Перший етап маржиналістської революції (стр. 2 из 3)

Усякі блага без оцінюючого їх суб’єкту не мають цінності. Різні види благ Менгіром ранжируються в залежності від важності потреб, що задовольняються. Функція корисності по Менгеру не непреривна, а дискретна. Він заперечує безкінечне ділення благ, тому він відкидає використання для економічного аналізу диференціальні обчислення.

Менгер ввів у науковий оборот ряд ідей які потім отримали розвиток в працях інших вчених. Ним сформульовано положення про субституцію виробничих благ, а саме: один і той самий продукт може бути створений за допомогою різних комбінацій виробничих факторів. На цій основі пізніше виникла теорія виробничих функцій. Він виказав ідею компліментарності благ, які приймають участь у виробництві, тобто взаємозалежність їх цінності.

Якщо хоч якого не будь елементу виробництва не вистачає, знецінюються і всі інші виробничі блага. Це знецінення не має місця в тому випадку, коли блага, які виявились зайвими, можуть бути використані в іншій комплементарній зв’язці для виготовлення іншого продукту.

Менгер ввів в аналіз поняття ліквідності, яке він назвав „здібність до збуту”. Фактори ліквідності Менгер визнає дуже важливим, де не стільки прагнення до безпосереднього споживання, але й прагнення до ліквідності може слугувати спонукальними мотивом обміну. Менгер ввів у економічну науку такі поняття, як ціна попиту і ціна пропозиції.

2. У. Джевонс

Уільям Стенлі Джевонс (1835—1882) — англійський економіст, який (незалежно від інших авторів) розробив теорію, згідно з якою співвідношення між товарами, що обмінюються, дорівнює оберненому відношенню їхніх (граничних) корисностей. Праця, на думку Джевонса, впливає на мінові пропорції благ опосередковано — збільшення затрат праці збільшує кількість даного блага і тим самим зменшує його граничну корисність. Коли затрати праці стають значними, тоді сама праця набуває негативної корисності. Тому тривалість процесу праці є доцільною доти, доки її негативна корисність менша (за абсолютною величиною), ніж корисність продукту, створеного цією працею. Після встановлення рівноваги процес виробництва даного блага припиняється.

У праці «Теорія політичної економії» Джевонс сформулював теорему, суть якої полягає в тім, що за раціонального споживання міри корисності придбаних товарів пропорційні їхнім цінам. У. Джевонс увів також в економічну науку поняття «економіко» (економічна теорія), яке стали відтоді використовувати на Заході замість поняття «політична економія».

У. Джевонс притримувався у своїй творчості суб’єктивних позицій. Головні роботи „Теорія повної економії” (1871) та „Принципи науки” (1874). Суб’єктивність маржиналістських ідей Джевонса очевидна з наступних положень:

максимальне задоволення потреб при мінімумі затрат, є чисто економічною задачею, яка не пов’язана з політичними та іншими факторами. Першорядне значення – споживання та попит про що свідчить його трактування головної задачі економічної науки.

розглядаючи корисність та цінність його функціональної залежності Джевонс вважав, що ціна товару функціонально залежить від граничної корисності, яка в свою чергу залежить від товарних цін, обумовлених складом виробництва.

Джевонс розглядав положення класиків про ідеальну конкуренцію, яка дозволяє продавцям та покупцям мати доступ один до одного та володіти взаємною інформацією. Звідси він прийшов до висновку, що суб’єкти ринку забезпечують отримання людиною такої комбінації товарів, яка в найбільшій степені задовольняє його потреб. В цьому свідчення їх принципів граничного аналізу (законів Госена) та основа того, що він є одним із родоначальників маржиналізму.

3. Л. Вальрас

Леон Вальрас (1834-1910) став засновником так званої Лозаннської школи маржиналізму, професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна — це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва

Постулатами теорії рівноваги Л. Вальраса є такі:

1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв'язок впливає на встановлення рівноваги.

2. Рівноважна ціна встановлюється у результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чинників.

3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м'яса залежить від наявності кави.

4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів — це рівень економічної рівноваги. В умовах конкуренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що грунтується на ціні рівноваги. В умовах монополії диспропорції зберігаються.

5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.

6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).

7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а і від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.

8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки дорівнює за вартістю сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).

9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.

10. Конкуренція — це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.

11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому так звана планова система.

Його праця „Елементи чистої економічної науки”, яка вийшла у 1874 році, відзначила собою початок першого проходження математики по простору економічних знань. Прагнення матемізувати економічне міркування – характерна риса Лозаннської школи та її послідовників. Вальрас стверджував, що тільки за допомогою математики можна доводити економічні теорії коротко, виразно і точно. Сам він володів математикою чудово, а снагу черпав у Курно.

Те, що згодом було названо граничною корисністю, Вальрас називав рідкістю. Виділив він її так: спадаюча функція від спожитої кількості (тобто, чим більше зростає спожита кількість будь якого блага, тим менша стає його величина).

Вальрас встановив, що гранична корисність досягається тоді, коли останні порції засобів, що використовуються споживачем (при даному його доході), принесуть йому однакове задоволення від всіх спожитих ним благ . При цьому споживач сам зважає, що благо А для нього цінніше ніж благо Б. Шкарпеткам він віддає перевагу більше ніж краваткам, а м’ясо краще ніж шкарпетки і т. д. Інакше кажучи, зі свого фіксованого доходу споживач буде скоріше витрачатись на шкарпетки ніж на краватки, а на м’ясо скоріше ніж на шкарпетки. Саме при цих відмінностях він придбає кожного блага таку кількість, при якому виходить однакове задоволення від останньої пари шкарпеток, останньої краватки та останнього шматочка м’яса. Тільки тоді сукупність усього придбаного надасть йому максимальне загальне задоволення.

Коли всі споживачі досягають максимуму у задоволенні своїх потреб (з урахуванням усього сказаного вище, в тому числі і з урахуванням фіксованого доходу кожного з них), настає економічна рівновага. Звідси він робить крок до дослідження того, що собою являє загальна ринкова рівновага. Справа у тому, що кожний споживач і кожний виробник (кожний покупець і кожний продавець) не здійснює свої дії ізольовано, у відриві від усіх своїх колег та всіх процесів, які відбуваються у економіці.

Вальрас не зупинився на характерній граничній корисності, а також формулюванням поняття функції попиту і вперше зробив змогу застосувати математичну модель для знаходження проблем для існування рівноваги економічної системи та надання цій системі стабільності. Але на різницю від моделі ринкової рівноваги, модель Вальраса характеризує не приватну економічну рівновагу симетричних ринків, тому Вальрас по праву вважається засновником сучасного макроекономічного моделювання. Крім того, наявність однодумців його вчень ім’я Вальраса є в числі засновників Лозаннської школи маржиналізму.

Розроблена Вальрасом модель загальної економічної рівноваги відображає взаємозв’язок ринків готової продукції та ринків факторів виробництва в умовах ринкового механізму господарювання та досконалої конкуренції, яка призводить до однієї єдиної рівноваги багатьох ринків. Вона дозволяє зрозуміти, що визначення цін на вироблені для ринку продукти і цін факторів виробництва може бути тільки одночасним, а не почерговим в тому чи іншому порядку. Приватна рівновага на визначеній кількості ринків не гарантує загальної рівноваги для всієї економіки з даною кількістю ринків.