Обов’язковою умовою укладання угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операції РЕПО мають перераховуватися через депозитарій на рахунок покупця із зміною права власності.
Після підписання договору на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО – повідомлення до депозитного НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов’язань про зворотній викуп державних цінних паперів НБУ- покупець у першій частині операції РЕПО – отримує гарантійний внесок, з урахуванням ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об’єктом операцій РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разу різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, які є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.
До 1997 року НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структуру перебудову та санацію виробництва. Перелік таких підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також іншу документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їх діяльності, готували експертні оцінки доцільності здійснення кредитування та визначали реальність повернення кредиту.
Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, від надсилав заяву про свою участь в Аукціонний комітет НБУ. Цільові кредитні аукціони проводилися у такому ж порядку, що і закриті кредитні аукціони.
Економічна сутність кредитів НБУ полягає у тому, що на макрорівні через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів.
2.4 Управління ресурсами комерційного банку
Управління банківськими ресурсами - це діяльність, пов'язана із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначенням розміру і відповідної структури джерел грошових коштів у тісному зв'язку з їх розміщенням.
Існує два рівні управління ресурсами комерційного банку:
* державний рівень (управління здійснюється через НБУ з використанням різних фінансових інструментів);
* рівень комерційного банку.
До інструментів, які застосовуються НБУ, відносяться:
1. Надання кредитів Національним банком України комерційним банкам, що безпосередньо впливає на розмір їх пасивів. При цьому велике значення має процентна політика НБУ: встановлена офіційна облікова ставка виступає фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит.
2. Операції на відкритому ринку - операції з купівлі-продажу державних цінних паперів, що можуть збільшувати або зменшувати розмір пасивів комерційних банків.
3. Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків:
• мінімальний розмір статутного фонду;
• співвідношення між розміром власних коштів банку і сумою активів (з урахуванням ступеня ризику їх втрати);
• обов'язкові резерви - частина ресурсів, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ за його вимогою. Вони обмежують можливості кредитування і депозитної емісії;
• показники ліквідності комерційного банку і максимального розміру ризику на одного позичальника;
• інші показники.
Інструменти НБУ можуть бути ефективними лише в умовах погодження їх з податковою політикою та чинним законодавством. Вилучення ресурсів Національним банком України для покриття бюджетного дефіциту тягне за собою зменшення ресурсів у комерційних банків.
В процесі управління ресурсами комерційний банк повинен вирішувати такі завдання:
1. Виконувати вимоги НБУ щодо дотримання встановлених економічних нормативів.
2. Не допускати наявності в банку коштів, які не приносять доходу, крім тієї її частини, яка забезпечує формування обов’язкових резервів.
3. Підтримувати певне співвідношення між власними і залученими коштами. Надмірна наявність залучених коштів збільшує ризик і підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності банку. Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу веде до втрати певною групою акціонерів контролю над банком, зниження рівня виплати дивідендів та ринкової вартості акцій.
4. Забезпечувати одержання банком прибутку за рахунок залучення якомога “дешевших” ресурсів.
5. Забезпечувати взаємозв’язок і взаємоузгодженість між депозитними операціями і операціями по видачі позик за їх строками та сумами.
6. Особливу увагу в процесі організації депозитних операцій приділяти строковим депозитам, які в найбільшій мірі забезпечують підтримку ліквідності балансу банку.
7. Постійно намагатись, щоб резерви вільних (не залучених в активні операції) коштів на депозитних рахунках були мінімальними (резерв вільних банківських ресурсів визначається як різниця між залишками коштів на поточних та інших депозитних рахунках і величиною позичкової заборгованості).
8. Здійснювати заходи щодо розвитку банківських послуг і підвищенню якості та культури обслуговування клієнтів, що буде сприяти залученню вільних грошових коштів [43,с. 57].
При управлінні кредитними ресурсами на рівні комерційного банку останній складає плани, в яких прогнозуються надходження вкладів та їх вилучення. При цьому враховуються загальні економічні умови, сезонність, рух процентних ставок, потреби клієнтів (особливо великих) у коштах.
У процесі планування використовуються:
• макроекономічний аналіз;
• інформація від клієнтів.
2.5 Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід
Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В України поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми.
Так, згідно з положенням НБУ “ Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів”, резервування коштів, залучених від фізичних осіб має здійснюватися КБ шляхом викладання 17% залучених коштів в державні ЦП. Цей захід спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршення фінансового стану КБ, а також постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб.
Порядок формування обов’язкових резервів встановлюється з метою забезпечення ефективного регулювання грошово-кредитним ринкам і обсягом грошової маси, запобігання втрати відповідної ліквідності комерційних банків та встановленням невідкладних зобов’язань щодо здійснення своєчасних розрахунків за дорученнями юридичних і фізичних осіб.
Обов’язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів за допомогою якого НБУ визнає потребу, здійснює регулювання грошової маси в обігу та страхування вкладів юридичних та фізичних осіб. Обов’язкові резерви гарантують КБ забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.
НБУ встановлює для КБ нормативи з формування ними обов’язкових резервів. КБ несе певну відповідальність за дотримання порядку формування обов’язкових резервів. Обов’язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені КБ як в національній так і в іноземній валюті.
Визначна сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку КБ та в касі банку. Рішення про зміни норм обов’язкових резервів приймає Правління НБУ.
КБ вкладають суму коштів обов’язкового резервування у державні ЦП і передають їх на зберігання у НБУ.
Створення резерву у вигляді ЦП вигідно для КБ тому, що від має гарантований дохід від придбання ЦП. Повернення внесків громадян, розміщених на банківських рахунках – є однією з важливих форм забезпечення стабільності банківської системи.З огляду на це можна навести приклад, як здійснюється страхування депозитів в західних країнах, зокрема на прикладі Канади.
Фінансовий ринок Канади – високорозвинутий і добре структурований. Він склався під впливом кредитних систем США і Великобританії. Систему захистів депозитів цього ринку загалом представляють Канадська корпорація страхування депозитів ККСД (Canada Deposit Insurance Corporation), Управління страхування депозитів Квебеку – УСДК (Quebec Deposit Insurance Board) і Корпорація страхування депозитів і паїв провінції Онтаріо КСДПО – (Ontario Share and Deposit Insurance Corporation). Ці та деякі інші інституційні установи (Канадський фонд захисту інвесторів – Canadian Investor Protection Fund) забезпечують виконання програм страхування депозитів та інвестицій населення і перебувають під контролем федеральної та місцевої влади[27,с. 54].
Провідною страховою корпорацією є ККСД. Гарантійний фонд ККСД формується з регулярних річних внесків у розмірі 0,1% від суми застрахованих депозитів, сплачуваних організаціями-учасницями. Передбачено, що уряд Канади може надавати допомогу великим банкам, якщо коштів гарантійного фонду виявиться недостатньо від відшкодування втрат вкладників. У рятувальних операціях щодо інших установ можуть брати участь приватний бізнес, фінансові та нефінансові компанії. За необхідності ККСД має законне право позичати кошти додатково до сформованого гарантійного фонду під процент. Отримані доходи використовуються для покриття накладних витрат. Окрім того, на консолідовані внески від застрахованих депозитів ККСД виплачує певну премією, чим посилює гарантію страхового покриття на випадок банкрутства застрахованої фізичної установи.