Державне регулювання економіки пов'язане з виконанням державою комплексу властивих їй економічних функцій, найважливішими з яких є:
- забезпечення законодавчої бази та суспільної атмосфери, яка сприяє ефективному функціонуванню економіки;
- забезпечення конкурентноздатності економіки і захист національного виробництва; - забезпечення процесу соціально справедливого перерозподілу доходів і національного багатства;
- оптимізація структури національної економіки за допомогою перерозподілу ресурсів відповідно до цілей визначених у довгостроковій стратегії розвитку;
- згладжування впливу економічних циклів на національну економіку, стимулювання економічного зростання.
Всі перераховані вище функції держави в тій чи іншій мірі відображені в податковій політиці, яка реалізується владою за допомогою системи цілеспрямованих заходів в галузі податків та оподатковування.
Зміна політичних партій, які приходять до влади та мають різні погляди на оподатковування і державне втручання в управління економікою, може вплинути на хід економічного розвитку або шляхом надання приватному бізнесу більшої свободи, або за допомогою інтенсифікації державних інтервенцій. Навіть у найбільш ліберальній економіці США уряд відіграє важливу роль у встановленні законодавчих меж економічного життя, надає послуги з підтримки правопорядку, контролює рівень забруднення навколишнього середовища та регулює підприємницьку діяльність. Методи державного регулювання умовно можна поділити на прямі і непрямі. Прямі ґрунтуються на владно-розпорядницьких, адміністративних відносинах, а непрямі, до яких відноситься і політика в сфері оподатковування, припускають створення економічної зацікавленості або незацікавленості в певних діях. Як правило, непрямі економічні методи державного регулювання більш вдало вписуються в існуючу реальність, і тому в рамках ринкової системи вони одержали найбільш широке розповсюдження.
Учені, що досліджували проблеми оподатковування й податкового регулювання в системі державного регулювання, давали податкам різні визначення. Але всі вони підкреслюють такі особливості:
- тісний зв'язок податків з державною владою, для якої вони є найважливішим джерелом доходів;
- примусовий, законодавчо встановлений характер платежів; - вплив податків на економічні процеси.
Аналізуючи бюджети промислово розвинених країн, не можна не відзначити той факт, що в наш час на податки, які є найважливішим джерелом формування фінансових ресурсів держави, доводиться від 70 до 90% всіх бюджетних надходжень. Таким чином, світова практика довела, що головним джерелом мобілізації коштів у скарбницю є саме податки. Звичайно, держава може використати для покриття витрат державні позики, але їх необхідно повертати і виплачувати відсотки, що також вимагає додаткових податкових надходжень. Крім того, держава може вдатися до випуску грошей в обіг, однак це може привести до інфляції і чревате важкими економічними наслідками. У результаті залишається головне джерело державних доходів - податки.
Податкова політика є однієї з найбільш гострих проблем сучасної держави, а її розробка вимагає вирішення усе більше складних завдань. Одна з основних причин цього - інтеграція національних економік і всесвітня конкуренція за інвестиції. У таких умовах, при інших рівних умовах, деяке збільшення податкового тягаря в порівнянні з державами-конкурентами породжує втечу інвестицій, відповідне зменшення оподатковуваної бази і кінцеве зниження обсягу коштів, які мобілізуються у бюджети різних рівнів. Отже, одним з факторів конкурентної боротьби за перерозподіл інвестиційних потоків є державне регулювання економіки й продумана податкова політика як його складовий елемент.
Ця проблема стосується не тільки інвестицій, але й конкурентноздатності національних виробників, оскільки податки (як непрямі, так і прямі) є ціноутворюючим чинником. Це означає, що за інших рівних умов конкурентні переваги знаходить національне виробництво країни, податковий тягар у якій нижче, ніж у інших держав. Наприклад, передбачуване зниження податків у Німеччині в 2000 р. змусило в умовах інтеграції країн ЄС вживати адекватних заходів для підтримки конкурентноздатності національного виробництва урядів Франції й Іспанії. Можна говорити про те, що в умовах глобалізації світової економіки виникає ефект «податкового доміно». Це підтверджує раніше зроблений висновок, важливий для формування національної податкової політики: податкова політика будь-якої держави повинна будуватися у взаємозв'язку й під певним впливом податкових реформ, проведених країнами - великими економічними партнерами даної держави. Цей висновок має особливе значення, оскільки міжнародні організації іноді практикують застосування різних санкцій до товарів із країн, податкова система яких суперечить стандартам, прийнятим даними організаціями. Звідси очевидно, що орієнтація на нестандартну податкову систему приречена на невдачу навіть у тих випадках, коли вона представляється досить привабливою для досягнення поточних економічних і політичних цілей.
Варто враховувати й той факт, що сутність податкової політики кожної країни визначається різними факторами, такими, як загальнонаціональні цілі держави, співвідношення між різними формами власності, політичний лад. Концепцію побудови національної економіки і національну податкову політику розробляють державні органи влади і управління, тобто такі, що на даний момент перебувають у владі. Ступінь трансформації концептуальних основ і принципів оподатковування (глибину їхніх перекручувань і допущень) завжди визначають сформовані умови конкретного податкового середовища. У результаті в законодавчих нормах з'являються податкові концепції, які можуть як суперечити сутності об'єктивного, суспільно необхідного й демократичного по своїй природі явища «податок», так і відповідати їм.
Податкові системи більшості країн з розвиненим ринком формуються з розрахунком на потребу стимулювання компонентів реальної економіки, регулювання попиту та пропозиції. У даних умовах теоретично обумовлена регулююча й фіскальна здатність системи оподатковування трансформується на практиці в ефективний податковий механізм управління економікою (конвергенція функцій). Виходячи із цього оцінюється і нова роль оподатковування в сучасному економічному житті держав з розвиненими ринками.
Податки виступають необхідною ланкою економічних відносин, у силу цього у всіх економічних теоріях минулого розглядаються проблеми податкової політики, місця податків в економіці держави, варіанти побудови податкової системи. Для розуміння причин виникнення й розвитку сучасних податкових теорій необхідно позначити основні історичні віхи теоретичних досліджень в галузі податків.
Негативне відношення до податків у населення і вчених стародавнього світу та епохи феодалізму ґрунтувалося на об'єктивному економічному фундаменті. У класичному Древньому світі держава не мала оплачуваного апарата управління, поняття «податок» ще не існувало. Податки стягувалися з переможених народів й іноземців і сприймалися як вираження залежності. Крім війни, основним джерелом доходів, і державних у тому числі, була земля. Виробнича мотивація була орієнтована на споживання, держава не виконувала ні господарських, ні регулюючих функцій, але вже при феодалізмі мала потребу в стабільно оплачуваному апарату управління. Низький рівень розвитку товарно-грошових відносин не дозволяв порівнювати ефективність різних економічних процесів у вартісній формі. Ці фактори визначали сваволю в зборі податкових платежів (відкупу), безсистемність і відсутність правової регламентації (природно, несумісної з абсолютними монархіями), сваволю влади у витраті зібраних коштів і беззахисність всіх основних платників. Така податкова політика справедливо сприймалася й населенням, і вченими як форма узаконеного грабежу. Якщо згадати про податковий імунітет дворянства, духівництва і царських родин, то стає зрозумілим небажання влади забезпечити хоча б видимість податкової справедливості.
У міру просування буржуазних революцій у Старому й Новому Світі (17-19 ст.) економічний базис суспільства принципово змінюється, перемагає нова економічна формація, нова модель відтворення й державного управління, а відтак, формується нове відношення суспільства до податків. Відома фраза Б. Франкліна про те, що «платити податки й умерти повинен кожен», під час Великої Французької революції М. Робесп’єр пропонує як доказ громадянства Франції «лепту вдови» і т.д. В основі наведених виразів - чітке розуміння нової ролі податків. Нові буржуазні держави практично не мали ніякої власності, що приносить доходи. У той же час їм необхідно було створювати і утримувати досить громіздкий апарат управління. Новий правлячий клас - буржуазія - організовував виробництво вже не заради споживання, а заради максимізації прибутку і не мав ні бажання, ні можливості нескінченно ділитися з державою своїми доходами. Тому виникла потреба в регламентації державою податкових платежів і контролю над діями уряду з боку суспільства в особі його представників у парламенті.
Починаючи з А. Сміта, численні теоретики вже не заперечують податки як форму вилучення, а, навпаки, визнають її як одну із самих прийнятних для капіталістичної системи. І протягом майже 150 років (кінець XVIII - перша третина XX в.) проблеми податкової політики перебувають у центрі уваги найбільших вчених-економістів і податкознавців. У їхніх працях простежується підхід до економічної сутності податку як до природного регулятора, оскільки будь-яка величина податкового вилучення не могла бути нейтральною, вона послабляла або збільшувала відтворювальні функції приватних господарств. Тому так важливо було теоретично обґрунтувати обсяги і строки оподатковування, сфери вилучення (доходи, рента, споживання), підрахувати витрати, правильно вибрати об'єкти обкладання, оцінити їх і установити ставки податків, тобто сформувати податкову політику.