Банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункових документів, і всі суперечки, які можуть виникнути з цих питань між підприємствами, мають вирішуватись у претензійно-позовному порядку.
Усі претензії при розрахунках між клієнтами регулюються ними без участі банку. Але банк завжди відповідає за своєчасне проведення розрахунків.
3.4 Рекомендації щодо удосконалення методики фінансового аналізу та поліпшення фінансово-економічного стану комерційного банку
За дев’ять років існування банківської системи в Україні немає єдиного обгрунтованого підходу до побудови рейтингової системи оцінювання діяльності банківських установ. Розв’язання цього завдання набуває особливої актуальності. Немає також систем рейтингової оцінки банківської діяльності, диференційованих за різними категоріями споживачів такої інформації: акціонерів, клієнтів, банків-кореспондентів та самого банку для контролю за внутрішньою ситуацією в обласних дирекціях та філіях. Саме це пояснює актуальність розробки обгрунтованої системи показників для дослідження результатів банківської діяльності на різних рівнях управління.
В промислово-розвинутих країнах банківський нагляд і методологія аналізу розвивались в залежності від фінансових криз, змін в економіці та політичних подій.
Розвиненими країнами вже знайдено методологічна єдність процесу оцінки стану банку. В центрі уваги знаходяться п’ять ключових областей, так звані компоненти “CAMEL”, до яких відносять:
— С (capital adequacy) — показники достатності капіталу, які визначають розмір власного капіталу банку, необхідного для гарантії вкладників, і відповідність реального розміру капіталу необхідному.
— A (asset quality) — показники якості активів, які визначають ступінь “повернення” активів і позабалансових статей, а також фінансовий вплив проблемних позик.
— М (menagment) — показники оцінки якості управління (менеджменту) роботи банку, політики, що проводиться, дотримання законів та інструкцій.
— Е (earnings) — показники дохідності або прибутковості з позицій її достатності для майбутнього зростання банку.
— L (liquidity) — показники ліквідності, які визначають, чи достатньо ліквідний банк для виконання звичайних і непередбачених зобов’язань.
Таким чином, система CAMEL містить всі важливі компоненти стійкості банку, які оцінюються банківськими аудиторами. Хоча ця система являє собою стандартизований метод оцінки діяльності банків, її ефективність залежить від уміння й об’єктивності аналітиків, які оцінюють банки, оскільки основу для аналізу складають результати наглядової перевірки на місці. Лише частину показників CAMEL можна визначати на підставі зовнішньої звітності банку. Розглянемо детальніше основні компоненти даної рейтингової системи.
Аналіз капіталу покликаний з’ясувати, чи може банк гарантувати достатній захист коштів своїх вкладників.
Найсуттєвішим елементом аналізу є оцінка його достатності або адекватності для збереження коштів своїх вкладників.
Банк постійно повинен мати певний мінімальний обсяг капіталу. Як правило, це рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту вкладів клієнтів, слід своєчасно прийняти рішення щодо його збільшення.
Таким чином, основне завдання аналізу капіталу полягає в тому, щоб своєчасно визначити обсяг капіталу та збільшити його до необхідного.
Визначаючи адекватність капіталу банку, його активи слід зважувати на відповідні коефіцієнти ризику.
Якість активів банку аналізують, щоб визначити його життєздатність, а також правильність відображення вартості активів у звітності. Щоб зробити якнайточніший аналіз якості активів, застосовують систему класифікації щодо кредитів, інших видів активів та позабалансових статей.
Активи, визнані задовільними (стандартними), не підлягають класифікації.
Активи, стосовно яких банк має очевидні проблеми і за якими остаточне погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.
Активи, збитки за якими майже бузсумнівні, але їх розмір поки що не можна встановити точно, вважаються сумнівними.
Активи, які однозначно не будуть погашені, тобто нежиттєздатні, відносять до збиткових.
У ході аналізу всі активи перемножують на відповідній коефіцієнт ризику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є середньозваженою вартістю класифікованих активів.
Але такий підхід до визначення якості активів дещо суб’єктивний, оскільки оцінка активі залежіть від спеціалістів з аналізу, а якщо точніше — від правильності віднесення активів до певної групи з відповідним коефіцієнтом ризику. Неправильне віднесення може потягти за собою хибну рейтингову оцінку комерційного банку.
Доцільним було б розглянути іншу методику визначення якості активів — методику, рекомендовану Світовим банком, яка базується на міжнародному стандарті обліку та на принципі “care” (обережності), згідно з яким вартість активів банку повинна наближатися до ринкової, так званої “ціни заміни” [28].
Неминучим є той факт, що банки несуть збитки за позиками, авансами, цінними паперами, іншими вкладаннями., Це негативно впливає на фінансовий стан та ефективність роботи банку. Щоб уникнути негативного впливу, банки формують спеціальні резерви. При неповерненні кредитів відповідні суми списуються з балансу за рахунок спеціальних резервів та інших фондів. Якщо сума резервних відрахувань знижена, вартість активів банку стає завищеною, що тягне за собою хибний показник достатності капіталу. Оцінюючи розмір створених банком резервів, органи нагляду перевіряють кредитну політику відповідного банку, його методи й системи нагляду за кредитним ризиком і стягненням боргів. Процес формування резервів та здійснення контролю специфічний для кожної окремої країни.
НБУ розіслав комерційним банкам на розгляд проект положення “Правила класифікації кредитних портфелів і створення спеціальних резервів на можливі втрати за позиками”. В основу класифікації покладено два фактори:
— оцінка фінансової діяльності й надійності клієнтів;
— історія обслуговування боргу клієнтом.
Перший здійснюється на основі поточного балансу та звітів про грошові потоки кожного з клієнтів плюс оцінка перспектив їх діяльності.
Якщо діюча на сьогодні класифікація кредитів заснована на моменті якості кредитного портфеля, то проектне положення дає можливість враховувати ретроспективу та перспективу відносин банку з клієнтом, що свідчить про більш системний підхід до проблеми, а не просто про технічну оцінку строків. Термін прострочених позик не є оперативним індикатором, якісна ж система класифікації кредитів дає змогу встановити момент, коли наступні платежі стають сумнівними. Така методика допоможе своєчасно зреагувати на зміни й суттєво обмежити збитки.
Існує ще одна — спеціалізована методика оцінки якості активів, яка розробляється кожною країною окремо, виходячи зі стану її банківської системи та економічних умов діяльності банків. В Україні така методика визначається положенням НБУ “Про порядок формування та використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків” від 27.03.1998 р., згідно з яким комерційний банк в обов’язковому порядку формує резерв по кожному виданому кредиту залежно від його якості на момент резервування. Класифікація виданих кредитів і оцінка кредитних ризиків здійснюється комерційними банками залежно від наявності та якості забезпечення і кількості днів простроченої заборгованості.
Це положення чітко регламентує категорії кредитів, але в ньому є певні можливості щодо приховування реальної структури кредитного портфеля. Так, більшість банків для ефективного поліпшення кредитного портфеля пролонговує прострочені кредити, а через деякий час поновлює кредитний договір, тим самим “знищуючи” прострочені позики.
Причиною такої поведінки українських банків є те, що вони зобов’язані формувати резерви за рахунок відрахувань від чистого прибутку (а не за рахунок собівартості, як в усьому світі). Але навіть цю ситуацію можна було б виправити шляхом формування системного резерву (у світовій практиці — 2-5 % від виданих кредитів) за рахунок портфелів комерційних банків України [28].
Далі зупинимося на рекомендаціях щодо поліпшення фінансово-економічного стану комерційного банку за рахунок підвищення ефективності проведення його основних операцій — кредитних, депозитних і розрахункових.
Питання вдосконалення банківської діяльності й визначення пріоритетних напрямів розвитку банків перебувають сьогодні в центрі економічного, політичного і соціального життя країни. В останні роки спеціалісти відзначають усе більший вплив кредитної політики комерційних банків на розвиток їхньої діяльності. Однак недостатня розробка теоретичних основ кредитної політики, проблем її практичної реалізації послаблює вплив кредиту на покращення якісних і кількісних показників функціонування комерційних банків та банківської системи.
Кредитна політика визначається загальними установками щодо операцій з клієнтурою, які ретельно розробляються і фіксуються в документах, і практичними діями банківського персоналу, що інтегрує і впроваджує в життя ці установки. Важливим регулятором кредитної політики є проведення політики обов’язкових резервів. Цей метод кредитного регулювання являє собою збереження частини ресурсів комерційного банку. Політика обов’язкових резервів проводиться з використанням уніфікованої ставки резервування залучених банком коштів як у національній валюті, так і у вільно конвертованій. Сума збереження коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України встановлюється у визначеному в процентному відношенні від розміру депозитів комерційного банку. Норма обов’язкових резервів може змінюватися за постановами Правління НБУ: зменшуватись або збільшуватись протягом року залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку.