3) государственного регулирования экономики (регулирующая функция).
Основными объектами государственного регулирования экономики при помощи налоговой политики являются хозяйственный цикл, секторальная, отраслевая и региональная структуры хозяйства, капиталовложения, цены, НИОКР, внешнеэкономические связи, окружающая среда и др.
Регулирующая функция налогов заключается в следующем:
- в установлении и изменении системы налогообложения;
- в определении налоговых ставок, их дифференциации;
- в предоставлении налоговых льгот - освобождении от налогов части прибыли и капитала с условием их целевого использования в соответствии с задачами государственного регулирования экономики.
Важную регулирующую роль играет сама система налогообложения, избранная правительством. Например, налог с оборота, широко применявшийся до замены его на НДС, при допущении его расчета по принципу “органического единства” не взимался с оборота между предприятиями “органически единой фирмы”, корпорации и ставил таким образом крупные фирмы в привилегированное положение. Применение налога с оборота в такой трактовке становилось инструментом централизации капитала, создания единых по капиталу вертикальных структур, подразделения которых тесно связаны между собой технологически.
Глобальное понижение налогов ведет к увеличению чистых прибылей, усилению стимула хозяйственной деятельности, росту капиталовложений, спроса, занятости и оживлению хозяйственной конъюнктуры. Повышение налогов - обычный способ борьбы с перегревом конъюнктуры. Изменяя налоговые ставки на прибыль, государство может создать или уменьшить дополнительные стимулы для капиталовложений, а маневрируя уровнем косвенных налогов - воздействовать на фонд потребления в целом, на уровень цен.
Избрав либеральную или протекционистскую внешнеторговую политику, государство изменяет таможенные пошлины, получая от торговых партнеров либо встречные уступки, либо ужесточение условий национального экспорта. Таможенные пошлины - вид косвенных налогов, повышение которых ведет к удорожанию импортных, а вслед за этим и отечественных товаров, к снижению внешнеторгового оборота. Понижение или отмена пошлин влекут за собой обострение конкуренции на внутреннем рынке, замедление роста цен, активизацию внешней торговли.
По мере усложнения и совершенствования государственного регулирования экономики налоги все шире использовались для регулирования структуры народного хозяйства. Налоговые ставки все более дифференцировались по отраслям и регионам. Они стали оказывать усиливающееся воздействие на отраслевую и подотраслевую структуры, на изменение роли отдельных земель, штатов, областей в народнохозяйственном комплексе. Так, налоги на добычу нефти и газа традиционно высокие, но в малоосвоенных, экономически менее развитых районах они часто ниже. Налоговая система становится все более гибкой. При сохранении основ и структуры налогового законодательства государственные регулирующие органы выборочно и временно снижают налоговые ставки или даже отменяют налоги для предприятий, следующих целям государственного регулирования. Стали широко практиковаться скидки с налогов на прибыль, направляемую на капиталовложения, научные исследования и внедрение их достижений, создание новых рабочих мест, охрану окружающей среды. Объекты регулирования налогообложения все более конкретизируются. Например, дифференцировано налогообложение двух частей прибыли компании: нераспределенной (оставляемой в компании на расширение хозяйственной деятельности) и распределенной (на дивиденды, выплачиваемые владельцам акций).
В современных условиях регулирующая функция налогов не столько в том, чтобы максимально освободить прибыли и доходы от налогов и создать общие и селективные стимулы для действий в соответствии с текущими целями государственного регулирования экономики, сколько в стремлении создать жесткую количественную зависимость между размерами налоговых льгот, предоставляемых хозяйственному субъекту, и его конкретными хозяйственными акциями.
Большинство целей государственного регулирования экономики на Западе достигается путем целенаправленного стимулирования капиталовложений. Именно от масштабов обновления и расширения основного капитала зависят в основном темпы роста, состояние конъюнктуры, занятость, спрос, национальная конкурентоспособность, а от структуры инвестиций - отраслевая и региональная структуры, темпы и направленность НИОКР. Преобладающей формой обеспечения инвестиционных потребностей в течение последних десятилетий является самофинансирование, доля которого в капиталовложениях колеблется от 55 до 85%. Такие масштабы самофинансирования оказались возможными только благодаря государственной налоговой политике, и в частности санкционированному правительственными органами ускоренному амортизационному списанию основного капитала.
Звітність – це система показників у формі таблиці, які відображають обсяг і результати діяльності підприємства. Її складання – завершальний етап облікової роботи.
Для прийняття економічних рішень користувачами фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності:
Баланс;
Звіт про фінансові результати;
Звіт про власний капітал;
Примітки до звітів.
Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз діяльності підприємства
Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових засобів, змін у складі власного капіталу.
Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачам, не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.
Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С) БО1 вимагає наявності у ній даних про:
· підприємство;
· дату звітності та звітний період;
· валюту звітності та одиницю її виміру;
· відповідні показники (статті) за звітний період та попередній періоди;
· облікову політику підприємства та її зміни;
· аналітичну інформацію щодо статей фінансової звітів;
· консолідацію фінансових звітів;
· припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;
· обмеження щодо володіння активами;
· участь у спільних підприємствах;
· виявлені помилки та пов’язані з ними коригування;
· переоцінку статей фінансових звітів;
· іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С) БО.
Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачам та своєчасністю.
Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємств формує облікову політику, тобто обирає принцип, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства і забезпечити зіставність фінансових звітів.
Горизонтальний аналіз – порівняння величин абсолютних і відносних показників за декілька періодів; визначення обсягу та напрямків змін, а також тенденцій їх змін.
Вертикальний аналіз – визначення питомих часток окремих статей фінансових звітів, їх порівняння. Вивчаючи сукупність показників у різні періоди, можна дослідити структурні зрушення, що дають змогу оцінити внутрішні негативні та позитивні зміни майна підприємства і джерел його утворення. При проведені даного напрямку аналізу необхідно звернути увагу на наступне:
· слід аналізувати майно підприємства, досліджуючи абсолютні показники, порівнюючи дані вартості майна на початок та кінець звітного періоду з даними минулих періодів;
· особливу увагу слід приділяти статтям балансу, що свідчить про можливі недоліки та незадовільну роботу підприємства, тобто, негативним статтям балансу;
· при здійснені аналізу слід проводити об’єктивну оцінку вартості майна в цілому, а також тієї частки, що знаходиться реально у власності та розпорядженні підприємства;
· необхідно оцінити стан необоротних активів підприємства та рівень його забезпеченості оборотними засобами.
Баланс підприємства можна вважати в цілому позитивними: якщо коефіцієнт платоспроможності більше 2,0; забезпеченість власними оборотними засобами більше 0,1; наявний приріст власного капіталу не має різних змін в окремих статтях балансу; дебіторська заборгованість знаходиться в рівновазі з кредиторською; запаси та затрати не перевищують величини джерел їх покриття за рахунок власних оборотних коштів та позик.
Показники, що визначаються при загальному аналізі балансу підприємства і порядок їх розрахунку:
Складання «Балансу» Форма № 1
Визнання статей балансу
Актив відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням.