Метод економічного аналізу (стр. 19 из 20)

· хиткий фінансовий стан (тимчасові, незначні фінансові труднощі — несвоєчасне повернення кредитів банку, затримка окремих платежів бюджету і постачальникам тощо);

· скрутний фінансовий стан (регулярна і значна несплата боргів, постійна неплатоспроможність і відсутність вільних грошових коштів);

· критичне погіршення фінансового стану (банкрутство). Це пов'язане з нерентабельністю виробництва або його зупинкою, наявністю великої заборгованості, яку підприємство не має змоги сплатити.

Визначення фінансового стану підприємства як незадовільного обов'язково потребує прискіпливого розгляду можливих причин, які обумовили його виникнення. Найчастіше фінансові ускладнення виникають внаслідок:

1) накопичення невиправданих (понаднормативних) залишків товарно-матеріальних цінностей на складах підприємства;

2) погіршення показників виробничої діяльності (обсяги, якість і асортимент продукції тощо);

3) затримки реалізації продукції (затоварювання, падіння цін і попиту, збільшення простроченої дебіторської заборгованості покупців);

4) зниження рентабельності виробництва, а отже, і суми прибутків і обігових коштів;

5) втрати обігових коштів через незважені управлінські рішення;

6) вилучення коштів у підприємства адміністративним, судовим, податковим або інфляційним шляхом;

7) інших причин (збитки від стихійних лих, несподівані банкрутства боржників, зростання конкурентного тиску закордонних виробників, зміна митних процедур тощо).

Закінчуючи аналіз-фінансового стану підприємства, потрібно зосередити увагу на формуванні рекомендацій для подолання фінансових труднощів. Оскільки неплатоспроможність підприємства викликається, як правило, нестачею грошових коштів, а не обігових коштів взагалі, добрі результати дають цілеспрямовані дії щодо поліпшення структури! обігових коштів. Для цього достатньо зменшити залишки непотрібних або надмірних виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей через їх реалізацію або обмеження придбання при звичайних обсягах їх використання. Ефект буде однаковим, проте різним за часом!

Скорочення понаднормативних залишків незавершеного виробництва і готової продукції на складі потребує вжиття;] інших за своєю суттю заходів. Це і прискорення виконання замовлень покупців, і вдосконалення оперативного планування виробництва й відвантаження продукції, перегляд ціноутворення і маркетингових засад підприємства. Інколи вивільнення із цих залишків можливо тільки частково, оскільки без певної уцінки це не обходиться (наприклад, на складі багато застарілої і неякісної продукції). Проте нехтувати такими заходами не слід, а їх своєчасне і масове проведення і дає життєво потрібні грошові кошти і оздоровче діє на виробничі неподобства і винних осіб.

Якщо підприємство має великі суми дебіторської заборгованості і насамперед несплачені своєчасно товари відвантажені, то слід запровадити комплекс заходів, починаючи з . можливого вибіркового припинення відвантаження продукції замовникам-боржникам до рішучих вимог повернення коштів у судовому порядку. Наполеглива робота з дебіторами, диференційний підхід до кожного партнера обов'язково дасть певні сплачені суми, що приведе до збільшення платіжних можливостей самого підприємства.

Пошук грошових коштів може бути пов'язаний також із зміною співвідношення основного й оборотного капіталу на користь останнього. При цьому реалізуються найбільш ліквідні види основних фондів (нові сучасні верстати, автомобілі, комп'ютери, окремі будівлі), а виторг зараховується на розрахунковий рахунок і використовується як обігові кошти. Доречним і суттєвим джерелом надходження коштів може бути і здавання в оренду виробничих і складських приміщень, виробничих потужностей. Це не змінює структуру капіталу, проте дає змогу за рахунок вільних потужностей одержати додаткові грошові надходження на розрахунковий рахунок.

Радикальним засобом для залучення необхідних грошових коштів може бути часткова реалізація підприємства (акцій, паїв). При цьому з'являються нові власники-підприємства, а одержані гроші спрямовуються на збільшення частки обігових коштів, що поліпшує фінансовий стан підприємства.

Тимчасовим заходом стабілізації фінансового стану є одержання банківських позик. Однак у більшості випадків позичені кошти не вирішують фінансових проблем, а лише зволікають їх розв'язання у часі. До того ж це дає змогу залучати в обіг підприємства кошти, коли фінансові негаразди незначні і є наслідком випадкових і в основному зовнішніх чинників. Підприємствам, що потерпають від фінансової скрути, банки вважають за краще позик не давати.

Нарешті, якщо всі перелічені вище заходи, що переважно мають одноразовий характер, не забезпечують одержання достатньої грошової суми, слід зосередити увагу на можливостях докорінного поліпшення ефективності роботи підприємства. Це стосується підвищення рентабельності та якості продукції, впровадження нової техніки І технології, реорганізації виробництва і управління тощо (рис. ,11). За відсутністю джерел фінансування і часу залишається тільки одна можливість — оголошення підприємства банкрутом.

Аналіз обігових коштів і джерел їх формування. Сучасний бухгалтерський баланс значною мірою наближений до балансів, які складаються у більшості країн світу і мають по три розділи в активі і пасиві. Валюта балансу є одночасно і обліковою (балансовою) ціною підприємства (табл. 10.1).

Структура коштів, а інколи і джерел може добре відбивати галузеві особливості підприємства. Фондомісткі виробництва (гірничі, металургійні, паливно-енергетичні та ін.) мають велику частку основних фондів і позаоборотних активів, що становить 50% і більше. Підприємства легкої промисловості, а особливо торговельні організації, посередницькі фірми, навпаки, головні ресурси вкладають в обігові кошти, тобто зростає частка розділів II і III активу балансу, а частка основного капіталу відносно невелика.

Якщо збільшується частка розділу III балансу, то це може свідчити про певні фінансові труднощі і порушення платіжної дисципліни.

Вивчення показників бухгалтерських балансів у динаміці дає змогу простежити не тільки загальні зміни фінансового стану, а й напрями розвитку підприємства.

Починаючи аналіз активу балансу (майна), треба розрахувати частку основних засобів та інших позаобігових активів (розділ І) та обігових коштів (розділи II і III). В нашому прикладі ці суми на кінець року становили 75,1 і 24,9% відповідно. Звідси, якщо на нашому підприємстві збудувати додаткові потужності з вартістю 100 тис. грн. основних засобів, до них треба додати 33 тис. грн. обігових коштів, а загальна сума збільшення майна становитиме 133 тис. грн.

Після цього треба визначити структуру обігових коштів, тобто частку матеріальних обігових коштів (розділ II) та інших, які знаходяться в розрахунках і грошових коштах. (розділ III). В нашому прикладі це становить 58.5 і 41,5% 1 відповідно від загальної суми обігових коштів. Особливо важливо розрахувати частину вільних грошових коштів (1,26%). |

Можливе також інше групування обігових коштів: у сфері виробництва (за виключенням із розділу II готової продукції ( і товарів) і у сфері обігу (розділ III + відповідні суми готової продукції і товарів із розділу II). Розрахунки свідчать, що це співвідношення становить відповідно 53,1 і 46,9%.

Аналізуючи стан активів підприємства, не можна обійти увагою питання ліквідності балансу, яка відображає можливість швидкої мобілізації власних коштів для своєчасної і повної сплати боргів (позик і кредиторської заборгованості).

Всі кошти за ступенем їх ліквідності слід об'єднати в кілька груп:

1. Швидколіквідні (грошові кошти в касі та на рахунках у банках, цінні папери підвищеного попиту та векселі надійних підприємств і фінансових установ).

2. Високої та середньої ліквідності (дебіторська заборгованість поточного характеру, запаси готової продукції на складі й товари покупні).

3. Малоліквідні (виробничі запаси ресурсів виробництва, залишки незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів, прострочені суми дебіторської заборгованості).

4. Неліквідні (всі основні засоби і довгострокові фінансові вкладення, інші позаоборотні активи).

Завершуючи розгляд показників ліквідності, треба враховувати певну умовність всіх класифікацій майна за ступенем його можливого перетворення в платіжні засоби. Наприклад, дефіцитні матеріали вдається реалізувати швидше, ніж готову продукцію низької якості, а нові верстати, — ніж цінні папери, на які немає попиту на ринку. Деякі суми дебіторської заборгованості, які знаходяться за крок від сплати! взагалі ніколи не будуть повернуті підприємству через банкрутство боржника. Проте за інших обставин для забезпечення ліквідності підприємство має тримати достатні суми грошових коштів на рахунках або в надійних короткострокових вкладеннях.

Аналіз статей пасиву балансу передбачає передусім поділ усіх джерел формування коштів на власні та прирівняні до них кошти (розділ І) і залучені джерела (розділи II та ІІІ пасиву). Вважається, що власних коштів має бути не менше як 50% загальної суми джерел фінансування (валюти балансу). Чим більша їхня частка, тим вища фінансові стійкість (незалежність) підприємства. У нашому прикладі їхня частка становить 78. Власні кошти спрямовують насамперед для фінансування основних фондів (розділ І активу), а також в обігові кошти (власні).