При даному методі досліджень чинники розглядаються не як набір окремих частин або компонентів, а як рушійна сила процесу, що вивчається, що відповідає дійсному значенню терміну. На підставі огляду спеціальної літератури можна укласти, що в циклічній м'язовій діяльності основними чинниками є продуктивність біоенергетичних систем організму, а також відповідність морфологічних структур особливостям вибраного виду діяльності. При порівнянні результатів факторного аналізу працездатності у спортсменів різних вікових груп виділяються характерні риси в її структурі. Зіставлення результатів показало, що структура спеціальної працездатності трансформується у міру адаптації до фізичних навантажень. Характер цих змін специфічний, визначає рівень функціональних можливостей і може служити основою для оптимального планування тренувальних навантажень для спортсменів різного віку і підготовленості [20-22].
Результати в спорті залежать від багатьох чинників (педагогічних, біологічних, соціальних), що діють самостійно і у взаємозв'язку один з одним.
Ролі чинників, що визначають успіх в спорті, відведено значне місце у ряді вітчизняних і зарубіжних робіт [1, 4, 13, 384]. Озолін Н. Р. [17] показав, що до основних чинників слід віднести:
а) рівень матеріального добробуту народу
б) ефективність організації тренувального процесу
в) наявність спортивних баз.
Особливе місце Н. Г. Озолін відводить педагогічному керівництву, плануванню тренування, гігієнічному режиму, лікарському контролю.
Найбільш істотними чинниками, що впливають на спортивний результат в більшості видів спорту, є: вік і стаж спортсмена, його зовнішні морфологічні ознаки, функціональні можливості, рівень найважливіших столон його підготовки (фізичною, технічною, тактичною, психологічною і теоретичною), здатність до відновлення після великих тренувальних навантажень (фізичних і психічних), стан здоров'я [17].
Булкін В. А. відзначає три групи чинників, що впливають на спортивний результат :
1) педагогічно відносно керовані - функціональний стан фізична, технічна, тактична, психологічна підготовленість
2) “проміжні” - стан здоров'я, особові властивості, індивідуально-типологічні
3) педагогічно мало або зовсім некеровані - вік, стаж, соціальне середовище, умови змагань.
Жмарев Н. У., розглядаючи можливості, що визначають зростання спортивних результатів у веслуванні, виділив три групи чинників:
1) генетична (природжена) або індивідуальна обдарованість до занять веслуванням
2) система тренувань
3) умови життя і побуту.
Розкриваючи особливості першої групи чинників автор враховує наступне:
а) ступінь мотивизації до занять веслуванням
б) психічну стійкість
в) здібність спорсмена до адаптації
г) показники фізичного розвитку тих, що займаються
д) ритм і темп біологічного дозрівання організму.
До другої групи чинників відносяться всі компоненти системи тренування :
а) об'єм тренувальних навантажень
б) поєднання навантажень по направленості на переважний розвиток загальної (аеробною) або швидкісної (анаеробною) витривалості
в) виховання фізичних якостей (сили, швидкості, силової витривалості
г) орієнтація на технічну і психологічну підготовку
д) раціональний розподіл тренувальних режимів.
У третю групу чинників, пов'язаних з організацією побуту і умов життя, автор включає:
а) ресурс вільного часу, необхідного для тренування і відпочинку
б) сон, достатній для відновлення сил
в) правильно організоване і збалансоване живлення.
Жмарев Н. У., завершуючи перерахування і характеристику чинників, що визначають зростання результатів, стверджує, що, окрім перерахованих чинників, в процесі багаторічного тренування існує залежність від стажу занять спортом, рівня спортивного результату і віку спортсмена. Дослідження в більшості випадків приводять до того, що основними чинниками, що визначають результат в різних видах спорту, є чинники фізичної, технічної і психологічної підготовленості.
Особливості велоспорту, для якого властива виключно висока напруженість м'язової діяльності, обуславливает пошук чинників, що визначають спортивний результат залежно від рівня розвитку спеціальної витривалості спортсмена. Вважаючи спеціальну витривалість базою для досягнення високих результатів у велоспорті, ми вивчили ряд літературних джерел по видах спорту циклічного характеру, пов'язаних з проявом витривалості [7, 20-30, 34]. За даними цих джерел, здатність проявляти високий рівень спеціальної витривалості визначають багато чинників. Одними з провідних чинників є фізіологічні. В. С. Міщенко в своїй роботі [14] приводить систематизацію приватних і узагальнених ізіологічних чинників лімітації працездатності в динамічних навантаженнях грають роль, як фізіологічні, так і біохімічні чинники самого м'яза - обмеження її здатності використовувати кисень, що доставляється, субстрати окислення і гліколізу, так і максимальна здібність системи доставки кисню до енергетичних утворень працюючих м'язів, видалення метаболітів і підтримка теплового балансу.
Деякі дослідники для контрастного фізіологічного аналізу виділяють інші потужності навантажень по діапазону їх граничної діяльності. Так, Кеул виділяє такі види навантажень, розглядаючи їх як види тренування:
1) тренування з періодами навантаження менш 30с. Основний функціональний ефект таких навантажень - сила і швидкість, збільшення кількості міофібрил, активності ферментів АТФ-АЗИ КФ-кинази.
2) тренування з періодами навантаження 1-3 хв. Основний функціональний ефект аеробна здатність і локальна м'язова витривалість. У нижньому діапазоні цієї групи навантажень спостерігається виразне переважання гліколізу і накопичення лактату. Найбільшою мірою вдається “навантажити” гліколітичну систему при 4-5 повтореннях граничного навантаження біля 1 хв з інтервалами відпочинку 2-4 хв. Це одна з найбільш інтенсивних форм тренування, яке психологічно переноситься, як дуже важка. Деякі дослідники пропонують застосовувати інтервали відпочинку, що скорочуються.
3) тренування з періодами навантаження, принаймні, 3-4 хв з використанням в роботі великого об'єму м'язових груп - близько 2/3 м'язової маси. Умовною верхньою межею тривалості такого навантаження є 8-10 хв. Її основний функціональний ефект-збільшення аероробної потужності, що характеризується величиною МПК і характеристик центральної циркуляції, зовнішнього дихання, потужності газотранспортних функцій в цілому і системи бутефуровання, компенсації ацидозу. В цьому випадку, окрім великого обєму м'язової маси, в інтенсивній роботі необхідний великий силовий компонент навантаження.
4) тренування з періодами навантаження 1-3ч і функціональний ефект - поліпшення окислювальної здатності м'язових кліток, метаболічній продуктивності організму.
Є і інші розділення діапазонів тривалості навантажень граничної інтенсивності, які ґрунтуються на що виразно розрізняється їх фізіологічному ефекті. Якщо спробувати узагальнити всі лімітуючи працездатність чинники, то можна виділити чотири основні компоненти обмеження спеціальної працездатності спортсмена:
1) м'язовий (локальний) компонент (енергетичний, координаційний потенціал м'язів)
2) вегетативний системний компонент (доставка кисню, субстратів енергетичних процесів і очищення від метаболітів і тепла)
3) метаболічний компонент (енергетичні ресурси організму, теплоутворення)
4) регуляторний компонент (регуляторна інтеграція, оптимізація фізіологічної реактивності).
На кожній дистанції змагання значення тих або інших чинників лімітації працездатності різне. Деякі чинники матимуть найбільшу питому вагу, інші ж можуть бути малоістотними. Поглиблення розуміння фізіологічних чинників лімітації працездатності, систематизація їх при тій або іншій довжині дистанції змагання створює підстави для регламентації засобів тренування. Викладений матеріал ілюструє можливості програмування тренування по її спрямованості на біологічній основі. Основою можуть служити чіткі, систематизовані уявлення про провідні фізіологічні чинники лімітації працездатності в умовах навантаження змагання. На їх основі може бути складена стандартна програма співвідношення засобів тренування для кожної дистанції змагання. Вона коректується з урахуванням індивідуальних здібностей лімітуючих чинників, виявлених при фізіологічному тестуванні. Такий погляд на вибирання засобів тренування, їх структури, приводить до необхідності вироблення нового вигляду тренуючих дій, модифікацій режимів виконання навантажень, направлених на поглиблення спеціалізованої їх дії з погляду подолання тієї або іншої сторони лімітації. Для поглиблення спеціалізованої дії тренувальних навантажень на значущих лімітуючих чинниках можуть бути розроблені спеціальні нетрадиційні режими навантажень і інших направлених дій.
Для вирішення поставлених завдань використовувалися загальноприйняті і спеціально розроблені методи досліджень.
1. Методи теоретичного аналізу, узагальнення.
2. Методи педагогічного обстеження: спостереження, тестові випробування фізичної підготовленості.
3. Методи педагогічного експерименту.
4. Методи медико-біологічного обстеження, фізіологічні проби.
5. Обчислювальні, статистичні і інші методи кількісного аналізу і формалізованого представлення даних.
Вивчення і узагальнення вітчизняної і зарубіжної науково-методичної літератури. При вивченні і аналізі літературних джерел з даної проблеми виявилися основні чинники, від яких залежить результат у велоспорті, найбільш раціональні на наш погляд засоби і методи, вживані велосипедистами різної кваліфікації і спортсменами, представниками інших видів спорту циклічного характеру і видів спорту, пов'язаних з проявом сили. Основна увага була зосереджено на роботах по проблемах силової підготовки у спортсменів високої кваліфікації. У зв'язку з цим не менший інтерес представляла для нас література по різних питаннях, пов'язаних з модельними характеристиками (як силовими і спеціальними силовими, так і фізіологічними). Були піддані аналізу праці, що містять відомості з питання, що вивчається, з анатомії, спортивної фізіології, біохімії, біомеханіки, теорії і методики фізичного виховання.