Втім, люди з однаковим типом здібностей виконують одні і ті ж обов'язки теж по-різному, з різною продуктивністю праці і якістю продукції. Як оплачувати ці різні результати праці? Що важливіше - факт праці або його результат?
Якщо оплачувати однаково – «за фактом праці», то образяться люди, що працюють з більшою продуктивністю. Багато хто з них перестане працювати в повну силу (навіщо напружуватися, якщо всім платять однаково?). А значить, результативність їх праці опуститься до рівня якнайменше обдарованих і працелюбних членів суспільства. Підсумком цього стане зменшення можливостей економічного прогресу країни і уповільнення темпів зростання добробуту всіх її громадян. Тому оплачувати діяльність людей доводиться по-різному. І оскільки природжені здібності до праці у людей різні, а на це ще нашаровуються відмінності в придбаній кваліфікації і досвіді (людському капіталі), то результатом стають істотні відмінності в рівнях доходів.
Через це певна нерівність доходів; слід визнати нормальним. Більш того - це украй важливий інструмент заохочення трудової активності людей.
З переходом до постіндустріального етапу розвитку в розвинутих країнах відбулася "нова революція в соціальній структурі суспільства". Почалося випереджальне зростання у складі працюючого населення чисельності професіоналів, менеджерів, спеціалістів, які мають високий рівень освітньо-професійної підготовки і внаслідок цього входять до найбільш високооплачуваної, привілейованої та впливової частини зайнятих, формуючи основу так званого нового середнього класу. Посилилася залежність оплати праці від рівня освіти і кваліфікації працівника, зросли суспільна значущість та престиж функцій, що передбачають інтелектуальну діяльність, наявність вищої освіти, можливість самостійно організовувати роботу й управляти людьми. Стало очевидним, що освітньо-професійний чинник справляє визначальний вплив на класові відносини, соціальну нерівність тощо, формуючи нову вісь соціально-класового поділу сучасного суспільства, з якою тісно пов'язана більшість інших критеріїв соціальної диференціації.
З огляду на це дослідження освітньо-професійних чинників становлення нової соціальної структури населення, аналіз якісного складу його окремих соціально-економічних груп та їх місця у стратифікаційній системі українського суспільства набуває особливої актуальності.
Еволюція поглядів на соціальну структуру населення відбувалася в напрямі поступової відмови від жорсткого економічного детермінізму і переважно монопараметричних концепцій її формування до багатомірних моделей аналізу соціальної дійсності. Подібний шлях, власне, відповідає логіці та спрямуванню суспільно-економічного прогресу, за якого соціум стає все багатшим на розбіжності, збільшується різноманіття, оригінальність, своєрідність видів, форм і способів організації життєдіяльності (зокрема трудової) населення. Але при цьому інновації не відміняють, але дещо відсувають - не далі другого ряду - існуючі раніше розбіжності. У ході такої еволюції освітньо-професійний чинник як складова соціальної стратифікації увійшов практично в усі теоретичні схеми.
На етапі формування наукових концепцій, в основі яких лежать уявлення про багатомірність соціального простору та його структурування, до визначення ролі й специфіки освітньо-професійних детермінант долучилися такі відомі вчені в галузі політекономії і соціології, як В. Парето, Ф. Тоуссіг, П. Сорокін, Т. Парсонс та ін. У середині ХХ сторіччя К. Девіс та В. Мур висунули функціональну концепцію соціальної нерівності, згідно з якою в основі стратифікації лежать освітньо-професійні відмінності, різний рівень кваліфікації, витрачені на формування освітньо-професійних ресурсів зусилля й кошти.
Протягом останньої третини минулого сторіччя зростаючу роль освітнього чинника у формуванні людського капіталу та його зв'язок із динамікою продуктивності праці, рівнем доходів обґрунтовували Ф. Махлуп, П. Таубмен, Л. Туроу, Т. Шульц. Такі дослідники, як Дж. Голдторп та Р. Еріксон, висловили думку, що меритократична селекція в сучасному суспільстві стає домінантною. Р. Дарендорф, Дж. Голдторп, М. Севедж та інші розглядають високоосвічених найманих управлінців як "службовий клас", що вирізняється специфікою ринкової ситуації і представляє принципово новий тип соціально-трудових відносин. Представники службового класу використовують делеговану їм владу, спеціальні знання й уміння в інтересах організації-роботодавця, отримуючи винагороду за свою роботу не лише у вигляді заробітної плати та різних додаткових доходів, а й таких елементів перспективи, як підвищення заробітку за встановленою шкалою, кар'єрне просування, гарантії стабільної зайнятості.
У трансформаційний період і на постсоціалістичному просторі пожвавився науковий інтерес до освітньо-професійного чинника соціальної структури й динаміки, стимульований, з одного боку, загостренням проблеми соціально-економічних нерівностей, з другого - необхідністю формування інноваційної моделі економічного розвитку, прискорення руху до постіндустріального суспільства. У роботах вітчизняних учених освітньо-професійні чинники розглядаються в контексті формування середнього класу в Україні (В. Геєць, Л. Лібанова, С. Пирожков, Ю. Саєнко, О. Симончук та ін.), у рамках розвитку теорії людського капіталу (О. Грішнова), у зв'язку з проблемами зайнятості населення (Л. Лісогор, В. Савченко), у контексті людського розвитку. Незважаючи на активізацію дослідницького інтересу до проблем освіти, науки, а також професійної компетентності працівників у процесі формування інноваційної складової суспільного розвитку в Україні, вирішальна роль соціальної структури населення як регулятора економічної динаміки поки що слабо усвідомлюється економічною наукою. Звичне врахування освітньо-професійних факторів на полікритеріальній основі нині уявляється недостатнім - необхідний поглиблений аналіз їх специфіки та механізмів дії.
Сучасні суспільства - це диференційовані утворення із складною структурою. Формування й видозміна елементів соціально-економічної структури та функціональних взаємозв'язків між ними визначальною мірою обумовлюються розподілом праці, різнорідністю і спеціалізацією суспільних функцій.
Соціальна стратифікація населення, що являє собою вертикальний розподіл індивідів та їх спільнот залежно від міри володіння і розпорядження основними соціальними благами, уособлює структуру соціальних нерівностей, характеризує ієрархічний спосіб організації соціальної структури. Вагомі сучасні ознаки-критерії стратифікації (освітній рівень, професійна належність і престиж, доход та влада) здебільшого формуються чи виявляються в соціально-трудовій сфері або ж пов'язані з нею, і при цьому вони знаходяться в динамічній взаємодії між собою.
Стратифікаційний розподіл населення базується на врахуванні тих чи інших ознак, функцій, ресурсів, якими володіють індивіди і які визнаються соціальною цінністю у певний період. Історія цивілізації демонструє, що такі лю-дські переваги, як фізична сила, витривалість, швидкість реакцій механічного типу, які були "у ціні" і визначали умови доступу до основних соціальних благ на більш ранніх етапах суспільного розвитку, сьогодні вирішальною мірою "здали свої позиції". Наразі здебільшого поціновуються розумово-інтелектуальні можливості людини, здатність до сприйняття інновацій, адаптації в мінливому технологічному та економічному середовищі. Нинішній етап суспільно-економічного прогресу характеризується також тим, що в умовах багатоукладної економіки, за переважно корпоративної форми організації капіталу, традиційні відносини власності певною мірою втрачають свою визначальну стратифікаційну силу. Поряд із власниками засобів виробництва до високих сходинок стратифікаційної піраміди наближаються представники "нового середнього класу".
"Новий середній клас" порівняно зі "старим" - власниками дрібного й середнього бізнесу, становище яких базується на наявності класичного (уречевленого) капіталу, - з точки зору часових рамок становлення, сформувався в західному суспільстві порівняно швидко. Це зумовлено особливостями доступу до ресурсів, на які спирається "новий середній клас", специфікою їх накопичення-розповсюдження, а також кардинальними змінами в суспільно-виробничих умовах, що викликали попит на такі ресурси. Останні пов'язані не з класичним капіталом - власністю, а зі специфічним видом капіталу, що нині є найбільш цінним й затребуваним - володінням інформацією, спеціальними знаннями, інтелектуальною власністю.
Специфіка зазначеного виду ресурсів як внутрішнього чинника-критерія соціальної стратифікації полягає в тому, що він являє собою якісні властивості індивідів та їх спільнот, невіддільні від носіїв цього капіталу. Це відрізняє названий критерій від інших надособистісних, надіндивідуальних критеріїв, що безпосередньо не співвідносяться із властивостями-здібностями індивідів (як-от: походження, володіння власністю, рівень добробуту тощо). Освітньо-професійні параметри можна розглядати, по-перше, як втілення особистих якостей-здібностей індивідів, помножених на вкладені в освіту й професійну підготовку інвестиції і значні трудові зусилля, а по-друге, як досягнення ін-дивідів, що, за влучним висловом Т. Парсонса, непомітно переходять в особисті якості та у володіння, тобто в належні індивіду предмети(не обов'язково матеріальні), які характеризуються тим, що їх можна передавати.
Застосовувані в трудовій діяльності освітньо-професійні ресурси дають значну віддачу, при цьому зиск носіїв людського капіталу від його використання втілюється в їхніх доходах від економічної діяльності. Отже, рівень матеріального добробуту, матеріальні предмети володіння, що зазвичай покладені в основу соціально-економічної стратифікації населення, у сучасних умовах є, по суті, похідними від вкладень у людський капітал і, зокрема, його освітньо-професійну складову. Варто також відзначити роль трудових доходів для висококваліфікованих працівників як символу їх статусу, визнання освітнього і професійного рівня, своєрідної єдиної міри успіху для багатьох різнорідних (з точки зору техніко-економічного змісту) видів діяльності.