
По розрахунках, уведення єдиного збору повинне привести до зменшення витрат на сплату зборів за проведення усіх видів контролю в пунктах пропуску через державний кордон України, а також дорожнього збору на 30%. При цьому розміри ставок єдиного збору встановлюються незалежно від кількості і найменування вантажу, що стосується: вантажної партії, вантажу в одному дорожньому транспортному засобі (автопоїзди); вантажу в одному залізничному вагоні, якщо вантаж складає одну вантажну партію; вантажу у великовантажному контейнері, якщо це вантаж складає одну вантажну партію. З прийняттям закону про транспортно – експедиторську діяльності буде створена завершена і цілісна система законодавчого регулювання транзитної діяльності, що, безсумнівно приведе до підвищення транзитної привабливості України. На даний час зазначені правовідносини, регламентовані «Правилами здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевозу зовнішньоторговельних і транзитних вантажів» затвердженими Постановою Кабінету міністрів України від 21 вересня 1993 р. №770, зі змінами і доповненнями, внесеними Постановою Кабінету міністрів України від 18 жовтня 1999 р. №1919.
1.4 Зручний прапор
У 1925 р. Панама першої ввела пільговий режим прописки судів і оподатковування фрахтових операцій, тобто режим «зручного прапору» у сучасному його розумінні. її прикладу в 1948 р. пішла Ліберія, пізніше – й інші країни. Сьогодні визнаними лідерами серед гаванів «зручного прапору» є Антигуа, Барбуди, Багамські острови, Кайманові острові, Гондурас, Мальта, Гибралтар, Ліван та ін.
Режим «зручного прапору» представляє судновласникам значні пільги в комерційному мореплаванні. Нерезидентським прапорам він гарантує швидку і спрощену реєстрацію іноземного чи судна іншого плавзасобу як у самій країні «зручного прапору», так і в закордонних представництвах. Цей режим гарантує судновласникам-нерезидентам швидке проходження морського реєстру. Він допускає вільний найм екіпажу з не резервної країни приписки судів. Місцеві влади не наполягають на неухильному дотриманні всіх норм морського мореплавання Адміністрація морських реєстрів портів «зручного прапору» звичайно зберігають анонімність директорів і інших посадових осіб судноплавних компаній і гарантують конфіденційність їхніх комерційних операцій. Офшорні судноплавні компанії (мінімальний обсяг оподатковування) вільні від валютного контролю в портах приписки. Саме головне – зареєстровані в портах «зручного прапору» судновласники-нерезиденти звільняються від усіх місцевих податків, якщо вони одержують доходи за межами країни реєстрації. Замість податків вони платять реєстраційний і річний збори.
Майже всі суду під «зручним прапором» належать судновласникам СІЛА, Греції, Великобританії, Німеччини, Японії. Наприклад, СІЛА на початку 90-х років володіли 25% усього світового флоту, що ходить під прапором Ліберії. Це значить що реальна валова місткість флоту США досягає приблизно 50 млн. брутто-реєстраційних тонн. Такий реальний тоннаж японського флоту.
Самий м'який і простий режим оподатковування діє на острові Мэн. Реєстраційний установлений на рівні 280–375 фунтів стерлінгів.
Судновий регістр Кайманских островів багато в чому нагадує режим острова Мен. Реєстраційний збір складає 520–700 доларів США, плюс річний збір 60 доларів СІЛА.
На Багамських островах відпрацьована процедура реєстрації судів, в основі яких лежить Акт про торгові суди, 1976 року.
Для реєстрації судів під прапором Кіпру створюється спеціальна оффшорная компанія (навіть для реєстрації одного судна).
Серед ведучих країн «зручного прапору» варто виділити Ліберію, де реєстраційних 2500 доларів США.
1.5 Морське страхування
У системі міжнародних економічних відносин страхування суден є одним з найважливіших видів страхування. Необхідність морського страхування обумовлена характером небезпек, що супроводжують плавання, а також великою вартістю морських суден.
Вироблені міжнародною практикою вимоги у відношенні морського страхування найбільш повно відбиті в Міжнародному кодексі торговельного мореплавання (1968). Основні положення містяться в главі 12 «Договір морського страхування», а також у главі 13, що характеризує сутність загальної аварії як одного з головних ризиків у морському страхуванні.
Об'єктами морського страхування є:
1. Перевезений транспортним засобом вантаж (страхування карго).
2. Фрахт.
3. Транспортний засіб (страхування каско).
Страхування каско суден – вид морського страхування, що забезпечує захист матеріальних інтересів судновласників у випадку нанесення збитку чи загибелі приналежних їм суден.
На страхування приймається: корпус (Нім. Каско) судна з його машинами, устаткуванням і такелажем (оснащенням), витрати по спорядженню та інші витрати, пов'язані з експлуатацією судна, а також судна в будівлі.
Практика страхування каско суден на підприємстві «Укррічфлот» припускає укладання договору страхування по одному чи декільком суднам терміном на один рік. Договір складається в двох примірниках. Невід'ємним додатком договору є страховий поліс на двох мовах (український та англійський).
Об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з можливими збитками від гибелі або пошкодження судна. На страхування приймаються судна, які є власністю страхувальника. У договорі повинна бути обов'язково відображена загальна страхова сума (по декількох суднах разом), вартість основної та додаткової франшизи, сума загального страхового платежу, та порядок його сплати. Розміри страхових платежів та франшизи встановлюються в українській національній валюті. Вони підлягають корегуванню пропорційно зміні курсу долару.
Відповідальність страховика наступає після сплати страхового платежу. Страховик несе відповідальність пропорційно частині страхового платежу, яка надійшла на його рахунок.