Податки і податкова політика (стр. 16 из 33)

2.5. Розрахунок збору із власників собак

Платниками збору із власників собак є громадяни - власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного житлового фонду, а також у приватизованих квартирах, будинках.

Об'єктом збору є собаки. Збір стягується за кожний рік. Граничні межі ставок - до 10% від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за утримання одного собаки. Збір сплачується протягом року через установи банків у місцевий бюджет, але не пізніше 15 грудня поточного року.

Контроль за сплатою й облік надходжень збору здійснюється органами ЖКГ. Звільняються від сплати самотні пенсіонери, а також інваліди зору.

2.6.Методика розрахунку збору за право використання місцевої символіки

Платниками збору є фізичні і юридичні особи, які використають місцеву символіку при виробництві товарів, продукції, при виконанні робіт, послуг, тобто використають місцеву символіку в комерційних цілях.

Метою збору є збільшення податкових надходжень у доходи місцевих бюджетів, а також підвищення відповідальності за використання місцевої символіки.

До об'єктів місцевої символіки відносяться герб міста, назва або зображення архітектурних місць, пам'ятників дій інших визначних або пам’ятних місць. Об'єктом оподатковування є вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. Дозвіл на право використання місцевої символіки видається строком на 1 рік. Граничні межі ставок по збору встановлені:

для юридичних осіб - не більше 0,1% від вартості виробленої продукції,

виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки;

для фізичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують

місцеву символіку - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір, внесений за рахунок коштів юридичних осіб відноситься на валові витрати підприємств, а фізичних осіб - на витрати за виробничою діяльністю.

Громадяни, які здійснюють виробничу діяльність, перераховують збір у місцеві бюджети через установи банків, під час видачі дозволу і у випадку щорічного продовження строку його дії. Для юридичних осіб сума збору розраховується від вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з урахуванням установлених ставок. Сплата збору юридичними особами здійснюється щомісяця до 20 числа місяця наступного за звітним. Відповідальність за облік платників збору за використання місцевої символіки несуть уповноважені органи, що видають дозволи на використання місцевої символіки.

Штрафні санкції: використання місцевої символіки без дозволу - 0,5% від вартості виробленої продукції.

2.7. Збір за видачу ордера на квартиру, порядок його розрахунку й сплати

Об'єктом збору є послуги, пов'язані з видачею ордеру на квартиру. Розмір збору за видачу ордера становить 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. По даному збору пільги при сплаті мають: учасники ВВВ, родини загиблих військовослужбовців, інваліди всіх категорій, особи, що постраждали в результаті аварії ЧАЕС, багатодітні родини.

Збір сплачується через установи банків до одержання ордера. Відповідальність за повне стягнення суми збору перерахування його в бюджет несуть особи, що здійснюють видачу ордера на квартиру.

2.8. Курортний збір

Курортний збір – це збір із громадян, що тимчасово прибули в курортну місцевість. Об'єктом оподатковування є неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Ставка збору становить 10% від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Від сплати збору звільняються: 1. діти у віці до 16 років;

2. інваліди і особи, які їх супроводжують;

3. учасники ВВВ;

4. воїни-інтернаціоналісти;

5. учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

6. особи, що приїхали по путівках у санаторії, пансіонати, бази відпочинку; 7. особи, що приїжджають у курортну місцевість у службове відрядження, навчання, ПМП, до батьків.

8. чоловіки у віці 60 років і більше, жінки у віці 55 років і більше.

Курортний збір стягується по місцю тимчасового проживання громадян, не пізніше чим у триденний строк від дня прибуття адміністраціями готелів і інших установ готельного типу, а також квартирно-посередницькими організаціями. На них і покладає відповідальність.

Сплата збору й перерахування його в бюджет здійснюється щомісяця до 20 числа місяця, що іде за звітним адміністраціями готелів.

РОЗДІЛ III . ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

1.1. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА, ЇЇ СУТНІСТЬ І ПРИНЦИПИ РОЗРОБКИ

Макроекономічна політика - це зріз економічної політики, об'єктом якого є економіка країни в цілому. Тому під макроекономічною політикою варто розуміти діяльність держави щодо визначення кінцевих цілей макроекономічного розвитку країни і засобів (інструментів) їхнього досягнення.

Складовими частинами й інструментами макроекономічної політики є, зокрема, фінансова і бюджетно-фіскальна (податкова) політика. Держава реалізує свою макроекономічну політику за допомогою цих інструментів. У країні із соціально орієнтованою економікою стратегічною метою макроекономічної політики, як і економічної політики взагалі, є досягнення максимальне високого рівня життя населення. Однак на шляху до цієї мети національна економіка може перебувати в різних умовах, які впливають на цільову спрямованість макроекономічної політики і її складових.

Стратегічна спрямованість макроекономічної політики розкривається за допомогою показників, які служать індикаторами загального економічного становища країни: реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), рівень безробіття й інфляції. Варто враховувати, що рух економіки в напрямку досягнення поставлених цілей відбувається на основі постійного порушення і поновлення економічної рівноваги. Такий динамізм розвитку здійснюється за допомогою фінансової й податкової політики держави, які, у комплексі з іншими методами, є засобами регулювання економіки.

Категорія «податкова політика» трактується по-різному. С. И. Юрій й И. М. Бескид характеризують її як «діяльність держави в сфері встановлення, правового регламентування і організації стягнення податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів». В. П. Орєшин пропонує таке визначення: «Податкова політика держави - інструмент економічної політики, використовувана як засіб впливу на економіку. Як основні засоби податкової політики виступають: порядок оподатковування агентів господарювання, рівень податкових ставок по окремих платниках податків, податкові пільги для окремих груп населення, податкові відстрочки при одержанні державних кредитів й ін.». Л. М. Шаблиста визначає податкову політику як «діяльність держави в сфері встановлення й стягнення податків». У фінансовому словнику дане поняття трактується як «...державна політика оподатковування юридичних, фізичних осіб. Її ціль - формування державного бюджету й одночасного стимулювання ділової активності підприємств». А. Соколовська стверджує, що «сучасна податкова політика складається у встановленні й зміні елементів податкової системи (різновидів податків, ставок, структури податкової системи, суб'єктів, об'єктів оподатковування, податкової бази, пільг й ін.) для забезпечення надходжень у бюджет, достатніх для виконання державою покладених на неї функцій і стимулювання економічного зростання». Л. А. Зазвонова й Ф. Ф. Фомін визначають податкову політику «у вигляді системи актів і заходів, проведених державою в області податків і спрямованих на реалізацію тих або інших завдань, що стоять перед суспільством». А. И. Крисоватий трактує податкову політику як «діяльність держави в сфері встановлення, правового регламентування й організації збору податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави». О. Д. Василик формулює поняття податкової політики держави як «сукупність дій держави в сфері побудови податкової системи й мобілізації податків у бюджет».

Таким чином, на основі наведених визначень можна затверджувати, що автори виділяють дві характерні риси податкової політики, які, властиво, визначають її роль у системі управління: забезпечення необхідних надходжень у бюджет і стимулювання економічного зростання. Інше визначається обраною моделлю економічного розвитку.

Податкова (бюджетно-фіскальна) політика - це система відносин, які складаються між платниками податків і державою, а також стратегія їхніх дій у різних умовах ведення господарства і різних економічних систем.

В залежності від організаційної структури управління виділяють податкову політику на макроекономічному (державну податкову політику) і мікроекономічному рівні

(податкову політику суб'єктів оподатковування - юридичних і фізичних осіб). Кожен рівень має свої особливості, місію, мету, завдання і методи їхньої реалізації.

Податкова політика на макроекономічному рівні є системою відносин між державою й платниками, що формуються в результаті процесу сплати й подальшого розподілу податків і інших обов'язкових платежів. Основна мета державної податкової політики складається в організації наповнення дохідної частини бюджету держави для покриття витрат, пов'язаних з виконанням нею своїх функцій. При розробці і реалізації податкової політики на макроекономічному рівні необхідно враховувати всі основні функції податків. З урахуванням особливостей фінансової політики, а також структури й характеру джерел наповнення державного бюджету, податкову політику можна розглядати в широкому й вузькому розумінні.

У широкому розумінні сутність податкової політики складається у формуванні державного бюджету за рахунок різних джерел, які можна розділити на два блоки: - податкові й неподаткові надходження (обов'язкові платежі) від юридичних і фізичних осіб;