2) некумулятивні (некаскадні) - непрямі податки, механізм стягнення яких виключає можливість повторного оподаткування товарів і послуг, забезпечуючи однакові податкові надходження за однаковими товарами і послугами незалежно від кількості етапів їх обігу на шляху від виробника до споживача [32, с. 14-15].
Таблиця 1.1
Характеристика непрямих податків України
| Види непрямих податків | Характеристика податку | |||
| Економічна природа податку | Сфера застосування податку | Механізм стягнення податку | Наявність кумулятивного ефекту | |
| Податок на додану вартість | Акциз | Універсальний | Багатостадійний | Некумулятивний |
| Акцизний збір | Акциз | Специфічний | Одностадійний | Некумулятивний |
| Мито | Мито | Специфічний | Одностадійний | Некумулятивний |
Механізм стягнення податку на додану вартість, акцизного збору і мита за законодавством України визначає їх некумулятивний характер (табл. 1.1). Водночас окремі податкові збори, що за економічною природою є непрямими податками (наприклад, збір на розвиток виноградарства садівництва і хмелярства), мають кумулятивний ефект, тобто товари, з яких уже стягувався відповідний збір на попередніх стадіях обігу, повторно оподатковуються [32, с. 15].
Податкове законодавство України визначає таку систему елементів податкових правовідносин:
1. Суб’єкт оподаткування - це особа, на яку покладено податкове зобов’язання перед державою і яка несе на собі тягар зі сплати податку. До суб’єктів оподаткування відносять платників (особа, яка перераховує суму податкових зобов’язань до бюджету держави) і носіїв (особа, на яку покладається тягар зі сплати податку в результаті процесу перекладання податків). У свою чергу, носії податку залежно від участі в загальній системі утворення та сплати податку поділяються на:
• осіб, які безпосередньо утворюють базу оподаткування (головним чином, це виробники та споживачі);
• посередники (між виробниками та споживачами);
• кінцеві споживачі.
2. Об’єкт оподаткування - це процес, наявність якого зобов’язує сплачувати обов’язкові платежі до централізованого фонду грошових коштів держави.
3. Масштаб обкладання податком - це своєрідне вимірювання податкової бази, яке закладається в основу розрахунку належної до сплати суми податку.
4. Джерело сплати податків - фонд чи дохід, з якого сплачується податок і проводяться розрахунки з бюджетом.
5. Ставка податку - офіційно встановлений розмір податку, що забезпечує обчислення належної суми до сплати податку. Розрізняють три методи побудови податкових ставок:
а) інтуїтивний - органи державної влади, які запроваджують податок, встановлюють ставку на власний розсуд (інтуїтивно);
б) емпірично-аналітичний - законодавець встановлює ставки на основі аналізу за попередній період і певних емпіричних висновків;
в) економіко-математичного моделювання - забезпечує встановлення ставок на основі побудови моделей і врахування впливу основних факторів (інтереси держави, платників, суспільства).
6. База оподаткування – безпосередньо розмір предмета оподаткування.
7. Термін сплати податку - конкретна календарна дата або період часу, протягом якого платник податку повинен розрахуватися з державою. Терміни мають вагоме значення для повноти та своєчасності наповнення доходної частини бюджетів усіх рівнів, а також його витрат на соціальні потреби.
8. Податковий період - це час, протягом якого визначаються податкові зобов’язання платників податків перед бюджетами всіх рівнів, тобто рік або інший період, який відноситься до податків і по закінченню якого визначається база щодо оподаткування, розраховується розмір податку, який підлягає сплаті.
9. Податкова пільга - це надання часткового або повного звільнення від сплати податку відповідно до чинного законодавства України.
Становлення непрямого оподаткування в Україні та його зародження відбулось із появою податкової системи України, яка започаткувала свою історію з ще VIII — XII століть — за часів формування Київської Русі [28]. Вже в 911 році в торговому договорі Київського князя Олега з Візантійським імператором обумовлювалися питання мита й митних стосунків між двома країнами [37].
Перша, відома історикам, реформа податкової системи в Україні зроблена княгинею Ольгою з 947 року, що започаткувала стабiльне стягнення податків, запровадивши “становища” — адмiнiстративно-фiнансовi пункти для збирання данини [24].
За правління правнука Ольги князя Ярослава Мудрого було складено перший писемний звід законів - знамениту «Руську правду», складовою частиною якої був i «Покон вірний», яким детально регламентувалася система оподаткування. Основою грошових надходжень були мита i штрафи. Більшість становили торговельні мита: «вага» i «міра» - за зважування i вимір; «мито» - за провезення товарів через міські застави; «перевiз» - перевезення товарів через річку. «Гостинне» i «торгове» мита стягувалися за право мати склади i проводити торжища [24].
У 1288 р. був виданий Острогомський митний статут, у якому мова йшла про купців з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами [37].
На підступах до Києва, Вишгорода та інших міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де вповноважені князем збирачі збирали мито за перевезення товарів та прогін худоби [37].
Чітку систему митної справи мала славна Козацько-гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького, Державний скарб (так іменувалась тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав пограничне мито: евеку (вивізне) і інфуку (ввізне) мито. Вже тоді українські митники відзначалися високими професійними якостями, освіченістю, знанням іноземних мов [37].
В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на територію Української держави [37]. Після Переяславської угоди 1654 року Україна фактично потрапила у васальну залежність Росії, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу за умов, що українці зобов’язувалися сплачувати цареві податки [24].
У 1666 році під час гетьманства Брюховецького на українську землю прибули московські переписувачі, які почали складати подушний опис сіл [24]. Непрямі податки стягувались через систему відкупів, головними серед яких були митні та винні. В середині ХVІІ ст. було встановлено єдине мито для торгових людей — 10 грошей (5 копійок) з карбованця обороту [34, с. 28].
На початку ХІХ ст. в імперії набуло розвитку непряме оподаткування та встановлено нові непрямі податки, як акцизи і мита [28].
У першій половині XIX у структурі доходів зросла роль непрямого оподаткування і знизилося значення подушного і оброчного податків. Насамперед зросла роль так званого питейного доходу, який продовжував ґрунтуватися на системі відкупів. Напередодні селянської реформи 1861 p. він становив майже 30 % доходів державного бюджету. Існувало також мито на майно, що було спадщиною або було подароване (ставка від 1 до 6 % вартості майна, залежно від ступеня родинного зв’язку) [34, с. 29].
За часів свого існування уряд Центральної Ради так і не приступив до жодних реформ і не вжив ніяких заходів до покращення фінансового та економічного стану країни. У сфері податків він обмежився лише підвищенням акцизних ставок та введенням податку на вино. Головне й вирішальне значення в збільшенні надходження прибутків до державної скарбниці мали непрямі податки. Одним з найефективніших засобів стала державна монополія на горілку [23].
За існування Української Держави непрямі податки надавали великі можливості розвитку імперії, серед них були акцизи на тютюн, цукор, газ, сіль, сірники, дріжджі, освітлювальні нафтові масла [34, с. 31].
У 1918 році за рішенням гетьмана Павла Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому було доручено виконання митний функцій. Військовики Корпусу вели боротьбу з контрабандою, контролювали переміщення вантажів і товарів через українсько-російський та українсько-румунський кордон. Водночас, для організації роботи по зміцненню фінансової бази і митної справи у складі Міністерства фінансів створено Департамент митних зборів [37].
Нова економічна політика, проголошена більшовиками в 1920-1921 роках, докорінно змінила роль податків у фінансово-економічному житті країни. Через відсутність налагодженої податкової системи переважне значення надавалося стягненню непрямих податків - здебільшого у формі акцизів, які надходили у міру випуску оподатковуваної продукції.
Нарешті у 1930 році в СРСР було здійснено податкову реформу, яка замінила 86 податкових платежів і зборів двома – податком з обігу й податком з чистого прибутку, стягнення яких здійснював Наркомфін, а місцеві податки – територіальні органи Радянської влади [23].
З розпадом Радянського Союзу Україна стала на шлях самостійного державного розвитку, взявши курс на побудову ринкової економіки.
Закони України "Про митну справу в Україні" від 25 червня 1991року, що втратив чинність на підставі Митного кодексу від 11 липня 2002 року, Закон України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року стали законодавчою основою організації митної справи та митної системи в Україні [37].
У 1991 році було створено центральний орган державного управління у галузі митної справи - Державний митний комітет України. Основним завданням Держмиткому було визначено забезпечення захисту економічної безпеки України, додержання законодавства про митну справу, здійснення митного контролю та оформлення. А у 1996 році на базі ліквідованого Державного митного комітету України утворено Державну митну службу України, як центральний орган виконавчої влади [37].