Податки і податкова політика (стр. 30 из 33)
Для того щоб знайти нову ставку податку із продажів, яка б забезпечувала наповнення бюджету, достатню для покриття колишніх державних витрат, необхідно скласти й вирішити так рівняння:
Wзv •Nw = Wзg•Nw + W1,2g або 54Nw = 3Nw+9 (7)
Де: Wзv - вартість споживчих товарів і послуг у випуску остаточних товарів і послуг, у базових цінах;
Wзg - вартість споживчих товарів і послуг, що придбані за рахунок державних витрат;
W1,2g — вартість продукції виробничого призначення, що придбані за рахунок державних витрат;
Nw — єдина ставка податку із продажів споживчих товарів і послуг.
Вирішивши рівняння (7), одержимо Nw = 17,65 %. Таким чином, якщо не встановлювати податок із продажів на товари й послуги виробничого призначення, то відбувається відносне здешевлення продукції виробничого призначення, споживаної в державному секторі й інших секторах, що виробляють нереалізовані послуги. Тепер податків потрібно менше й ставка податку із продажів знижується з 20 до 17,65 % (таблиця 4).
Проведений аналіз впливу податку із продажів на структуру міжгалузевого балансу дозволяє зробити наступний висновок: в умовах ринкової рівноваги непрямі податки лише із зовнішньої сторони, оскільки вони встановлюються в цінах споживчих товарів і послуг, повністю сплачуються їхніми споживачами. У дійсності будь-який непрямий податок, установлюваний у відсотках до базової ціни споживчих товарів і послуг, по закінченні певного часу супроводжується (за умови відповідного збільшення маси грошей в обігу) номінальним ростом заробітної плати й викликає відповідне зниження норми чистого прибутку у всіх сферах виробництва.
Таблиця 4
Міжгалузева модель виробництва реалізованих благ після введення загального податку із продажів споживчих товарів і послуг (ставка податку 17,65 %), млрд грн.
ГалузіА це означає, що непрямі податки, що сплачуються працівниками сфер виробництва, при дотриманні умов ринкової рівноваги трансформуються у відповідні податки з підприємницького прибутку, справляючи опосередкований понижуючий вплив на норму цього прибутку. Інша частина непрямих податків, що сплачується підприємцями при покупці ними споживчих товарів і послуг, знижує масу прибутку, яку підприємці накопичують, а потім використовують для інвестицій (нагромадження капіталу). І лише третя частина непрямих податків, що сплачують державні службовці й населення, що живе на трансферти держави, не впливає подібним чином на економіку сфер виробництва реалізованих благ.
Аналіз даних таблиці 3 показує, що в умовах універсальних цін номінальне підвищення заробітної плати, обумовлене введенням непрямого податку (податку із продажів споживчих товарів і послуг), викликає зниження норми прибутку з 20 до 15,9 %, причому у всіх галузях виробництва. Галузі виробництва не є при цьому безпосередніми платниками податку, непрямий податок як сума грошей утворюється в момент роздрібного продажу споживчих товарів, робіт або послуг і являє собою відрахування з номінального приросту заробітної плати робочих і інших доходів, використовуваних для купівлі споживчих товарів і послуг. У сфері виробництва реалізованих благ джерелом номінального приросту заробітної плати служить прибуток галузей (підприємств).
Вихідний стан економіки, що передує введенню податку із продажів, може характеризуватися наявністю надлишку грошей у кінцевих споживачів. У цьому випадку дійсним платником непрямого податку буде виступати споживач товару, на який податок перекладається шляхом надбавки до ціни товару. У практичному відношенні необхідно також ураховувати, що при певних обставинах і прямі податки також в остаточному підсумку можуть виявитися перекладеними на споживача
(наприклад, через механізм росту цін).
Непрямі податки в ряді випадків складно перекласти на споживача навіть при наявності в нього надлишку грошей, тому що при додатковому введенні цих податків споживачі далеко не завжди продовжують купувати товар за завищеними цінами в колишньому обсязі, отже, зменшується обсяг продажів товару. Наприклад, у результаті зміни податкового законодавства були підвищені ставки акцизів на групу товарів. У результаті підвищення акцизів збільшилися ціни на дані товари. Це обумовило падіння обсягів продажів цих товарів настільки, що зробило виробництво даних виробів невигідним. Тому з метою відновлення колишніх обсягів продажів виробники й продавці були змушені частково переглянути свою цінову політику й зменшити норму одержуваного прибутку.
3.2.3. Податок на додану вартість
Припустимо, що ставка ПДВ установлена на рівні 20 %. Механізм нарахування й стягнення ПДВ у бюджет заключатися в наступному.
Будь-яка сфера виробництва (підприємство) при придбанні сировини, матеріалів і
т.п. сплачує постачальникам так званий податковий кредит у формі включеного до складу їхньої ринкової ціни ПДВ. Він становить 20 % від відповідних витрат, що враховують у собівартості, вірніше, у валових витратах підприємства. Тому величина податкового кредиту, наприклад, у першій галузі виробництва, представленої в таблиці 2, складе: Si • 0,2= 4 • 0,2 = 0,8
У свою чергу, сфера виробництва зобов'язана збільшити вартість реалізації власної продукції на 20 % і визначити так називану суму податкових зобов'язань 18 • 0,2 = 3,6. У бюджет вноситься різниця між сумами податкових зобов'язань і кредиту, тобто
3,6 – 0,8 = 2,8. Представимо цей процес оподатковування за допомогою формули:
Тпдві =Wi• 0,2 - Si• 0,2 = (Wi – Si) • 0,2 (8)
yi aiKi Vi Pi Wi Si (2)Уі – валова додана вартість
Порівнюючи формули (8) і (2), можна було б зробити висновок, що податок у загальному випадку стягується з валової доданої вартості підприємства, розрахованої в базових цінах. З цієї точки зору розглянутий податок й одержав назву податку на додану вартість.
Однак підприємства купують на ринку не тільки проміжні продукти, але й інвестиційні товари й послуги, необхідні для проведення валових інвестицій. Тому в дійсності будь-яке підприємство, що здійснює реальні інвестиції, сплачує в бюджет не всю суму податку на валову додану вартість, а менше, тобто:
Тпдв і =(Wi – Si) • 0,2 – (aiKi + Δki + ΔSi) • 0,2 (9)
(З метою оподаткування прибутку (див. п. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») платник податків (за винятком виробників сільгосппродукції) зобов'язаний вести облік приросту (зниження) балансової вартості покупних матеріалів, сировини, що комплектують і напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві й залишках готової продукції. Якщо має місце приріст зазначених запасів за квартал, то він віднімається з валових витрат платника податків. Абсолютна величина зниження запасів додається до валових витрат.)
Тому база оподатковування при стягненні податку на додану вартість виявляється змінною, а саме:
1) при повній відсутності на підприємстві валових інвестицій, коли:
аi Кi + ΔКi + ΔSi = 0,
база оподатковування дійсно дорівнює доданій вартості, яка дорівнює:
аi Кi + Vi + Рi;
2) при відсутності на підприємстві чистих інвестицій або при:
ΔКi + ΔSi = 0,
Тобто, коли валові інвестиції дорівнюють амортизації аiКi, база оподатковування дорівнює чистій продукції або сумі фонду оплати праці й брутто-прибутку Vi + Рi;, 3) при валових інвестиціях, які дорівнюють:
аiKi +ΔКi + ΔSi
база оподатковування, визначена в попередньому випадку, скорочується на суму ПДВ, включену в ціну продукції, що утворює натурально-речовинний склад чистих інвестицій підприємства.
На змінний характер реальної бази оподатковування ПДВ на підприємстві дотепер не звертали особливої уваги. У Законі України «Про податок на додану вартість» база оподатковування визначена формально і у неявному вигляді. Фактично в ст. 4 Закону база оподатковування призначена для цілей визначення суми податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг). Через це протиріччя деякі автори як номінальну базу (об'єкт) оподатковування розглядають виторг від реалізації товарів (робіт, послуг), а як реальну базу (об'єкт) - додану вартість. Але якщо в якості бази визначити додану вартість, то тоді відпадає необхідність у застосуванні правила заліку в податковому кредиті ПДВ, сплаченого при придбанні основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Якщо визначити сумарний податок на додану вартість, який перераховується в бюджет всіма галузями виробництва і за умови, що платниками ПДВ є винятково всі підприємства галузей, то одержимо наступні формули:
∑Tпдвi = [BBП – (ΔK + ΔS)] • 0,2 (10)
∑Tпдві = W3 • 0,2 (11)
де: ВВП - валова додана вартість або валовий внутрішній продукт, створений у сфері виробництва матеріальних благ і реалізованих послуг;
W3 — вартість товарного випуску матеріальних благ і реалізованих послуг, у базових цінах.
З формул (10) і (11) виходить, що за допомогою ПДВ потенційно можна направити в бюджет таку ж суму, як і за допомогою стягнення рівного по ставці податку з продаж кінцевих товарів і реалізованих послуг, спожитих домашніми господарствами, державним сектором і секторами, що виробляють нереалізовані послуги. З огляду на те, що попит державного сектора визначений в основному сумою податків, що стягують, на практиці товари й послуги виробничого призначення, споживані в цьому й іншому секторах економіки, як правило, звільнені від податку із продажів. Припустимо далі, що 20% ПДВ уводиться не для заміни якого-небудь діючого податку (наприклад, податку із продажів), а з метою збільшення загального податкового навантаження на ВВП. У цьому випадку необхідно врахувати, що уведення ПДВ означає реальне збільшення ринкової ціни на всі реалізовані блага, у тому числі на споживчі товари й послуги на 20 %. За даними моделі, представленої в таблиці 2, ринкова ціна кінцевих товарів збільшується з 72 до 86,4 млрд грн. або на 14,4 млрд грн.