Проблеми оподаткування прибутку підприємств в Україні та можливості їх вирішення (стр. 2 из 10)

Рис. 1.1. Схема визначення оподатковуваного балансового прибутку підприємства відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р.

Оскільки оподатковуваний прибуток визначався на підставі балансового прибутку, податковими органами здійснювався контроль за правильним формуванням прибутку підприємств. У підприємств не було потреби вести окремий податковий облік.

По-друге, у процесі визначення об’єкта оподатковування, крім оподатковуваної суми балансового прибутку, ураховувались інші показники. Так, об’єкт оподатковування збільшувався на суму: збитків платника податку від товарообмінних (бартерних) операцій унаслідок реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами, нижчими за звичайні; коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), що були використані не за цільовим призначенням (інноваційний фонд підприємства); коштів, отриманих платником податку на власні потреби від інших суб’єктів підприємницької діяльності (матеріальних цінностей і нематеріальних активів, безповоротної фінансової допомоги). Це забезпечувало контроль і регулювання відповідних напрямків діяльності суб’єктів господарювання.

По-третє, нарахований податок на прибуток зменшувався на суму витрат, здійснених за рахунок чистого прибутку підприємства і спрямованих на фінансування реконструкції і модернізації активної частини основних фондів (до 20 % нарахованого податку на прибуток). Це сприяло прискоренню технічного прогресу.

По-четверте, ставки податку були диференційовані за видами діяльності. За базової ставки оподаткування 30 % посередницькі операції оподатковували в розмірі 45 %, ігровий бізнес – у розмірі 60 %.

Вивчення цього досвіду заслуговує на увагу з погляду впливу оподатковування прибутку на фінансово-господарську та інвестиційну діяльність підприємств [14].

1.2 Сутність податкових відносин між державою і платниками

Сутність цих відносин можна охарактеризувати у двох аспектах – з позицій форми вилучення державою частини доходів юридичних і фізичних осіб і з позицій функціонального призначення вилучених доходів, оскільки лише напрямки кінцевого використання їх дають змогу зробити остаточний висновок щодо дійсного суспільного змісту податкових відносин.

Щодо першого аспекту, то сутність відносин між державою і платниками податків характеризується передусім тим, що це – відносини привласнення державою частини суспільного продукту. Специфіка такого привласнення полягає в тому, що воно ґрунтується не на природному праві держави привласнювати продукт, створений у результаті експлуатації (продуктивного використання) державної власності. Воно є привласненням продукту, відчуженого від приватних осіб, отже, це привласнення пов’язане з переходом права власності на продукт (дохід) від приватних осіб до держави в процесі перерозподілу.

Констатація примусового характеру відносин між державою і платниками не дає повного уявлення про сутність таких відносин. Зрозуміти її можна, лише відповівши на питання, заради чого здійснюється цей примус, тобто засувавши функції, виконання яких бере на себе держава. Отже, з урахуванням розвитку функцій держави податки можна охарактеризувати як своєрідну плату всього загалу платників і кожного з них окремо за послуги, які надає держава, виконуючи суспільно необхідні функції, тобто функції, які спрямовані на реалізацію спільних інтересів індивідів і які держава повинна брати на себе задля забезпечення розвитку людської цивілізації. Для всього загалу платників ця плата, яка вимірюється величиною сукупних податкових платежів до бюджету держави, є еквівалентною вартості суспільних (державних) благ.

Окрім податкових платежів до бюджету держави, своєрідною платою за виробництво суспільних благ є утворення надлишкового податкового тягаря, що для суспільства в цілому означає втрату чистого доходу, яка є наслідком падіння виробництва і споживання оподатковуваного товару нижче оптимального рівня, а для платників означає зміну структури споживання.

Отже, чим більше реальні податкові відносини між державою і платниками наближаються до своєї сутності, тим частіше податки сплачують на добровільних засадах, формуються позитивні податкові традиції, значення яких полягає в тому, що за наявності їх навіть у разі суттєвого відхилення податкової політики від принципу еквівалентності на нетривалий час більшість платників продовжують за інерцією справно сплачувати податки. Водночас у разі несформованості відповідних податкових традицій та очевидної нееквівалентності між податковими платежами і суспільними благами суперечності між державою і платниками можуть набути вкрай гострих форм, які не вдасться пом’якшити навіть за умови посилення державних санкцій до порушників податкового законодавства [21].

Відносини щодо оподаткування набувають певної правової форми, внаслідок чого податкова система на іншому, менш глибокому, рівні її дослідження постає як система нормативно-правових актів, перш за все – податкових законів, що регулюють такі відносини:

- між державою і платниками: стосовно визначення основних елементів оподаткування, порядку обчислення і справляння податків, правового статусу платників, їхньої відповідальності перед державою за порушення податкового законодавства;

- між державою і органами місцевого самоврядування: щодо розмежування їхніх прав законодавчої компетенції в податковій сфері, законодавчого закріплення за бюджетами кожного рівня влади власної дохідної бази, законодавчого визначення тієї частки загальнодержавних податків, яка на постійній чи довготривалій основі закріплюється за місцевими бюджетами, правового регулювання системи фінансового вирівнювання;

- між державою і органами, що забезпечують справляння податків: з приводу визначення правового статусу цих органів, порядку адміністрування податків, відповідальності за забезпечення своєчасного надходження податків до бюджетів, дотримання законодавства, державного контролю за діяльністю податкової служби;

- між органами податкової служби і платниками: стосовно взаємних прав та обов’язків і механізму реалізації їх.

Особливість цього аспекту податкових відносин в умовах сучасної правової держави полягає в тому, що всі без винятку елементи податкової системи підлягають правовому регулюванню; законам належить провідна роль у процесі регулювання податкових відносин порівняно з іншими нормативно-правовими актами; в деяких країнах податкові закони зводяться в податковий кодекс, основним принципом укладання якого є реалізація погляду на податкові закони як на цілісну систему; правове регулювання має бути спрямоване на забезпечення максимальної відповідності правової форми податкових відносин їхній сутності, створення достатніх законодавчих обмежень намаганням держави розширити свої функції за межі суспільно необхідних, а податковий тягар – за межі оптимального рівня [30].

Податкові відносини як фінансово-правове явище проявляються в конкретних формах оподаткування. Оскільки останні є практичним втіленням податкових відносин, податкова система на рівні господарської практики, практики оподаткування уявляється як сукупність взаємопов’язаних, взаємоузгоджених податків, побудована відповідно до наукових принципів оподаткування [4].

2. Аналіз чинного стану та регулюючого впливу системи оподаткування прибутку підприємств в Україні

2.1. Чинний порядок оподатковування прибутку підприємств

З ухваленням Закону «Про внесення змін у Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. №283 з другого півріччя 1997 р. відбулись істотні зміни в оподатковуванні прибутку щодо [18]:

– визначення об’єкта оподаткування;

– установлення податкового періоду (термінів сплати податку);

– визначення ставок податку для окремих категорій платників;

– надання податкових пільг;

– оподатковування дивідендів.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку є суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку, на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені в будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.

Принципово новим в ухваленому Законі є визначення об’єкта оподатковування. Обчислення оподатковуваного прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань [35].

Ухвалений Верховною Радою України 24 грудня 2002 р. за №349-IV Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»» (далі – Закон № 349-IV) хоч і не змінює принципів оподатковування, визначених у Законі від 22 травня 1997 p., однак суттєво змінює порядок оподатковування прибутку підприємств. Зокрема, це стосується визначення: валових доходів; валових витрат; порядку врахування від’ємного значення об’єкта оподатковування; ставки оподатковування і податкового періоду; оподатковування дивідендів; оподатковування операцій лізингу (оренди); оподатковування страхової діяльності; амортизаційних нарахувань [4].