Пошук такого оптимуму - технічно дуже складна і не завжди здійсненне завдання, тому що, з одного боку, є високі об'єктивні потреби в державному фінансуванні, а з іншого боку - обмеженість реальних джерел доходів. Навіть у високорозвинених країнах пошук ведеться в надії хоча б часткового вирішення даного протиріччя.
У теорії економіки суспільного сектора в її розумінні ролі і призначення держави, відповідно серйозно скореговані погляди на роль конкретних фінансових інститутів. У цьому зв'язку, наприклад, податки розглядаються не як спосіб мобілізації коштів на утримання якихось неекономічних структур, а скоріше, як форму, яку отримують витрати на виробництво різноманітних суспільних благ, які поставляє держава своїм громадянам. Передбачається, що держава і її органи, подібно іншим виробникам товарів і послуг, повинні одержувати ресурси лише остільки, оскільки їм вдається продемонструвати споживачам (платникам податків) свою здатність задовольняти їхні запити краще потенційних конкурентів.
Крім того, за споживачами залишається безперечне право домагатися мінімізації своїх витрат (податків), тобто наявна вимога зворотності податків як у масштабах суспільства, так і для кожного платника податків. І єдиним змістом і виправданням податків у демократичному суспільстві вважаються максимальне задоволення попиту платників податків на суспільні блага і визнання його громадянами принципів перерозподілу доходів. Виділяють два основних принципи диференціації податків: принцип одержуваних вигід і принцип платоспроможності. Першому відповідають розходження у величині податкового тягаря відповідно до розходжень у корисності дій держави для різних платників податків. Другий принцип припускає співрозмірність оподатковування, але не суб'єктивної даності, а об'єктивної здатності окремих платників нести податковий тягар.
Але, який би конкретний принцип не був покладений в основу відносної рівності податкових зобов'язань, «демократичне» оподатковування передбачає, по-перше, рівність по горизонталі й, по-друге, рівність по вертикалі. Перше - це безпосередня рівність зобов'язань для всіх осіб, що перебувають в однаковому стані з погляду прийнятих принципів; друге - відповідність диференціації податкових зобов'язань різниці у їхньому стані. Обидва принципи по суті виражають ідею заборони на дискримінацію в оподатковуванні.
Після вибору принципів оподатковування в цілому й розрахунку необхідної суми варто сформувати загальну структуру системи, тобто вибрати конкретні види податків і розрахувати їх ставки. Такі розрахунки здійснюються на базі аналізу впливу податків на ринкову поведінку виробників і споживачів, що дозволяє визначити спотворюючий вплив податків і, правильно підбираючи їхні характеристики, домагатися відносного зменшення небажаних змін (під спотворенням звичайно мається на увазі їх вплив на ефективність).
Прихильники теорії економіки суспільного сектора велику увагу приділяють забезпеченню можливості суспільного контролю за формуванням і результатами дії податкової системи, аналізують різні варіанти як переміщення податків, так і економічні результати надлишкового податкового тягаря. Останні являють собою грошовий еквівалент втрат корисності, які викликаються ефектом заміщення, обумовленим оподатковуванням. Ефект заміщення виражає деформуючий вплив податку, негативним результатом якого є спотворення співвідношення цін, на основі яких здійснюється перерозподіл ресурсів.
У наш час у зв'язку з активно протікаючими процесами глобалізації світової економіки увага до питань теорії й практики оподатковування неухильно зростає, виникає настійна потреба в нових розробках. Вищевикладене дозволяє сформулювати такі висновки:
- у міру зростання ролі податкових відносин в XVII в. у Європі виникають перші наукові податкові теорії і концепції податкової політики;
- протягом майже трьох століть наука про податки активно розвивається в рамках науки про державні фінанси;
- предметом дослідження науки про податки і податкової політики в період «класичного» капіталізму є сутність податку як нової економічної (фінансової) категорії, правила його стягнення, методика вибору об'єктів, визначення ваги податкового тягаря, розрахунок економічних наслідків і т.д.;
- оподатковування як об'єктивний економічний процес не може розглядатися ізольовано від ролі держави в економіці в цілому і загальних завдань фінансової і податкової політики зокрема, що обумовлює особливу увагу до проблем прагматичного використання фінансових (податкових) важелів у системі державного регулювання;
- друга «революція» в історії економічної думки Заходу в середині 1970-х р. вносить істотні корективи в погляди на значимість фіскальної політики, з'являється теорія «економіки пропозиції», у якій провідна роль приділяється оподатковуванню;
- у рамках теорії економіки суспільного сектора розглядаються питання, пов'язані з новими поглядами на податкову політику і оподатковування (посилення акценту на зворотність податків).
У сучасних умовах оподатковування крім того, що воно являє собою головний фіскальний канал, перетворюється в наймогутніший регулятор фінансових і грошових потоків як у рамках національної економіки, так і у системі руху міжнародного капіталу. Остання обставина і визначає постійний інтерес представників економічних наук саме до цієї сфери фінансових відносин. Зміни теоретичних підходів до податкової політики, природно, не залишаються в рамках тільки самої теорії. Вони активно і безпосередньо впливають і на розвиток податкових систем практично всіх розвинених країн.
2. МЕТА І ЗАВДАННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ
Податкова політика держави відображає тип, ступінь і ціль державного втручання в економіку й змінюється залежно від ситуації в ній. Як ми вже відзначали, вона являє собою систему заходів держави в області податків й є складовою частиною фінансової політики. Зміст і мета податкової політики обумовлені соціально-економічним ладом суспільства, соціальними групами, що знаходяться у владі, стратегічними цілями, що визначають розвиток національної економіки, і міжнародними зобов'язаннями в сфері державних фінансів.
Завдання податкової політики зводяться до забезпечення держави фінансовими ресурсами, створенню умов для регулювання господарства країни в цілому, згладжуванню виникаючих в процесі реалізації ринкових відносин нерівностей в рівнях доходів населення. Всю сукупність завдань податкової політики можна умовно розділити на три основні групи: фіскальну (відповідну складову податкової політики прийнято називати фіскальною політикою), регулюючу (економічну) і контролюючу.
Одне з основних завдань державної податкової політики на сучасному етапі - створення сприятливих умов для активної фінансово-господарської діяльності суб'єктів економіки й стимулювання економічного росту за допомогою досягнення оптимального сполучення особистих і суспільних інтересів, тобто оптимального співвідношення між коштами, що залишаються в розпорядженні платника податків, і коштами, що перерозподіляють через податковий і бюджетний механізми.
Умовно виділяють три можливих типи податкової політики:
Перший тип - високий рівень оподатковування, тобто політика, що характеризується максимальним збільшенням податкового тягаря. При виборі цього шляху неминуче виникнення ситуації, коли підвищення рівня оподатковування не супроводжується приростом надходжень у бюджети різних рівнів.
Другий тип - низький податковий тягар, коли держава максимально враховує не тільки власні фіскальні інтереси, але й інтереси платника податків. Така політика сприяє якнайшвидшому розвитку економіки, особливо її реального сектора, оскільки забезпечує найбільш сприятливий податковий та інвестиційний клімат (рівень оподатковування нижче, ніж в інших країнах, приводить до широкого припливу іноземних інвестицій, у тому числі експортно орієнтованих, і відповідно зростає рівень конкурентноздатності національної економіки). Податковий тягар на суб'єкти підприємництва істотно знижено, але державні соціальні програми значно урізані, тому що бюджетні доходи скорочуються. Третій тип - податкова політика з істотним рівнем оподатковування як для юридичних, так і для фізичних осіб, що компенсується для громадян країни високим рівнем соціального захисту, існуванням великої кількості державних соціальних гарантій і програм.
Для податкової політики країн, які мають довгострокову концепцію побудови національної економіки, характерні такі риси:
- визначення проблем, що встають перед економікою країни; ранжирування цілей по ступеню їхньої важливості і концентрація зусиль на досягненні найбільш важливих з них;
- проведення аналітичної роботи і вивчення закордонного досвіду податкових реформ, чітке уявлення про економічні результати, вигоди й втрати при здійсненні кожної із програм реформування; оцінка ефективності реалізації подібних програм в минулому;