9)створення резервів майбутніх витрат і платежів. Підприємство самостійно визначає розмір цих резервів та їх види. Створення їх дозволяє нейтралізувати вплив на собівартість продукції і прибуток різких (пікових) коливань на рівні витрат у зв'язку з нерівномірним розподілом їх протягом року.
4. Планування прибутку на підприємстві
Планування прибутку - складова частина фінансового планування. Воно проводиться нарізно за видами діяльності підприємства, оскільки розрізняється методологія обчислення й оподатковування прибутку відрізних видів діяльності. У процесі розробки фінансових планів враховуються всі фактори, що впливають на розмір прибутку та моделювання цих змін у квартал, півріччя.
У загальному випадку виділяють три методи планування прибутку. Перший - метод прямого розрахунку. В його основі лежить розрахунок прибутку від реалізації продукції за асортиментом. Планування є елементи чистого прибутку і в першу чергу прибутку від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою розрахунку прибутку служить прогнозований обсяг продажу, оскільки саме з ним пов'язана виробнича програма і запаси. Цей обсяг обмежується наявними виробничими потужностями, саме вони і є відправною точкою планування. Після визначення обсягу продажу розробляється виробнича програма на основі укладених контрактів.
Виробнича програма залежить від планового обсягу реалізації і від запасів готовоі продукції на складі на початок та кінець планового періоду.
При цьому враховується і зміна залишків незавершеного виробництва. Виробнича програма є також основою для розрахунку потреби в матеріалах, що так само визначається з урахуванням запасів на складі на початок планового періоду і перехідних залишків на кінець періоду.
Важливим моментом у плануванні прибутку є облік трудових витрат виходячи з норм витрат робочого часу на виготовлення одиниці продукції і вартості людино-години. З урахуванням необхідних відрахувань у соціальні фонди плануються витрати на оплату праці.
Далі складається кошторис виробничих накладних витрат, що включаються у повну собівартість. Сума цих витрат залежить від їх складу і зв'язку з обсягом виробництва. Окремо визначаються імінні та постійні витрати. В результаті проведених розрахунків формується виробнича та повна собівартість реалізованої продукції з урахуванням залишків готової продукції на початок і кінець планового періоду.
На наступному етапі складаються кошториси адміністративних і комерційних витрат. Ці витрати пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також із просуванням товарів на ринок збуту. Частина цих витрат залежить від обсягу продажу (наприклад комісійні). Інші є постійними і враховуються в загальній сумі. Визначення постійних і змінних витрат підприємство здійснює самостійно.
На підставі цих розрахунків формується план з прибутку від реалізації продукції. Для планування балансового прибутку використовуються дані про майбутні операційні доходи і витрати з фінансової та інвестиційної діяльності.
Більш простий варіант припускає узагальнений розрахунок за позиціями плану. Прибуток від випуску товарної продукції розраховується як різниця між вартістю всього товарного випуску за цінами продажу (без ПДВ акцизів, митних платежів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю товарної продукції планового періоду.
Прибуток від реалізації продукції розраховується як різниця між розмірами виручки в цінах продажу (без ПДВ, акцизів, торгових і ібутових знижок) і повною собівартістю реалізованої продукції. Розмір виручки і повна собівартість реалізованої продукції визначаються з урахуванням перехідних залишків готової продукції на початок і кінець планового періоду.
Другий метод планування прибутку - аналітичний - застосовується при незначних змінах в асортименті продукції та при відсутності інфляції, зростанні цін і собівартості. При використанні аналітичного методу розрахунок ведеться окремо за порівнянною і непорівнянною товарною продукцією. Порівнянна продукція випускається в базисному році.
Прибуток від виробництва порівнянної продукції в плановому році визначається з врахуванням прибутку, обчисленого на першому і наступних етапах;
Перевага аналітичного методу полягає в тому, що він показує вплив різних факторів на величину прибутку. Але ця перевага виявляється тільки при стабільних умовах господарювання.
Третій метод припускає визначення точки беззбитковості, тобто визначення обсягу і вартості продажу, при яких підприємство здатне покрити всі свої витрати, не одержуючи прибутку. Цей метод планування прибутку базується на принципі розподілу витрат на постійні і змінні та розрахунку маржинального прибутку. З виторгу від реалізації продукції (без ПДВ, акцизів, мита) віднімаються змінні витрати і залишається маржинальний прибуток. Далі з маржинального прибутку віднімаються постійні витрати і визначається фінансовий результат (прибуток чи збиток). Точка беззбитковості — це такий розмір виручки, при якому підприємство не одержує ні прибутку, ні збитку.
Після визначення точки беззбитковості планування прибутку будується на основі ефекту операційного (фінансового) важеля, тобто того запасу фінансової стійкості, при якому підприємство може дозволити собі знизити обсяг реалізації, не приходний до збитковості. Ефект операційного важеля полягає в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації приводить до ще більш сильної зміни прибутку. Дія даного ефекту пов'язана з непропорційним впливом постійних і змінних витрат на фінансовий результат при зміні обсягу виробництва і реалізації. Чим вище частка постійних витрат у собівартості продукції, тим сильніше вплив операційного важеля, і навпаки, при зростанні обсягу продажу частка постійних витрат у собівартості знижується і вплив операційного важеля зменшується.
5. Розподіл і використання прибутку на підприємстві
Механізм впливу фінансів на господарство, на його економічну ефективність знаходиться не в самому виробництві, а в розподільних відносинах. Характер впливу на виробництво залежить від того, наскільки конкретна система розподілу, форми і методи її організації відповідають об'єктивним потребам суспільства, рівню розвитку продуктивних сил, економічним інтересам держави, підприємств і кожного окремого працівника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення ефективності виробництва починає стримуватися.
Розподіл прибутку є складовою і нерозривною частиною загальної системи розподільних відносин і, мабуть, нарівні з розподілом доходу фізичних осіб - найголовнішою.
Конкретні форми і методи розподілу прибутку постійно видозмінюються і розвиваються зі зростанням суспільного виробництва і зміною задач в економіці. Кожен етап у відносинах між бюджетом і підприємством з приводу розподілу прибутку породжує нові форми і методи цього розподілу.
По суті, розподіл прибутку варто розглядати втрьох напрямках. Прибуток розподіляється між державою, власниками підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу значною мірою впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно, так і негативно.
1.Відносини підприємств і держави з приводу прибутку будуються на основі оподатковування прибутку.
2.Далі прибуток розподіляється між власниками (акціонерами і засновниками) і самим підприємством. Цей розподіл залежить від багатьох чинників. У період технічного переозброєння і модернізації виробництва, освоєння нових видів продукції і нових технологій підприємство має потребу у фінансових ресурсах, а надати їх повинні в першу чергу власники. Це не означає, що вони повинні відмовитися від своїх чекань і не одержувати доходу на вкладений капітал. Просто це мають бути відкладені чекання, тобто власники зможуть одержати свої дивіденди після виходу виробництва на проектну потужність, коли підприємство почне отримувати прибуток у достатньому розмірі. Дивіденди за період чекання повинні бути не менше процентної ставки на банківський вклад за цей же період, але менше ставки за кредит.
3. На підприємстві розподілу підлягає прибуток після сплати податків і виплати дивідендів. З цього прибутку також сплачуються деякі податки в місцеві бюджети і стягуються економічні санкції.
Розподіл цієї частини прибутку відображує процес формування фондів і резервів підприємства для фінансування потреб виробничого і соціального розвитку. В умовах ринкового господарства держава не втручається в процес розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, який може спрямовуватися на будівництво житла, благодійні цілі, фінансування природоохоронних заходів, на утримання об'єктів і закладів соціальної сфери, на проведення науково-дослідних робіт. Законодавче встановлений мінімальний розмір резервного капіталу для акціонерних товариств регулює порядок створення резерву щодо сумнівних боргів і під знецінення цінних паперів.
Розподіл прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, регламентується внутрішніми документами підприємства, як правило, в обліковій політиці. Деякі аспекти розподільного процесу фіксуються в статуті підприємства. Відповідно до статуту рішенням розпорядчого органу на підприємстві створюються фонди нагромадження, споживання, соціальної сфери. Якщо ж фонди не створюються, то з метою забезпечення планових витрат коштів складаються кошториси витрат на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, матеріальне заохочення працівників і благодійні цілі.
До витрат, пов'язаних з розвитком виробництва, які фінансуються з прибутку, відносяться витрати на науково-дослідні, проектні, дослідно-конструкторські і технологічні роботи, на фінансування розробок та освоєння нової продукції і технологічних процесів, витрати на вдосконалювання технології та організації виробництва, модернізації устаткування, витрати, пов'язані з технічним переозброєнням і реконструкцією діючого виробництва, з розширенням підприємства і новим будівництвом об'єктів, з проведенням природоохоронних заходів. До цієї групи витрат відносяться витрати на погашення довгострокових кредитів банків і відсотків, які з ними пов'язані. Нагромаджений прибуток може бути спрямований підприємством у статутні фонди інших підприємств, довгострокові і короткострокові фінансові вкладення, перераховуватися вищим організаціям, спілкам, концернам, асоціаціям та ін. Ці напрямки також вважаються використанням прибутку на розвиток.