На питання про те, яка методика правильна, неможливо відповісти однозначно. Проведені дослідження не дають повного уявлення про зміну функцій спортсменів на різних етапах річного циклу. Остаточне рішення, можливо, тільки після того, як в практиці лижного спорту закріпиться тестування, і фахівці будуть точно знати необхідний рівень і динаміку розвитку фізичних якостей, для досягнення певних результатів. Поки ж вивчення наукової і методичної літератури указує, що до цього моменту в спортивній практиці ще утримується тенденція малоінтенсивної роботи аеробної спрямованості [7, 12, 15, 16 та інші].
Багато фахівців вивчали проблему нормування тренувальних навантажень і залежності тренувального ефекту від вікового розвитку функціональних систем організму. У методичній літературі можна знайти рекомендації щодо співвідношення засобів підготовки і їх використання, яке виражене у відсотках, кілометрах або годиннику. При цьому пріоритет в рекомендаціях, опублікованих з цієї проблеми, відданий оптимізації циклічного навантаження по зонах інтенсивності [18, 23, 32, 37 та інші] і визначенні співвідношення засобів загальної (ЗФП) і спеціальної (СФП) фізичної підготовки [6, 7, 14, 18, 21 та інші]. Питання про взаємозв'язок навантажень на витривалість і силу протягом річного циклу розроблене в набагато меншій мірі.
Оскільки одна з головних умов ефективності спортивної підготовки полягає у відповідності її змісту тому, яке повинне робити спортсмен в цільових змаганнях, при її побудові виникає проблема адекватного моделювання майбутньої діяльності змагання. Це виражається у втіленні спортсменом прогнозованих (модельних) параметрів майбутньої діяльності змагання за допомогою спеціально-підготовчих вправ, а потім в цілісних формах поведінки, які приблизно відтворюють, намічені її компоненти, склад і режим [9, 13, 24, 28 та інші]. Думка зводиться до того, що на загальному фоні поступового нарощування об'єму невисоких з інтенсивності навантажень, характерних для підготовчого періоду, вже із самого початку помалу включати модель тієї діяльності, яка чекає спортсмена в змаганнях.
Н.А. Багин вважає, що ефективним методом для досягнення високого розвитку необхідних фізичних якостей є метод моделювання мікроциклів тренувальної і змагання діяльності по інтенсивності застосованих навантажень, методів тренування, складності рельєфу трас, режиму навантаження і відпочинку.
В процесі багаторічного тренування одночасно, як правило, реалізуються можливості вказаних напрямів інтенсифікації тренувального процесу. Окремі роки або макроцикли характерні переважним використанням одного-двух з них при стабілізації характеристик в інших напрямах. Спортсмени високого класу, виключно добре адаптовані до різних чинників тренувальної дії, подальший розвиток довготривалої адаптації часто пов'язують із зменшенням ролі одних стимулів при різкому збільшенні інших. Особливо це виявляється в істотному зменшенні сумарного об'єму роботи (з 1200 – 1300 до 600 – 700ч.), практики змагання, навантажень окремих занять і мікроциклів при одночасно різкому підвищенні якісних характеристик тренувального процесу. Це, як правило, приводить до збереження і навіть до подальшого приросту досягнень за рахунок вдосконалення техніки, підвищення ефективності використання функціонального потенціалу в діяльності змагання, досконалість тактичної майстерності.
Основна увага повинна бути обернене не на спроби подальшого збільшення показників потужності різних функціональних систем, що роблять вирішальний вплив на досягнення високих результатів в конкретному виді спорту, а на підвищення ефективності використання раніше придбаного функціонального потенціалу в умовах специфічної тренувальної і змагання діяльності. Це передбачає різносторонню роботу по технико-тактическому і спеціальному психічному вдосконаленню. Що ж до функціональної підготовки, пов'язаної з підвищенням потужності функціональних систем, то тут виконуваний об'єм роботи повинен забезпечувати лише підтримку раннє досягнутих показників.
Приріст навантажень протягом тренувального року або макроциклу, так само як і при багаторічному плануванні тренування, може носити рівномірний і стрибкоподібний характер. Рівномірна динаміка навантажень характерна для підготовки спортсменів щодо не високої кваліфікації, а також для спортсменів високого класу на першому етапі підготовчого періоду. На другому етапі підготовчого періоду, а також на етапі безпосередньої підготовки до головних змагань сезону найбільш ефективною часто виявляється стрибкоподібна динаміка навантажень. Так, на етапі безпосередньої підготовки до головних змагань багато сильних спортсменів застосовують методичний прийом, суть якого зводиться до того, що за 6 – 8 тижнів до відповідальних стартів в структурі тренування виділяють 2-а мезоцикла.
Перший мезоцикл характеризується виключно високим об'ємом і інтенсивністю роботи, посилюванням її дії на організм тренуванням в умовах среднегорья, жорсткою конкуренцією в заняттях і тому подібне
Другий мезоцикл, навпаки, пов'язаний з невеликим об'ємом і інтенсивністю роботи, широким застосуванням засобів відновлення і активного відпочинку. В результаті гранична мобілізація функціональних ресурсів в першому мезоциклі реалізується в адаптаційних перебудовах на другому мезоцикле (Platonov, 1992) [20].
Таким чином, саме скачкообразность динаміки навантаження з урахуванням стилю пересування на етапі безпосередньої підготовки до головних змагань розглядається як чинник інтенсивної стимуляції адаптаційних реакцій, що забезпечують додатковий приріст тренованості і вихід на рівень вищих досягнень до моменту головних стартів сезону.
1.3 Чинники, що визначають структуру фізичної працездатності
Сучасна епоха характеризується зростаючим впливом науки на всі сфери буття людини. Радикальні зміни торкнулися не тільки областей матеріального і духовного життя суспільства, але і такої області як спортивної діяльності — управління тренувальним процесом спортсменів. Його істотною межею з'явилося вивчення складних систем різної природи, зокрема функціональних особливостей побудови цілого організму, що включають розуміння, в світлі розвитку фізичної працездатності спортсмена.
При дослідженні спортивної діяльності в першу чергу виникають проблеми взаємодії рухових здібностей і функціональних систем організму [7, 18, 24, 31]. Велике число фізичних вправ, використовуваних в практиці, і складність їх взаємовпливу у взаємодії з функціональними особливостями побудови цілого організму приводять до пошуку загального підходу, який дозволить представити в стислому вигляді різноманіття відносин між ними.
У теорії фізичного виховання була розроблена концепція фізичних якостей. У це поняття входить комплекс рухових можливостей, які виявляються схожим чином в різноманітних рухах. Заціорський В.М. (1966) виділив чотири основні фізичні якості: швидкість, силу, спритність і витривалість.
При дослідженні рухових можливостей людини використовуються методи багатовимірного статистичного аналізу і, як правило, показники двох тестів: енергетичні і ергометричні. Енергетичні критерії характеризують рівень розвитку аеробних і анаеробних можливостей, а ергометричні характеристики відображають ступінь розвитку різних рухових якостей [20].
Для виділення і обґрунтування фізичних якостей і функціональних можливостей широко застосовуються методи факторного аналізу [1, 3, 7, 18, 24, 31]. В цьому випадку досліджувані показники визначаються як чинники, що впливають на досягнення в групі схожих завдань. В результаті проведення такої обробки результатів тестування основні чинники можуть бути виділені в експерименті, а його вплив на результати в тестових завданнях отримують кількісну оцінку.
Вперше методи факторного аналізу при дослідженні рухових здібностей були застосовані з використанням біфакторної моделі [7, 13, 14, 21]. Виділявся основний чинник, який надалі був названий «загальна тренованість» [1, 7, 11, 14, 21, 36], а також ряд специфічних чинників. Надалі подібні роботи набули широкого поширення [7, 18, 24, 31, 37 і ін.]. Питання полягає в тому, від яких чинників (фізичних якостей, функціональних можливостей) залежать досягнення спортсменів в різних вікових періодах і які виявляються в даному комплексі завдань, що і складає предмет багатьох досліджень. Такий підхід відкриває широкі можливості для вирішення завдань, пов'язаних з аналізом підготовленості людини [1, 2, 7, 12, 24, 31]. Виділення основних чинників, що впливають на працездатність спортсменів, і їх математичний аналіз дозволяє описувати об'єкт, що вивчається, шляхом перетворення великих масивів інформації в компактнішу форму [4, 10, 14, 21].
У уникненні дублювання інформації при отриманні результатів тестування, оскільки частина показників зазвичай взаємно корельована, застосовується факторний аналіз. У цьому спостерігаються певні переваги в порівнянні з іншими методами [21]: а) при використанні факторного аналізу сукупність показників, що вивчаються з погляду зв'язків між ними, не вибирається довільно, цей метод дозволяє виявити основні чинники, що роблять істотний вплив в даній області; б) факторний аналіз не вимагає попередніх гіпотез, навпаки, він сам може служити методом висунення гіпотез; у) факторний аналіз не вимагає апріорних припущень щодо того, які змінні незалежні, а які залежні, він не гіпертрофує причинні зв'язки і вирішує питання про їх міру в процесі подальших досліджень [21].