ж) на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, виставках, що відбуваються на території іноземних країн, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 2 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів юридичних осіб – нерезидентів – організаторів цих заходів (запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура);
з) на оплату витрат за придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 500 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунок-фактура);
и) на оплату інших послуг, що надаються за кордоном, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 300 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунок-фактура);
i) у разі виїзду за кордон на постійне місце проживання – в межах залишку коштів на рахунку при пред’явленні ними паспорта громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про виїзд на постійне місце проживання із зазначенням країни виїзду, а також довідки органу державної податкової служби про відсутність заборгованості щодо сплати податків. Банк здійснює перерахування коштів протягом 90 днів з дня видачі цієї довідки; на оригіналі довідки він робить відмітку про перерахування коштів;
ї) на власні рахунки, відкриті в закордонних банках, інших кредитних установах, філіях українських банків за межами України, які використовуються відповідно до чинного законодавства України, – суму не більше ніж 9 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності індивідуальної ліцензії Нацбанку України на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей.
У разі потреби здійснити переказ у сумі, що перевищує встановлені норми правил здійснення переказів, а також на цілі, не передбачені Правилами, фізичні особи – резиденти i нерезиденти здійснюють переказ іноземної валюти на підставі індивідуальної ліцензії Нацбанку України. Ліцензію на суму, що перевищує 25 тис. дол. США або еквівалентну суму в іншій іноземній валюті, та на цілі, не передбачені Правилами, але не більше ніж 25 тис. дол. США, або еквівалентну суму в іншій іноземній валюті видає територіальне управління Нацбанку за місцем проживання фізичної особи; якщо сума переказу перевищує 25 тис. дол. США, індивідуальну ліцензію видає Департамент валютного контролю та ліцензування Нацбанку України.
На валютному ринку Національний банк України проводив операції переважно з купівлі іноземної валюти для формування золотовалютного резерву Національного банку України.
Проведення зазначеної політики дозволило уникнути зовнішніх шоків та втримати інфляцію, незважаючи на динамічне зростання монетарних агрегатів, зростання світових цін на енергоносії та негативні результати в аграрному секторі. Номінальний обмінний курс гривні залишався ціновим якорем для економіки та цільовим орієнтиром для проведення Національним банком України грошово-кредитної політики [6, c. 50].
Така політика суттєво впливала на зростання сальдо поточного рахунку платіжного балансу, а відтак і на збільшення надходжень валюти в Україну.
Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у тій самій валюті: VP = АV – LV. Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з сумою пасивів у тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції [23, c. 89]:
- чиста довга валютна позиція (А V > LV) – сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак "плюс");
- чиста коротка валютна позиція (А V < LV) – сума зобов'язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком "мінус").
Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів в тій самій іноземній валюті (А V = LV), то така позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається і на вартості активів, і на вартості пасивів, а це не спричинить ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.
На валютну позицію банку впливають операції:
1) купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;
2) одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів, витрат і нарахування відсоткових доходів і витрат;
3) надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду;
4) погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;
5) купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
6) інші обмінні операції з іноземною валютою.
Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використані для регулювання валютної позиції банку та її швидкого увідповіднення до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку.
Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категорія ризиковості пов'язується передусім з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Водночас точно визначити, додатним чи від'ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання фінансових інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це потребує точного прогнозу динаміки валютних курсів. Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.
Маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність:
довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.
Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники ринку можуть "грати" на валютних курсах і отримувати прибутки спекулятивного характеру. Такі прибутки супроводжуються підвищеним валютним ризиком. Що більший ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від "гри" на валютних курсах. Однак за несприятливих змін на валютному ринку втрати, спричинені взятим валютним ризиком, також будуть суттєвими. Обмеження рівня валютного ризику означає зменшення можливостей отримання і прибутків, і збитків.
Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти для отримання прибутків. Однак для тих суб'єктів господарської діяльності, фінансовий стан яких зачіпає інтереси великої частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано встановленням нормативів і певних вимог. До цієї категорії належать передусім комерційні банки. Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає у наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов'язаний з необхідністю проведення цих операцій. Банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватися від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Утім, досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючи сприятливу кон'юнктуру валютного ринку для отримання додаткового (спекулятивного) доходу.
Практика обмеження валютного ризику комерційних банків у різних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціями комерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги щодо їх максимально допустимого розміру.
Наприклад, у Великий Британії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. В інших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючи ліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Водночас валютна експозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику цієї кредитної установи. Оскільки американські банки не виключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8% величини капіталу банку [23, c. 100].