Латиноамериканські бюджети часто характеризуються цільовим призначенням доходів бюджету, які призначаються для виконання конкретних програм і проектів або виділяються для конкретних відомств, а також виділенням певної частини доходів децентралізованим відомствам. У британських бюджетних системах цільові асигнування становлять відносно незначну частку. Системи цільових асигнувань, як правило, характерні для бюджетних систем, заснованих на французькій моделі. У рамках системи централізованого планування в колишньому Радянському Союзі державний бюджет і централізовані фонди галузевих міністерств здійснювали масований перерозподіл ресурсів між державними підприємствами відповідно до приписів народногосподарського плану країни. Формування й проведення бюджетної політики в СРСР характеризувалося централізацією коштів у союзному бюджеті, що повинно було забезпечити відповідність цієї політики цілям виконання планових завдань. Структура доходів бюджету протягом усього післявоєнного періоду мінялася досить незначно. Дохідна база державного бюджету СРСР формувалася за рахунок наступних джерел:
1. Платежі із прибутку (відрахування від прибутку) державних підприємств й організацій, плата за основні виробничі й нормовані оборотні кошти, фіксовані (рентні платежі), вільний залишок прибутку.
2. Платежі з доходів підприємств (прибутковий податок з кооперативних підприємств й організацій, прибутковий податок з колгоспів, лісовий доход, плата за воду).
3. Платежі, що включають у собівартість (відрахування на геологорозвідувальні роботи).
4. Збори й платежі за надавані державними організаціями послуги (державний збір, інші збори й неподаткові платежі).
5. Платежі, що сплачують населенням (прибутковий податок на холостяків, самотніх і малосімейних громадян), сільськогосподарський податок (платили колгоспники, власники присадибних ділянок), податок із власників будов, земельний податок (не платили колгоспи й громадяни, що обкладались сільськогосподарським податком), податок із власників транспортних засобів.
6. ІНСТРУМЕНТИ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Розміри податкових надходжень у державний бюджет визначаються змістом інструментів податкового регулювання, таких як:
1. Податки з продажу (з обороту, на додану вартість, інші, що включають у ціну товару) є бюджетними джерелами особливої властивості.
Податки із продажів уводяться з метою пов'язування доходів бюджету із загальним обсягом товарного обороту в країні. Вони забезпечують відносно високу стабільність доходів бюджету в порівнянні з використанням прибутку як об'єкт оподатковування. Загальний податок з обігу є основними засобом забезпечення податкових надходжень в умовах збалансованої економіки. Для того щоб загальний податок з обігу міг відігравати цю роль, податкова ставка повинна бути єдиною, а податкова база - максимально широкою.
Податком, що забезпечує швидке надходження коштів у бюджет, є податок на додану вартість (ПДВ). Він є одним з найбільш стійких й ефективних податків у ринковій економіці. Система його збору порівняно проста й захищена від інфляції, а відхилення від сплати утруднено по причині безперервності процесу платежів і стягнення його на всіх стадіях руху продукції й послуг.
ПДВ рівномірно розподіляється по всіх секторах економіки й тому не викликає диспропорцій і перекручувань у порівняльних цінах, які характерні при використанні багатьох інших податків.
2. Прибуткові податки - забезпечують податкові надходження в бюджети в більшості держав.
Практично у всіх розвинених країнах головними джерелами податкових надходжень є особистий прибутковий податок, внески на соціальне страхування й податки на споживання. Верхній розмір ставок цього податку в різних країнах варіює від 30 до 60 %.
3. Акцизи - податки на окремі товари, які не тільки виконують роль обмежника споживання деяких виробів, але і є джерелом доходів під спеціальні витрати, наприклад для компенсації витрат на будівництво й утримання доріг.
4. Імпортні мита виконують функції по забезпеченню запланованого короткострокового регулювання платіжного балансу. Це досягається шляхом введення низького загального податку на імпортні товари. Однак у випадку рішення уряду забезпечити особливий захист яких-небудь конкретних національних галузей або секторів установлюються високі ставки імпортних мит.
5. Податки на експорт використаються для забезпечення податкових надходжень від сільськогосподарського сектора, оподатковування якого сполучено зі значними труднощами, а також для обкладання випадкового прибутку, отриманого внаслідок девальвації або екстраординарних змін світових цін. Однак використання податків на експорт може вплинути на виробництво й обсяг експорту.
6. Інвестиційні стимули - інструмент податкової політики, що впливає на зміст дохідної частини бюджету.
Ці стимули здобувають форму податкових знижок або кредитів, застосовуються по всіх видах фондів або диференціюються по видах устаткування, діяльності, по регіонах. Двома очевидними ефектами таких стимулів є те, що інвестиції в капітал, особливо в машини й устаткування, значною мірою субсидіюються, а реальні податкові ставки сильно відрізняються одна від одної залежно від конкретного підприємства. В Україні надмірна кількість пільг на четверть скорочують сумарні надходження по податках на прибуток підприємств.
Ефективність таких податкових стимулів, які базуються на низьких податкових ставках, є негативною для дохідної частини бюджету. Тому багато країн відмовляються від застосування цього інструмента податкового регулювання. Однак Франція й Великобританія, навпаки, почали проводити ряд заходів, що спонукують до приватних інвестицій у виробництво.
Практично всі країни передбачають пільгове оподатковування доходів від приросту капіталу й дивідендних доходів для працівників - власників акцій своїх підприємств із метою стимулювання участі працівників у власності.
Податкові ставки й порядок розподілу коштів від податків між бюджетами різного рівня встановлюються законодавчими, а в окремих випадках виконавчими органами влади. Органи державної влади національно-державних, національно- і адміністративнотериторіальних утворень можуть установлювати додаткові пільги тільки в межах сум податків, які зараховуються у їхні бюджети. Забороняється надання податкових пільг, що носять індивідуальний характер.
РОЗДІЛ 4. ВПЛИВ ОПОДАТКОВУВАННЯ НА ІНВЕСТИЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНЕ
ЗРОСТАННЯ
1. РОЛЬ ОПОДАТКОВУВАННЯ В ЗАОХОЧЕННІ ІНВЕСТИЦІЙ
Система оподатковування є одним з найважливіших факторів, що впливають на рішення про інвестування, особливо якщо мова йде про прямі іноземні інвестиції. У цілому на прийняття рішень про прямі іноземні інвестиції впливають як податкові, так і неподаткові фактори, за допомогою яких здійснюється порівняння потенційного прибутку від інвестицій і ризику.
Особливості податкової системи стосовно питання про інвестування:
1. Амортизаційний режим.
Під час інфляції амортизація, яка базується на первісній вартості, є недостатньою, тому що при вимірі бази активів у номінальній грошовій одиниці реальна вартість активів у цей момент недооцінюється. Тому необхідно проводити спеціальне корегування вартості активів з метою компенсації недооцінки реальної амортизації в умовах інфляції. Якщо дані корегування здійснюються довільно, то це утрудняє їх правильний облік під час податкового планування на підприємстві.
У деяких випадках, коли загальні інвестиційні знижки надаються в значних розмірах, інвестовані суми перевищують накопичену амортизацію. При стабільних цінах це означає, що додаткові знижки, що перевищують амортизацію, допускаються при збільшенні загальної суми інвестицій. Розмір такої пільги в умовах інфляції зростає, коли поточні інвестиції зрівнюються з попередніми, вимірюваними в номінальних, а не в реальних цінах. Це дозволяє отримувати прибуток, навіть в умовах відсутності реального росту інвестицій. У значній мірі це компенсує недооцінку амортизації.
2. Режим, що застосовується до витрат.
Обмеження на відрахування витрат з оподатковуваної бази встановлюються для:
- поліпшення справедливості системи оподатковування;
- контролю над діяльністю державних підприємств;
- непрямих обмежень, викликаних тим, що витрати звичайно не дозволяється вилучати з оподатковуваної бази при відсутності ясних вказівок.
На інвестиційний процес впливають неподаткові фактори, такі як: макроекономічне середовище, розміри ринку, непевність, юридична й регулююча структура, доступ до основних засобів виробництва.
На залучення інвестицій впливають також податки, не пов'язані з доходами. У більшості країн з перехідною економікою на початковому етапі реформ податки повинні були виплачуватися навіть тоді, коли фірма не одержувала прибутки. Це звичайно приводило до збільшення основних витрат, пов'язаних з підвищеними ризиками на початковому етапі інвестицій або збільшенням операційних витрат компанії. Такі податки, як податки на соціальне страхування із заробітної плати, а також митні збори або загальні податки на товари, які застосовувались до інвестиційних товарів, вважаються найбільш важливими в перехідній економіці.
2.2. Податкові фактори, що впливають на прямі іноземні інвестиції
1. Рівень оподатковування
Загальний рівень оподатковування економіки є важливим показником відносної економічної ефективності. Він впливає на залучення іноземних інвесторів у дану країну. Однак при виборі країни інвесторові недостатньо зрівняти відсотки по сплаті податків, оскільки податкові доходи є кінцевим джерелом для більшості урядових витрат. Тому більше низькі доходи ведуть до бюджетного дефіциту й можуть відігравати негативну роль при залученні інвестицій.