Під підприємницьким доходом слід розуміти насамперед додатковий доход, доход від управління, надлишок, одержуваний підприємцем за рахунок його природних якостей або особливого вміння аналізувати і по-новому комбінувати фактори виробництва залежно від зовнішніх умов.
Підприємницький прибуток визначається як особливий вид доходу, винагорода за винахідливість, специфічну творчу активність у сфері приватного бізнесу.
Слід зазначити, що існують певні фактори, які впливають на розмір одержуваного прибутку. Прибуток від продажу нового товару зростає лише спочатку, а потім зменшується під впливом конкуренції. Цей фактор є важливим аспектом підприємницького прибутку. В умовах конкуренції рівень доходів постійно вирівнюється, тому процес творчого пошуку підприємця має бути безперервним. Суб'єкт господарювання завжди знаходиться в ситуації вибору оптимальної конкурентної стратегії, що дозволяє зайняти вигідну позицію на ринку праці та капіталу незалежно від виду галузі, обсягу ресурсів. Усе це дозволяє визначити підприємництво як професійну діяльність.
Слід зазначити, що зараз продовжуються дослідження економічного змісту прибутку, що ведуться в основному на двох рівнях:
•мікроекономічному, що припускає аналіз формування прибутку в рамках організації;
•макроекономічному, що досліджує роль прибутку в доходах країни (як податку на прибуток).
На мікроекономічному рівні розрізняють кілька видів прибутку: економічний (чистий), бухгалтерський, валовий, підприємницький, оподатковуваний тощо.
Сучасні нормативно-правові акти також містять ряд визначень прибутку: бухгалтерського, валового, нерозподіленого, чистого і т. д. Слід зазначити, що правильне розуміння того, у чому полягає економічний зміст прибутку, є не лише чисто теоретичною проблемою, пов'язаною з вирішенням економічних спорів. Він має важливе значення для правильного застосування бухгалтерських стандартів обліку доходів і витрат суб'єкта підприємництва, вирахування оподатковуваного прибутку, з'ясування логіки побудови фінансових документів.
Згідно з ч. І ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Прибуток (доход) суб'єкта господарювання - основний узагальнюючий показник фінансових результатів його господарської діяльності. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р., прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
У Цивільному кодексі (далі - ЦК) України мета одержання прибутку покладена як критерій в основу класифікації товариств на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 84 ЦК). Основна мета діяльності підприємницького товариства - одержання прибутку та його наступний розподіл між учасниками.
Закон України "Про підприємництво", що діяв раніше, у легальному визначенні поняття "підприємництво" не визначав інших цілей, крім мети одержання прибутку. Вказівка на мету задоволення суспільних потреб як на мету або, принаймні, на одну з цілей підприємницької діяльності вперше була сформульована у Господарському кодексі України (ст. 42).
Таким чином, згідно з легальним визначенням поняття "підприємництво" є дві мети підприємництва: мета досягнення економічних і соціальних результатів, тобто спрямованість на задоволення суспільних потреб у товарах, роботах і послугах та мета одержання прибутку.
1.3 Джерела фінансування українських підприємств
У найближчій перспективі головним напрямом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати його масштабне технічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти, по-перше, поліпшення якості вироблюваної продукції, по-друге, зниження її собівартості завдяки заміні фізично й морально застарілої активної частини основних фондів, по-третє, створення імпортозамінних виробництв, по-четверте, запровадження сучасних технологій, особливо енергозберігаючих. Технічне переозброєння вимагатиме величезних інвестицій, обсяг яких для реального сектора економіки оцінюється експертами приблизно в 40-60 млрд. грн. Більша частина їх може бути забезпечена внутрішніми джерелами фінансування, якими є самофінансування підприємств, заощадження населення, кошти бюджету.[7,11]
Самофінансування підприємств здійснюється за рахунок прибутків та амортизаційних відрахувань. У 2007 р. для промислових підприємств воно становило 2141,8 млн. Часто модернізація зводиться тільки до заміни фізично спрацьованого обладнання та впровадження дещо поліпшених технологій. Можливості самофінансування значні, але на практиці вони зменшуються через вилучення частини прибутку на користь фірм, які здобули контроль над тим чи іншим підприємством. До того ж підприємства найчастіше все ще залишаються малорентабельними чи збитковими.
У країнах з розвинутою економікою модернізація виробництва істотною мірою фінансується за рахунок заощаджень населення. В Україні, за різними оцінками, вони становлять від 10 до 20 млрд. дол. Зобов'язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб, у 2008 р. становили близько 32,3 млрд. грн. Отже, більша частина заощаджень перебуває в тіньовому обороті.
Банківські інвестиції у реальний сектор економіки, так само як інвестиції страхових компаній, обмежені придбанням акцій підприємств лише як ліквідних активів для подальшого продажу при очікуваному підвищенні їхньої ціни. Хоча за останні роки фінансові можливості банківської системи істотно зросли, висока вартість залучення коштів при підвищеному ризику довгострокових кредитів орієнтує банки на короткострокові (рідше - середньострокові) кредити посередницьким фірмам зі швидким обігом коштів.
Зведений бюджет України також не може розглядатися як визначальне джерело фінансування модернізації виробництва з огляду на чималий державний борг та гостроту соціальних проблем. Прийняття численних задекларованих програм розвитку ряду галузей призвело лише до розпорошення фінансових ресурсів та розширення бази корупції при розподілі коштів урахуванням їх можливого зростання, недостатньо для масштабного технічного переозброєння виробництва у прийнятні терміни, - тут потрібні зовнішні інвестиції. їхніми джерелами є кредити міжнародних фінансових організацій та ресурси світового фінансового ринку.
Повернення в Україну вивезених капіталів має базуватися на компромісі держави і їхніх власників. Принциповим для держави є оподаткування доходів від цих коштів та їх використання в реальному секторі економіки, включаючи банківську систему. Для власників вивезених капіталів найважливіше - надійність і анонімність розміщення коштів, а також їхня легалізація та мінімізація оподаткування.
В Україні ринок довгострокових банківських кредитів дуже обмежений. Головними фінансовими інструментами залучення довгострокових інвестицій у найближчій перспективі будуть цінні папери - акції та облігації. Як твердять фахівці, фінансування інвестицій в реальний сектор за допомогою ринку цінних паперів, залучення на такі цілі через фондовий ринок не спекулятивних вітчизняних та іноземних капіталів мають стати найважливішим джерелом нового економічного зростання. Завдяки цінним паперам буде створено фінансовий механізм для запуску інвестицій, які забезпечать виживання і відновлення промисловості.
В Україні безпосереднє інвестування заощаджень населення у цінні папери підприємств майже не практикується. Ці кошти (обсяги їх у результаті розпочатої боротьби з тіньовою економікою можуть суттєво збільшитись) акумулюються на банківських депозитах, у страхових компаніях, а останнім часом - у пенсійних фондах. Тому має бути підвищена заінтересованість інституціональних інвесторів, а також фінансово-промислових фурм у тому, щоб направляти кошти саме на модернізацію вітчизняних підприємств. Одним з важливих факторів створення такої заінтересованості може стати зміна умов приватизації державної власності.
Необхідно збільшити інвестиційну привабливість цінних паперів українських підприємств шляхом підвищення їхньої надійності та ліквідності.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕКОНОМІНОГО РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОГО РЕГІОНУ
2.1 Аналіз економічного становища за 2003-2004 роки
Соціально-економічна ситуація в області протягом 2004 року залишалась складною і суперечливою. З одного боку, завдяки здійсненим заходам, намітилися певні ознаки стабілізації у промисловості, в тому числі в більшості її галузей, транспорті, зв'язку, досягнуто приросту обсягів виробництва товарів народного споживання, товарообороту, надання платних послуг населенню.
У той же час, зростання обсягів виробництва не супроводжувалось поліпшенням фінансово-економічного стану галузей і підприємств, подоланням платіжної кризи. Залишається тенденція до зростання заборгованості по виплатах заробітної плати у виробничій сфері та рівня безробіття. Високим є рівень бартеризації економіки. Не сформовано сприятливі умови для інвестицій, як фактора оновлення, модернізації та реструктуризації виробництва. Заходи, що приймалися в області по концентрації зусиль на пріоритетних напрямках розвитку промисловості, структурній перебудові підприємств дозволили збільшити за 2008 рік обсяги промислового виробництва на 1,8%; вперше за останні роки зросло виробництво товарів народного споживання на 2,8 %.
Забезпечено приріст виробництва у 8 найважливіших галузях з 14, в першу чергу, у електроенергетиці; паливній; хімічній; медичній; харчовій промисловості.