Враховуючи значення науки про фінанси як науки, що вивчає економічний базис, не треба забувати про необхідність вивчення закономірностей самої надбудови, про активну творчу роль права. Ось чому в галузі науки фінансового права, використовуючи дані науки про фінанси, потрібно не підміняти правовий аналіз дійсності наведенням окремих положень науки про фінанси, не розчиняти юридичну специфіку фінансово-правових норм і відносин у вивченні їх економічного змісту.
Наука фінансового права відрізняється від науки про фінанси тим, що вона, використовуючи дані науки про фінанси, вивчає правову форму фінансової діяльності держави і відносин, що виникають у зв'язку з цією діяльністю, досліджує вплив цієї правової надбудови на економічний базис.
Власне українська наука фінансового права тільки починає розвиватись. Але розвивається вона не на голому місці, а сягає своїми коріннями в радянську фінансово-правову науку, а через неї в загальновідому своїми значними традиціями і досягненнями російську наукову школу фінансового права, вбирає в себе все більше елементів науки про публічні фінанси західноєвропейської цивілізації.
В Російській імперії фінансова наука, що народила згодом науку фінансового права, з'явилась значно пізніше, ніж у Західній Європі. Хоча перші спроби аналізу фінансового стану Росії були розпочаті ще в 1663-1667 роках (Котошихін, Крижанич, Посошков). Помітну роль у формуванні і розвитку російської фінансово-правової думки відіграв М.М. Сперанський (1772-1839 роки), державний діяч часів Олександра І і Миколи І. В 1810 році у своїй записці «План фінансів» він першим запропонував надати державному бюджетові законодавчий характер, ввести прибутковий податок, створити центральний банк і випустити кредитні гроші. Його план був схвалений Державною Радою. Між тим це були ще тільки перші кроки до фінансовоїнауки і науки фінансового права. У власному розумінні слова «фінансова наука» була привнесена в Росію західноєвропейськими вченими, перш за все німецькими, яких царський уряд регулярно запрошував до себе на роботу (X. Шльоцером, Т. Шторхом, А. Вагнером і іншими). Зокрема, в 1824 р. вперше було видано російською мовою підручник Християна Шльоцера «Початкові основи державного господарства». Через деякий час, в 1838 році, також російською мовою була опублікована книжка першого міністра фінансів Росії Є. Канкріна «Стислий огляд російських фінансів».
В 1841 р. з'явився по суті перший російський підручник з фінансового права І.Я. Горлова «Теорія фінансів». Хоч в цьому підручнику саме поняття «фінансове право» ще вживається з різними смисловими навантаженнями і змістом.
Вперше в сучасному розумінні термін «фінансове право» вжив професор фінансового права, декан юридичного факультету Казанського університету Є.Г. Осокін. Серед найбільш відомих його праць слід назвати: «Внутрішні митні збори в Росії» (1850 р.), «Декілька спірних питань з історії російського фінансового права» (1855 р.), «Про підвищення промислового податку і про історичний його розвиток в Росії» (1856 р.). Праця «Декілька спірних питань з історії російського фінансового права» була першою книжкою в Росії, де було вжито термін «фінансове право».
Період після скасування кріпосного права в Росії з 1861 р. і до 1917 р. був найбільш плідним у розвитку російської науки фінансового права. Особливо це стосується періоду з 80-х років XIX ст. до початку XX ст. В ці роки були створені три кафедри фінансового права: в Московському, Казанському і Новоросійському університетах. До цього періоду можна віднести розквіт діяльності видатного професора фінансового права Петербурзького університету В.А. Лебедєва, який опублікував в 1882 — 1883 рр. підручник «Фінансове право». Його з повним правом сучасники називали енциклопедією фінансового права і він був перекладений на основні європейські мови. В 1883 р. була видана не менш яскрава книжка ярославського професора кафедри поліцейського і фінансового права І.Т. Тарасова «Нарис науки фінансового права», присвячена теоретичним питанням предмету і методу науки фінансового права, історіїфінансових установ, аналізу законодавства в галузі фінансового управління.
Вражає географія написання і видання підручників і навчальних курсів з фінансового права. Крім уже вищеназваних книг, в 1883-1909 роках були підготовлені і опубліковані підручники з фінансового права професорів Новоросійського університету І. Патлаєвського та С.Іловайського, Казанського університету — Д. Львова, Петербурзького Лісового шституту — В. Яроцького, Московського університету — Ф. Мільгаузена, І. Озерова, А. Нікітського, Київського університету — Г. Сидоренка, Харківського університету — М. Алексеєнка, Казанського університету — Л. Вацури. Професор Московського університету І. І. Янжул, уродженець м. Василькова Київської губернії, був єдиним академіком зі спеціальності «фінансове право», обраним в Академію наук Росії. Цей плідний процес був призупинений першою світовою війною, а в 1917 році взагалі обірвався.
В розвиткові радянської науки фінансового права виділяються якісно відмінні між собою два періоди. Перший включає час від захоплення більшовиками політичної влади в 1917 р. до кінця 30-х років, коли закінчився перехідний період від капіталізму до соціалізму, що на практиці означало повну заміну базисних і надбудовних суспільних відносин на принципово відмінних від попередніх основах. Це період важкого, а в окремі роки трагічного внутрішньоутробного розвитку цієї науки, часу її формування, визрівання, відмежування від інших, одним словом, період виникнення.
Висновок
Фінанси, на думку переважної більшості вчених, як економічна категорія являють собою систему економічних відносин, в процесі яких утворюються і використовуються фонди коштів. За матеріальним змістом фінанси — це централізовані і децентралізовані фонди коштів. Для функціонування держави необхідні величезні суми фінансових ресурсів, тому держава за допомогою правових норм ретельно регламентує відносини, що виникають при зборі, розподілі і використанні фондів коштів за допомогою правових норм, сукупність яких складає фінансове право.
Фінансово-правові норми дуже рухливі, оскільки в них втілюється фінансова політика держави, яка взяла незмінний курс на ринкову економіку, а перехід до неї докорінно змінює характер цих норм.
У фінансовому законодавстві знаходить своє відбиття політика, скерована на використання фінансових ресурсів в інтересах розвитку незалежної держави, змістом і направленістю діяльності якої, як визначено статтею 3 Конституції України, є права й свободи людини та їх гарантії.
Значні зміни фінансове право повинно зазнати в зв'язку з прийняттям Конституції України. Конституція України встановила засади всіх галузей права, в тому числі і фінансового, тому її норми мають найвищу юридичну силу.
Конституційні норми закріплюють найбільш характерні риси фінансового порядку, властивого нашій країні, яка має на меті побудувати правову державу, тому вони найбільш стабільні в порівнянні з іншими нормами права, в тому числі й фінансового, і охороняються приписами всіх галузей права та забезпечуються всіма органами держави.
Конституція має глибокий правовий вплив на розвиток усіх суспільних відносин, в тому числі й фінансових, але не підміняє фінансового законодавства. Наша Конституція вказує напрям по спільному застосуванню її норм з нормами фінансового законодавства.
З прийняттям Конституції нормативно-правова база фінансових відносин одержує тверду основу. Десять статей Конституції містять приписи прямого впливу на фінансово-кредитні відносини.
Реалізація конституційних норм вимагає фінансового забезпечення, і тому всі вони є базою фінансового законодавства. Рівень фінансового регулювання, передбачений Конституцією України, вимагає приведення у відповідність з нею всього діючого законодавства і неухильного дотримання його приписів всіма юридичними особами і громадянами, оскільки так чи інакше всі вступають у фінансово-правові відносини з державою (через бюджет, податки, державний кредит, бюджетне фінансування, банківські кредитно-розрахункові або валютні відносини).
Фінансові ресурси необхідні державі завжди для забезпечення всіх сторін ії діяльності, причому чим більше розвивається держава, тим більше їй потрібно коштів і тим ретельніше вона повинна регулювати фінансові відносини за допомогою фінансово-правових норм. Це робить фінансове законодавство держави розгалуженим. Знати його необхідно як державним службовцям, які виступають від імені державного органу, що є стороною фінансових відносин і без правових приписів не можуть ні залучити, ні витратити жодної грошової одиниці, так і другій стороні відносин — юридичним особам і громадянам. Але є особлива категорія фахівців, яким знання фінансово-правових норм необхідно незалежно від того, де вони працюють і яку посаду займають, — це юристи. Юрисконсульти роз'яснюють клієнтам прийняті державою приписи, слідчі розслідують фінансові злочини, судді і адвокати беруть участь у процесі при розгляді цієї категорії справ, прокурор забезпечує нагляд за точним дотриманням фінансового законодавства.
Список использованной литературы
6. Осипчук Л.Л. Организация исполнения государственного бюджета (экономико-правовой аспект): Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 160с.: ил. – Библиогр.: с.155.