- аналіз наявних у розпорядженні інструментів;
- аналіз вихідних умов;
- корегування політики з урахуванням національної специфіки й специфіки моменту часу.
На практиці податкова політика здійснюється через податковий механізм, що представляє собою сукупність організаційно-правових форм і методів управління оподатковуванням. Держава надає цьому механізму юридичну форму за допомогою податкового законодавства.
Для підтримки високої ефективності державної податкової політики необхідно підтримувати певні пропорції між прямими й непрямими податками з урахуванням специфіки конкретної країни.
До проблеми орієнтування податкової системи країни на прямі або непрямі податки існують два підходи. В основі першого підходу лежить положення про те, що ті фізичні і юридичні особи, які мають більш високі доходи, повинні платити і більш високі податки (принцип платоспроможності).
Другий підхід базується на тому, що більш високі податки повинен платити той, хто одержує більшу вигоду від надаваних суспільством послуг, що розглядається як реалізація принципу справедливості, оскільки саме ці категорії населення й повинні оплатити послуги, надавані суспільством за рахунок бюджетних коштів. Основний недолік обох концепцій складається в тім, що точно визначити суму тих благ, які окремі платники податків одержують від існування армії, органів охорони правопорядку й т.п., не представляється можливим.
Для досягнення цілей, що стоять перед податковою політикою, усунення виникаючих диспропорцій функціонування податкового механізму, держава використовує різні інструменти і, зокрема, такі, як конкретні види податків й їхні елементи, об'єкти, суб'єкти, пільги, строки сплати, ставки, санкції.
При розробці податкової політики необхідно враховувати думку всіх сторін податкових відносин. З одного боку, це прагнення суб'єктів економіки до мінімізації податків, а з іншого боку - інтереси держави, що виходить із необхідності повної реалізації своїх функцій. Для продуманої податкової політики одним з найважливіших моментів є правильне визначення оптимального розміру податкового тягаря. Для цього необхідна аналітичні робота з досягнення компромісу між державою й платниками податків. Звідси векторами макроекономічної ефективності податкової політики є:
- можливості податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми надходжень може відбуватися за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять збільшення сум надходжень, викликані розширенням податкової бази. Дискреційний ріст надходжень є результатом змін у податковій системі, таких, як перегляд податкових ставок, введення нових податків і т.д.; - здатність податкової політики визначати обґрунтовану податкову базу. Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. При значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки, щоб забезпечити відповідні податкові надходження. У результаті зростає можливість ухиляння від податків; - спрямованість податкової політики на мінімізацію витрат на її результативність. Для того щоб не було затримок по сплаті податків, необхідні штрафні санкції при заборгованостях, а механізм адміністрування не повинен бути витратним;
- нейтральність податкової політики щодо стимулів. Податкова система повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних витратах платників, а також при мінімальних порушеннях характеру виробництва.
3. КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ
Критерії макроекономічної ефективності податкової політики наступні: а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів.
Податкові надходження класифікуються по категоріях залежно від бази, з якої стягується податок, або від виду діяльності, що породжує податкові зобов'язання. Збільшення суми надходжень є результатом автоматичних або дискреційних змін.
До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази.
Дискреційний ріст надходжень є результатом змін у податковій системі, таких як перегляд податкових ставок, введення нового податку, поліпшення системи збору податків, тобто змін у самій податковій політиці.
Система, що забезпечує податкові надходження при обмеженому числі податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати й витрати на забезпечення дотримання законодавства. Обмеження числа податків може полегшити оцінку впливу змін у податковій політиці й уникнути враження про надмірність оподатковування; б) здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу.
Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. При значному звуженні податкової бази необхідні набагато більше високі ставки для того, щоб забезпечити задані податкові надходження. У результаті цього зростає ймовірність ухиляння від сплати податків. Більша частина країн - членів ОЕСР розширила податкову базу, хоча подекуди відбувалися й зворотні процеси (введення нових відрахувань і підвищення неоподатковуваного мінімуму). Розширення податкової бази здійснюється шляхом включення нових форм доходу в оподатковуваний доход (звичайно, доходів по акціях та облігаціям і доходів від приросту капіталу). У цей час у більшості країн пенсії й допомога з тимчасової непрацездатності обкладають прибутковим податком, допомоги з безробіття включають в оподатковуваний доход.
В останні роки намітилася тенденція в ряді країн - членів ОЕСР (Австралія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія) до виведення внесків працівників на соціальне страхування з податкової бази. Це пояснюється тим, що платежі по соціальному страхуванню прирівнюються до податку і, тим самим, проявляється прагнення уникнути подвійного оподатковування.
Ще одним способом розширення податкової бази стало введення альтернативного податку (як частки валового доходу в Канаді й США) або додаткового податку (на валовий доход або близьку до нього величину в Данії й Норвегії). Ці податки застосовуються тільки стосовно найбільш високоприбуткових груп населення для того, щоб уникнути приховування ними частини доходів;
в) спрямованість політики податків на мінімізацію затримок їхньої сплати.
При значній інфляції реальна цінність податкових надходжень може значно знизитися у випадку тривалих затримок у сплаті податків. Для того щоб не мали місця затримки, викликані заборгованістю по платежах, необхідно застосовувати великі штрафи. Затримки в сплаті податків з капіталу є більше ймовірними, чим затримки в сплаті податків на доходи у вигляді заробітної плати, внаслідок чого можуть виникнути проблеми, пов'язані зі справедливістю оподатковування;
г) нейтральність податкової політики відносно стимулів.
Податкова система повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних витратах і при мінімальних порушеннях характеру виробництва, а також характеру одержання й використання доходів.
До економічної діяльності, що є найбільш прибутковою до сплати податків, не слід губити інтерес і після їхньої сплати.
4. ПОДАТКИ І БЮДЖЕТНА СИСТЕМА ДЕРЖАВИ
У будь-якій країні існує необхідність виконання суспільних завдань. У виконанні цих завдань бере участь держава. Держава вирішує ці завдання за допомогою бюджетних ресурсів.
У розпорядженні будь-якої держави для задоволення суспільних потреб повинні бути ресурси, у першу чергу фінансові. Вирішенню суспільних завдань і потреб сприяє функціонування фінансового господарства держави.
Повне й розгорнуте визначення фінансового господарства держави було дано відомим дослідником в області фінансів А. И. Буковецьким. Відповідно до цього визначення: «сукупність матеріальних ресурсів, якими володіє публічно-правовий союз (держава) для задоволення колективних потреб своїх співчленів, є його фінансовим господарством».
Для функціонування фінансового господарства держави:
1. Необхідно проводити збір доходів.
2. Витрачати зібрані кошти.
Одержувані державою доходи, як правило, обмежені, а ріст суспільних потреб збільшує витрати. У зв'язку із цим виникає необхідність систематизації, обліку й контролю доходів і витрат держави, тобто виникає необхідність застосування законодавчо затвердженого фінансового плану держави. Таким фінансовим планом є державний бюджет.
На основі сказаного може бути дане визначення державного бюджету: державний бюджет — це законодавчо затверджений фінансовий план держави на певний період часу, розроблений з метою систематизації, обліку й контролю державних доходів і витрат.
Бюджет є основою фінансового господарства держави. Крім бюджету в Україні важливими елементами фінансового господарства держави є державні позабюджетні фонди: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості населення, Фонди обов'язкового медичного страхування, Фонд соціального страхування.
Звернувшись до історії фінансів можна побачити, що бюджет не є інститутом, характерним для держави на всіх стадіях його розвитку. Довгий час держава не мала бюджету взагалі. Проте, у всіх державах, у тому числі й в Україні й у всіх європейських державах, збиралися доходи й фінансувалися витрати, тобто система доходів і витрат, заснована на певних юридичних нормах, у кожному разі існувала. Отже, бюджет з'являється не тоді, коли держава одержує доходи і з їхньою допомогою фінансує витрати, а коли держава встановлює і законодавчо затверджує кошторис доходів і витрат на певний період, тобто вводить плановий і законодавчий початок у свою фінансову діяльність.