Вступ
Актуальність. Система спортивних змагань є головним систем утворюючим і інтегруючим чинником, що найістотніше впливає на решту всіх елементів спорту. У основоположних працях провідних теоретиків спорту змагання трактуються як мета, засіб, метод і модель підготовки, як могутній важіль управління видом спорту.
Спеціально організовані спортивні змагання направлені на максимальну реалізацію духовних і фізичних можливостей людини, групи людей, команди, демонстрацію і зіставлення рівня підготовленості, досягнення вищих результатів або перемоги в регламентованих спеціальними правилами, в умовах неантагоністичного суперництва, специфічного для вигляду спорту.
Спортивні змагання, будучи суттю спорту, визначають цілі і спрямованість розвитку і виховання спортсмена для результативної діяльності.
Спортивні змагання є своєрідною моделлю людських відносин, що реально існують в суспільстві: боротьби, перемоги, поразки, взаємовиручки, спрямованості до постійного вдосконалення і досягнення вищого результату в діяльності, задоволення творчих і престижних цілей і ін. Змагання в спорті спираються в своїй основі на етичні правила суспільства, тому соціальне середовище, суспільний устрій часто надають визначальний вплив на характер змаганнях орієнтації і установок спортсменів.
Змагання в сучасному спорті є не тільки способом виявлення переможця, але і найважливішим засобом підготовки спортсмена, вдосконалення спортивної майстерності, контролю за рівнем підготовленості і так далі Це пояснюється тим особливим емоційним і фізіологічним фоном, який "підсилює дію фізичних вправ і може сприяти максимальному прояву функціональних можливостей організмам. Багатьма дослідженнями показано, що практично у всіх випадках навантаження в ході змагання перевершують аналогічні навантаження, що виконуються в тренуванні і навіть в умовах, що моделюють змагання.
Сприяючи розвитку фізичної підготовленості, вдосконаленню психічних і рухових функцій, зростанню спортивної майстерності, етичному вихованню спортсмена, змагання сприяють всебічному і гармонійному вихованню особи спортсмена. Стимулюючи активність занять спортом, спрямованість до вищих досягнень, змагання є способом дії суспільства на формування людини [5,с.138].
На сьогодні галузь фізичного виховання і спорту потребує кваліфікованих кадрів, що не тільки володіють сучасними знаннями, але й знають, як застосовувати вміння та навички на практиці, прагнуть виховувати підростаюче покоління до здорового способу життя.
Легкоатлетичні вправи за доступністю посідають центральне місце в аспекті фізичного вдосконалення і тому приваблюють людину протягом усього життя. За допомогою легкоатлетичних вправ можна розвивати такі рухові здібності, як швидкість, силу, координацію, витривалість і гнучкість. Цим значною мірою й обумовлюється великий інтерес, що виявляється в різних країнах до сучасного легкоатлетичного спорту.
Легкоатлетичні вправи відіграють особливу роль у фізичному вихованні школярів. Цінність легкоатлетичних вправ для учнів полягає у їх природоцільності, підвищенні працездатності, підготовці до засвоєння інших розділів навчальної програми з фізичної культури „Основи здоров'я і фізична культура".. Вивчаючи легкоатлетичні вправи, учні вирішують два завдання; удосконалюють не тільки техніку ходьби, бігу, стрибків і метань, але й розвивають рухові здібності.
Легка атлетика як навчальна дисципліна посідає одне з провідних місць у процесі підготовки фахівців фізичної культури та спорту, допомагає підвищити особистий рівень фізичної підготовленості, оволодіти необхідним руховим досвідом, а також педагогічними здібностями для того, щоб залучити і навчити інших, людей легкоатлетичних видів спорту[12,с.4].
Таким чином,спортивні змагання надають значного впливу на розвиток всіх сторін особистості спортсмена.
Тому ми зупинимось на вивченні основних аспектах змагань у даній роботі.
Мета роботи: проведення змагань з легкої атлетики.
Завдання роботи:
1Легка атлетика,як навчальна та наукова дисципліна;
2.Організація та проведення змагань;
Методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури;
Розділ 1 Легка атлетика,як навчальна та наукова дисципліна
1.1 Визначення і зміст легкої атлетики
Легка атлетика – один з основних масових видів спорту – посідає гідне місце в системі фізичного виховання. Завдяки своїй різноманітності й загальнодоступності вона має велике прикладне значення. Входить до програм уроків з фізичного виховання в школах та вузах.
Методична розробка стилю висвітлює питання техніки і методики проведення уроків з легкої атлетики. З багатьох причин під час вивчення і вдосконалення рухів у студентів виникають помилки або недоліки, які гальмують поліпшення результатів. Тому в методичній розробці матеріал викладено так, що поряд з вивченням певних прийомів викладач міг ознайомитися зі методами виправлення типових хиб.
Досвід роботи дозволив об’єднати загальні педагогічні положення в типову схему навчання техніку легкоатлетичних вправ, поділену на кілька етапів.
Успіх навчання залежить від правильної постановки його на основі педагогічних принципів;
- свідомого і активного ставлення студента до завдання на кожному етапі вивчення вправ;
- послідовності викладу навчального матеріалу, від простого до складного, при систематичному відвідування занять;
- всебічності що передбачає поряд з фізичними якостями підвищення морально-вольового та культурного рівня спортсмена;
- повторності у вивченні як окремих елементів, так і вправ, дій, занять взагалі, бо тільки багаторазове свідоме повторення і працездатність дозволяють досягти бажаних результатів;
- наочності, що значно прискорює вивчення (застосування АН заняттях фотознімків, кінограм, учбових картин, а також особистий показ техніки виконання тієї чи іншої вправи, і особливо – порівняння фотографій та кінограм, що фіксують студентів і провідних спортсменів;
- індивідуалізації з перших занять навчання.
Чимале значення для засвоєння техніки мають одяг та взуття, місця занять, інвентар. Одяг та взуття повинні відповідати сезону й температурі повітря, а місця занять – бути в справному стані[3,с193].
Давньогрецькії слово „атлетика" означає „боротьба", „вправи", „двобій". У Стародавній Греції атлетами називали тих, хто змагався в силі та швидкості. Назва „легка атлетика" - умовна, яка ґрунтується на зовнішньому враженні легкості виконання легкоатлетичних вправ у противагу іншим видам спорту (гирьовий, важка атлетика, пауерліфтинг тощо).
У США, Англії, Франції, Австрії, Новій Зеландії, Румунії, країнах Південної Америки та Африки легку атлетику називають „атлетикою", або „вправами на доріжці, полі"[14,с.125].
1.2 Класифікація легкоатлетичних вправ
Легка атлетика охоплює велику кількість вправ, шо характеризуються різними способами й варіантами виконання, тому, щоб зрозуміти сутність легкоатлетичних вправ, застосовують різні класифікації.
Легкоатлетичні вправи поділяють на п'ять розділів: ходьба, біг, стрибки, метання і багатоборства, які, у свою чергу, поділяють на види і їх різновиди. Поряд із наведеною класифікацією легкоатлетичні вправи поділяють на дві групи: класичні й некласичні.
До класичних належать ті вправи, які входять до програми офіційних змагань із легкої атлетики. Таких видів 24 - у чоловіків і 22 - у жінок, шо входять до програми Олімпійських ігор.
До некласичних належать ті, які не входять до програм офіційних змагань.
Види ходьби. До класичних видів ходьби належать: ходьба на біговій доріжці стадіону (3, 5, 10, 15, 20, 50 км) і шосе (20, 30, 50 км), ходьба на час (годинна і двогодинна).
До некласичних видів ходьби належать усі види пересування на місцевості (прогулянки, походи, професійна діяльність).
Види бігу. До класичних видів відносять біг:
- на короткі дистанції (30, 50, 60, 100, 200, 300, 400 м);
- на середні дистанції (500, 600, 800, 1000, 1500, 2003 м);
- на довгі дистанції (3000. 5000, 10000 м);
- по шосе (20, 30 км, 42 км 195 м, наддовгі дистанції);
- по пересіченій місцевості - крос (500 м, 1, 2, 3, 8, 10, 12, 14 км);
- естафетний (4 х 100 м, 4 х 400 м);
- з перешкодами (1500, 2000, 3000 м);
- з бар'єрами (60, 100, 110, 300, 400 м).
До некласичних видів бігу належать: човниковий біг, комбіновані естафети, бг з перешкодами (смуга перешкод), біт з предметами, біг під гору, з гори, біг по піску, воді, снігу.
Види стрибків. Класичними видами є стрибок у висоту з розбігу, у довжину з розбігу, потрійний стрибок, стрибок з жердиною.
До некласичних видів стрибків належать: стрибок у довжину з місця поштовхом однієї і двох ніг; стрибки у висоту з місця; далеко високі стрибки (зстрибування, стрибки в глибину); у довжину з жердиною; багатоскоки; стрибки з діставанням предметів, що високо висять; стрибки через перешкоди.
Види метань. До класичних метань належать: штовхання ядра, метання диска, молота, списа, гранати.
До некласичних метань відносять: метання м'ячів (надувних, набивних і тенісних), метання ядер різних за масою, метання гирі, колод, каменів та інших предметів.
Види багатоборства. Класичними видами є семиборство у жінок, десятиборство у чоловіків. Некласичними бувають п'ятиборство, чотириборство, триборство.
Легкоатлетичні вправи також поділяють на:
- спеціальні вправи, які повністю відбивають кінематичну й динамічну структуру рухової дії (біг з низького старту, стрибок у висоту з трьох кроків);
- підвідні вправи, що частково подібні до основних рухів (стрибки у довжину з місця поштовхом однієї або двох ніг, біг по відмітках тощо);
підготовчі вправи, які застосовують для підготовки м'язових груп і систем організму до інтенсивної діяльності та для підвищення спеціальної працездатності[15,с.101].
1.3Оздоровче, виховне і прикладне значення занять з легкої атлетики