У той же час низький рівень залучення нематеріальних активів, про який йшлося вище, не може оцінюватись однозначно. З одного боку, якщо розуміти під ними залучення ноу-хау, новітніх технологій, товарних чи торговельних марок тощо, - маємо негативне явище. З іншого боку, це можна розцінювати і як позитивний елемент, оскільки він протидіє реалізації загальновідомих схем приховування прибутків, штучного завищення вартості подібних внесків тощо, які застосовуються підприємствами, що залучають нематеріальні активи.
Висновок
Сьогодні розроблено низку концепцій вільних зон у цілих регіонах і областях (Буковина і Закарпаття, Волинь і Крим), великих містах (Харків, Одеса, Миколаїв, Севастополь), а також невеликих містечках, окремих районах і навіть територіях (наприклад, Ново-Бєлявська селищна рада в Одеській області). Проте, незважаючи на сприятливі передумови для створення і функціонування вільних зон, фактично в Україні не створені. Причина такого стану зумовлена тим, що нема державної програми створення вільних економічних зон як невід'ємної складової регіональної соціально-економічної політики в цілому. Потрібні чіткі регулівні механізми створення і функціонування всіх без винятку ВЕЗ. У цьому випадку, як вважають спеціалісти, важливим є таке.
1. Визначення раціональної спеціалізації будь-якої ВЕЗ та її ролі як у розвитку національної економіки в цілому, так і регіональної зокрема.
2. Дотримання єдиних правил визначення витрат і доходів від функціонування вільних економічних зон. Адже фінансування вітчизняних ВЕЗ цілком може бути пов'язане з іноземними кредитами та позиками, за які треба виплачувати чималі відсотки. Крім того, як свідчить світовий досвід, регіональна бюрократія, реалізуючи вузькокорисливі інтереси, йде на такі незвичні пільги іноземним кредиторам, як розміщення екологічно шкідливих і хімічно небезпечних виробництв, зберігання і перевалку їхніх продуктів, пільгове (транспортне, сировинне, кредитне) обслуговування цих виробництв. Ось чому все це потрібно передбачити саме на державному рівні.
3. Визначення ролі держави у фінансових справах і в управлінні тією чи іншою зоною. Без цього питання стратегії і тактики розвитку ВЕЗ ніколи не будуть пов'язані із загальнонаціональними пріоритетами. У ліпшому випадку вирішуватимуть сутолокальні завдання, а в гіршому — вузькогрупові інтереси нової регіональної номенклатури.
4. Обґрунтування альтернативних варіантів розвитку кожної вільної економічної зони обов'язково повинні бути пов'язані з перспективами майбутньої структурної перебудови вітчизняної економіки, можливими змінами кон'юнктури світового ринку, проблемами вирівнювання рівнів розвитку різних регіонів країни. Якщо подібних альтернативних варіантів розвитку не передбачено в загальнонаціональному масштабі, неминуча ситуація, коли ВЕЗ будуть "законсервовані", щораз більше віддалятимуться як від потреб вітчизняної економіки, так і проблем регіонального розвитку. Це може зумовити локальний сепаратизм або навіть намагання експериментального економічного відокремлення від держави.
5. Визначення фінансово-кредитних і податкових особливостей функціонування тієї чи іншої вільної зони, митних, податкових пільг, з огляду на важливість вирішення таких державних проблем, як посилення експортного потенціалу країни, зростання валютних надходжень, розвиток наукомістких і технологічно передових виробництв, повинно бути диференційоване залежно від того, які проблеми переважно вирішує та чи інша зона: загальнонаціональні, регіональні чи локальні.
Список використаної літератури
1. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. – 2-е изд. – М:Дело, 2002. – 280с.
2. І.Михасюк, А.Мельник,М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.
3. Куницын С.В. Управление проектами свободных экономических зон и территорий приоритетного развития. – Киев: Науковий світ, 2002.-62с.
4. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: " Наукова думка", 1994.
5. О.С.Чмир. Методологія комплексного аналізу розбудови в Україні СЕЗ і ТПР та її практична апробація. // Формування ринкових відносин в Україні № 8, 2004р.
6. О.С.Чмир. Методологія та практика розбудови СЕЗ та розвитку регіонів // Формування ринкових відносин в Україні № 7, 2004р.
7. Основи економ. теорії: Підручних у 2-х кн.. Кн..2:/ Ю.В.Ніколенко та ін.; - 2-ге вид. Перероб. і доп. – К.: Либідь, 1998.-272с.
8. Смовженко Т.С. Державна політика сприяння розвиткові підприємництва: Монографія / Інститут регіональних досліджень НАН України. – Львів: Вид-во ЛБІ НБУ, 2001.
9. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.
10. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.:МАУП,2000.-176с.