Одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, що розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій є співробітництво України в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).
Багатосторонню міжнародну торговельну систему, у центрі якої знаходиться СОТ, у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких мають дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Правила ці спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. СОТ служить як форумом для переговорів, так і арбітром у врегулюванні торговельних суперечок між країнами-членами.
Основними принципами і правилами СОТ є:
· торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;
· регулювання торгівлі переважно тарифними методами;
· відмова від використання кількісних і інших обмежень;
· транспарентність торговельної політики;
· врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, переговорів і т.д.
Після вступу до СОТ країна отримує рівні з усіма членами організації права, що практично означає припинення її дискримінації на зовнішніх ринках [1].
Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ почався 30 листопада 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було направлено офіційну заяву Уряду про намір країни приєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заяви України створено 17 грудня 1993 р. Наступним кроком відповідно до процедури стало представлення на розгляд Робочої групи Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України.
Процес приєднання України до СОТ тривав більше 14 років.
5 лютого 2008 року на засіданні Генеральної Ради СОТ було підписано Протокол про вступ України до СОТ. Відповідно до типової процедури приєднання до СОТ після засідання Генеральної Ради Протокол про вступ України до СОТ з додатками має бути ратифіковано Верховною Радою України.
10 квітня 2008 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі”. Таке рішення підтримали 411 народних депутатів.
16 квітня МЗС офіційно нотою повідомив Генерального директора СОТ стосовно завершення внутрішньодержавних процедур набуття членства в СОТ. Таким чином, через 30 днів, 16 травня 2008 р. Україна набула членства у Світовій організації торгівлі. Світова організація торгівлі як організація практично не бере безпосередньої участі у переговорних процесах між країнами щодо взаємного доступу на ринки товарів і послуг. Такі рішення приймаються індивідуально і тільки між представниками зацікавлених сторін. Разом з тим правила СОТ є гнучкими і передбачають використання надання пільг, зокрема для країн, які тільки увійшли у СОТ. Саме від вміння проводити національну митну політику, вести переговори і відстоювати національні інтереси залежить те, на яких умовах вступають нові країни у Світову організацію торгівлі і як вони будуть проводити свою зовнішньоторговельну діяльність [3].
Серед заходів щодо захисту та підтримки національного товаровиробника, можливість застосування яких передбачена в межах угод СОТ, слід виділити такі:
· введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу;
· підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень
імпорту;
· обмеження імпорту сільськогосподарської продукції;
· Угода про субсидії та компенсаційні заходи і Угода про застосування
антидемпінгових та компенсаційних заходів як ефективний
інструмент боротьби зі заниженням цін на імпортовані товари.
Розглянемо, як приклад, проведення політики захисту внутрішнього ринку вітчизняних виробників і споживачів на прикладі Польщі, а саме:
· у разі ввозу продукцію з країн, з якими немає угод про співробітництво або відсутні сертифікати походження продукції, встановлюється тарифна ставка, що становить від 20 до 100%, а на деяку продукцію сягає 395% (група 22.08 ТН ЗЕД – спирт етиловий);
· для країн, з якими укладені двосторонні угоди (до них належить і
Україна), діє пільгова тарифна ставка, що майже в 3 рази менша, ніж у першому випадку;
· для країн-членів СОТ, які також є членами ЄС, NAFTA, CEFTA, та країн, з якими укладені угоди про вільну торгівлю, встановлюються менші пільгові ставки, ніж для країн, що не входять до складу СОТ [4].
Таким чином, набуваючи членства в СОТ, а також CEFTA, Україна матиме ще більші пільги (за деякими позиціями товарів тарифна ставка становитиме 0%), що сприятиме економії коштів і призведе до підвищення обсягів випуску продукції та її експорту.
Практика митного регулювання при входженні країн Центрально-Східної Європи до СОТ з огляду на необхідність трансформації тарифів та інших змін у торговельному режимі (що є умовою вступу кожної країни до СОТ) засвідчила, що внутрішні економічні умови поліпшуються для одних секторів економіки та погіршуються для інших.
Вступ до СОТ передбачає зниження тарифних і нетарифних обмежень для надходження імпортних товарів на внутрішній ринок, що посилить конкуренцію, яку чимало вітчизняних підприємств неспроможні будуть витримати. Однак, членство в СОТ не позбавляє країну певних інструментів захисту внутрішнього ринку (наприклад, фінансування дослідницької діяльності в сільському господарстві, забезпечення продовольчої безпеки тощо).
Протекціонізм та обмеження торгівлі в процесі входження у СОТ посилюють і будуть посилюватися у найближчому майбутньому внаслідок тиску з боку секторів економіки, які не мають переваг на конкурентному міжнародному ринку (наприклад, сільське господарство). Членство в СОТ вимагатиме від України зниження тарифів на імпорт продуктів сільськогосподарського виробництва [3].
Зі вступом України до СОТ, митна політика держави повинна спрямовуватися як на лібералізацію зовнішньої торгівлі та легалізацію «тіньових» потоків імпорту, так і на захист національного товаровиробника. Зважаючи на те, що в межах Європейського Союзу передбачено тарифний захист для окремих секторів економіки, Україні необхідно ввести селективні тарифні обмеження для тих галузей, які можуть зазнати найбільших витрат у процесі лібералізації ринку. Передусім до таких галузей належать сільське господарство та автомобілебудування. Крім цього, оскільки Україна є транзитною державою, важливим аспектом торговельного режиму є прозорість і передбачуваність митної політики в транспортній галузі, тому до застосування митно-тарифного захисту у цій сфері слід підходити вкрай обережно [2].