Податки і податкова політика (стр. 14 из 33)
У Наказі Державної податкової адміністрації України від 12 жовтня 1999 р. №555 „Про внесення змін до форми і порядку видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва – юридичною особою‖ встановлено порядок переходу на єдиний податок для юридичних осіб, які відповідають перерахованим умовам.
Згідно з ним перехід на спрощену систему оподаткування можливий з будь-якого звітного періоду, але не частіше одного разу на рік.
Орган ДПС зобов’язаний протягом десяти робочих днів видати Свідоцтво на сплату єдиного податку або надати письмово обґрунтовану відмову. Свідоцтво діє на протязі року, потім воно має бути повернено в орган державної служби, яким воно було видано. Автоматично свідоцтво не продовжується, для продовження сплати єдиного податку платник має отримати нове свідоцтво. Платник податку самостійно обирає ставку єдиного податку – 6% або 10%. У випадку вибору 6% ставки суб’єкт підприємницької діяльності повинен зареєструватися як платник ПДВ у органах податкової служби (якщо до цього він не був платником ПДВ) і сплачувати цей податок до вимог Закону України ―Про податок на додану вартість‖. Отже, на таких платників поширюються всі норми зазначеного закону, у тому числі ті, що стосуються ведення податкового обліку (книг обліку придбань і книг обліку продажу товарів (робіт, послуг)), заповнення податкових накладних, подання податкових декларацій щодо ПДВ. При переході на єдиний податок за ставкою 10% суб’єкт малого підприємництва (якщо до цього він був платником ПДВ) здає Свідоцтво платника ПДВ та всі його копії до органу податкової служби, а також подає у затвердженій ДПАУ формі заяву про перехід на спрощену систему, де прямо сформульоване прохання про скасування реєстрації його як платника ПДВ. Такі платники податку не мають права виписувати податкові накладні та скасовується їх право на податковий кредит.
Слід звернути увагу, що при використанні ставки єдиного податку в розмірі 6% до суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) повинні включатися суми ПДВ, а суми акцизного збору не включаються. У разі сплати податку за 10% ставкою акцизний збір теж не включається до виручки від реалізації товарів (робіт, послуг).
3. СИСТЕМА МІСЦЕВОГО ОПОДАТКОВУВАННЯ В УКРАЇНІ
1. Методика розрахунку й порядок сплати в бюджет місцевих податків
1.1. Оцінка системи місцевого оподатковування в Україні.
1.2. Система місцевого оподатковування в країнах з розвинутою ринковою економікою.
1.3. Комунальний податок, порядок його розрахунку й сплати.
1.4. Особливості нарахування й порядок сплати податку з реклами.
1.1.Оцінка системи місцевого оподатковування в Україні.
Місцеві податки й збори – це податки й збори, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до діючого законодавства і є обов'язковими в межах певних адміністративно – територіальних одиниць і зараховуються в доходи місцевих бюджетів.
За п'ять років, починаючи з 1997 по 2001 роки, загальний обсяг сплачених на території регіонів місцевих податків і зборів, зріс приблизно в три рази (з 360,2 млн. грн. до 514 млн. грн.). За цей період було забезпечене надходження комунального податку (53,5%); починаючи з 2001 року, цей показник зменшився до 29,8%. Ринковий збір збільшився з 25,1% до 44,7%. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг - з 7,9% (1997) до 6,5%. Практично всі інші збори є неефективними, у сумі - не більше 5%. Важливим джерелом власних доходів місцевих бюджетів, основою фінансової стабільності регіонів повинні стати місцеві податки й збори, що є важливим інструментом розвитку й зміцнення всієї фінансової системи України.
Згідно проекту податкового кодексу до місцевих податків і зборів відносяться: збір за проведення гастрольних заходів, збір за паркування автотранспорту, збір за право використання місцевої символіки, курортний збір, готельний збір, податок з реклами, ринковий збір, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг, збір за видачу дозволу на будівництво житлових будинків, інших об'єктів індивідуального виробництва, збір за видачу дозволу на будівництво нерухомих об'єктів, виробничого або невиробничого призначення.
1.2.Система місцевого оподатковування в країнах з розвинутою ринковою економікою
У країнах з розвинутою ринковою економікою до місцевих податків і зборів відносяться:
1. Прямі й непрямі місцеві податки, які впроваджуються місцевими органами влади й повністю надходять у доходи місцевих бюджетів:
промисловий податок; податок на нерухоме майно фізичних осіб; податок на землю; податок на автотранспорт; універсальні місцеві акцизи на предмети широкого споживання.
2. Податки, які встановлюються місцевими органами влади як надбавки до загальнодержавних податків і зборів:
місцеві надбавки до земельного податку; с/г податки; податки з доходів фізичних осіб; надбавки до податку на прибуток; ПДВ.
1. Податки фіскального характеру й екологічні податки.
У Франції діє 50 місцевих податків і зборів, Бельгії - 100. У Франції встановлені наступні місцеві податки й збори:
1. Земельний податок на забудовані ділянки.
2. Земельний податок на незабудовані ділянки.
3. Податок на житло.
4. Професійний податок (не більше 3,5% від доданої вартості).
1.3.Комунальний податок, порядок його розрахунку й сплати.
Комунальний податок розраховується й сплачується відповідно до Декрету Кабінету Міністрів «Про місцеві податки й збори» №96-91 від 20.05.93 з усіма змінами й доповненнями.
Комунальний податок – це обов'язковий місцевий податок, що обчислюється на підставі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян до середньосписочної чисельності працюючих.
Платниками комунального податку є юридичні особи, які здійснюють господарську, підприємницьку й інший види комерційної діяльності. Не є платниками комунального податку бюджетні організації, планово-дотаційні установи, с/г підприємства, а також автоматично звільняються суб'єкти масового бізнесу - юридичні особи, які працюють по спрощеній системі оподатковування.
Бюджетні організації, що фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, але мають прибуток від господарської й комерційної діяльності сплачують комунальний податок за працівників, які безпосередньо здійснюють комерційну діяльність.
Об'єктом оподатковування є фонд оплати праці, розрахований виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і середньосписочної кількості працюючих.
Середньосписочна кількість працюючих розраховується відповідно до інструкції по статистиці чисельності працюючих, затвердженим наказом Мінстатом України від 07.07.95 №171.
Середньосписочна кількість працюючих за звітний місяць розраховується шляхом підсумовування чисельності працівників за кожний день звітного місяця, тобто з 01 по 31і ділення отриманої суми на кількість календарних днів звітного місяця. Середньосписочна кількість працюючих визначається в межах штатних працівників підприємства. Граничний розмір ставки комунального податку - не повинен перевищувати 10% від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожного штатного працівника. Сума комунального податку розраховується:
НМДГ 
КСР. , деСн - ставка комунального податку (10%);
Кср - середньосписочна кількість працюючих на підприємстві.
Підприємство самостійно здійснює розрахунок комунального податку і надає його в органи податкової служби щоквартально, у продовж 20 днів, що ідуть за останнім днем закінчення кварталу. Сплата комунального податку здійснюється щомісяця до 20 числа місяця наступного за звітним.
Комунальний податок підприємств відноситься на валові витрати і включається в собівартість продукції.
Відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати, несуть платники податку, тобто юридичні особи. За несвоєчасну сплату комунального податку нараховується пеня, а також штрафні санкції згідно Закону «Про порядок погашення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами» №21-
81.
Пеня нараховується в розмірі 120% від облікової ставки НБУ (≈9,5%) від суми податкового боргу за кожний прострочений день:
120% Снбу
П НД Кд., де