Структура доходів населення, перерозподіл доходів в суспільстві (стр. 2 из 4)

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:

— розширенням структурних складових сімейних доходів;

— суттєвим зниженням загального рівня реальних доходів;

— поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;

— слабким і нестійким зростанням факторних доходів;

— домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;

— зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;

— натуралізацією частки отримуваних доходів;

— тінізацією доходів з метою ухилення від сплати податків.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики.[1]

1.2 Розподіл особистих доходів у суспільстві

Розподіл - це проміжна стадія між виробництвом і споживанням в процесі суспільного відтворення. Для нормального функціонування економіки необхідною умовою виступає беззалишкове споживання усього виробленого ВНП. Виконання цієї умови, в першу чергу залежить від того, як відбувається розподіл створеної продукції. Не випадково один з основоположників класичної англійської політекономії Д. Рікардо вважав, що предметом економічної теорії є дослідження проблем пов'язаних із розподілом суспільного продукту.

Якщо від вартості валового національного продукту відрахувати витрати на амортизацію, то ми отримаємо величину національного доходу країни. Національний дохід представляє собою усі доходи населення та держави взяті разом. Частина державних доходів перетворюється у заробітну плату державних службовців та, за допомогою трансфертних платежів, у доходи тих верств населення, що не в змозі забезпечити свої нагальні потреби самостійно.

Отже, більша частина національного доходу країни представляє собою, кінець кінцем, особисті доходи населення, що отримані у приватному секторі економіки або з державного бюджету. Розгляду основних видів особистих доходів населення та головних принципів їх формування присвячено дану главу.[6]

Складність дослідження розподілу особистих доходів у суспільстві полягає в тому, що цю проблему розглядають не лише з точки зору економічної ефективності, але й з врахуванням морально-етичного боку справи. Питання про справедливість розподілу доходів, а, відповідно, створеного суспільного продукту виникло набагато раніше ніж економічна теорія сформувалась як наука. Історії не відомі приклади державного устрою при якому б усі верстви населення будь-якої країни були б задоволені існуючими відносинами розподілу. Оглядаючи усі відомі людству системи розподілу, із стародавніх часів по наші дні, можна констатувати, що їх поєднує лише одна загальна риса — окремі категорії населення завжди отримували більше за інші. Нерівномірність у розподілі набуває вигляду об'єктивного економічного закону. Що ж лежить у основі цього закону, які об'єктивні причини обумовлюють його дію?

Людина — це суспільна істота якій притаманне життя у колективі, з розподілом функцій та обов'язків між його членами. Історично склалося так, що більшу частку при розподілі загального продукту отримують ті члени колективу, які виконують у ньому найважливіші та найпотрібніші для його життєдіяльності функції. Епоха матріархату, за часів первіснообщинного ладу, свідчить про те, що в умовах коли йшлося про фізичне виживання племені в цілому найбільш потрібною визнавалась функція продовження роду, здатність народжувати дітей — нових членів даного колективу (майбутніх мисливців та рибалок, що зможуть краще годувати плем'я, якщо їх буде більше). Зростаючи чисельно, первісні племена розширювали ареал своїх дій, зустрічаючись при цьому з сусідніми племенами. Саме тут з'ясувалось що пристосувавшись до життя у повному небезпечному природному середовищі люди зіткнулись із ще більшою небезпекою — собі подібними, людьми з інших племен. З цього моменту влада належить воїнам, як найбільш фізично міцним членам племені, що здатні за допомогою зброї забезпечити його виживання у сутичках за життєвий простір з ворожими племенами. Відтепер найкраще годуються дорослі чоловіки, а жінки та діти отримують те, що залишиться.

Епохи рабовласництва та феодалізму — це період нескінченних війн за створення могутніх централізованих держав. Цілком зрозуміло, що левову частку виробляємого у суспільстві продукту отримували у цих умовах правителі-воїни із підлеглими їм вояками, бо від них залежало саме існування держави і життя неозброєної частини її населення.

Суттєві зміни у розподільчих відносинах відбуваються у процесі переходу до капіталістичного способу виробництва. Міць держави та успіх її боротьби з іншими державами за місце під сонцем залежать тепер, головним чином, від стану економіки. Більш розвинуті промислові країни мають вищий (порівняно з іншими) рівень добробуту населення у мирні часи і краще забезпечену усім необхідним армію при потребі ведення військових дій. Отже, найбільш корисною та потрібною суспільству постаттю стає підприємець, що здатен організовувати ефективне виробництво матеріальних благ. Відповідно, саме представники виробничого капіталу починають отримувати відносно більшу частину сукупного суспільного продукту.

Відстежуючи в попередні часи тенденції в змінах, що відбувались у розподільчих відносинах, можна дійти висновку про наявність певної закономірності розподілу сукупного продукту між різними верствами населення. Виконання функцій, які стають найважливішими наданому етапі розвитку суспільства винагороджується споживанням відносно більшої частки створеного продукту за рахунок отримання більшого особистого доходу. Виявлення названої закономірності робить необхідним пошук відповіді на питання про пропорцію, в якій повинні розподілятись доходи між різними категоріями населення.

Дійсно, визначаючи особливу роль феодала як захисника підлеглих йому селян, або підприємця як організатора процесу виробництва матеріальних благ, ми не можемо сказати напевно, яку ж частку від вирощеного врожаю чи виробленої на підприємстві продукції повинні привласнити феодал та підприємець. Що може вважатись достатнім визнанням виконуваних ними функцій — 10%, 50% чи 90% від всієї виробленої продукції? Відповідь на це питання завжди залежала не стільки від економічно обґрунтованої доцільності тієї чи іншої системи розподілу, скільки від соціально-політичної організації суспільства. Хоча й вважається, що відносини розподілу визначаються відносинами безпосереднього виробництва, проте, розподіл завжди був досить автономною ланкою процесу суспільного відтворення із значним впливом на неї суб'єктивних чинників. Пропорції у розподілі сукупного продукту між різними групами населення великою мірою визначаються домінуючими у даному суспільстві уявленнями про справедливість, пануючою ідеологією в конкретній соціально-економічній системі.[6]

1.3 Регулювання нерівномірності розподілу доходів. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині

Сукупні доходи населення формуються з різних джерел залежно від величини та складу їх. Персональний розподіл доходів між окремими сім'ями значно диференційований (нерівномірний).

Причини нерівномірності розподілу доходів населення:

— відмінності в освіті й особистих здібностях;

— нерівномірний розподіл економічних ресурсів;

— відмінності у становищі на ринку;

— різне ставлення до ризиків;

— наявність зв'язків або дискримінації.

Для визначення нерівномірності розподілу доходів використовується крива Лоренца (за ім'ям американського економіста Макса Лоренца (1876—1959 pp.)) — рис. 2.[9]

Лінія ОА відображає ситуацію абсолютної рівності у розподілі доходів, коли 20 % сімей володіють 20 % сукупних доходів суспільства, 40 % сімей — 40 % доходів і т. д.

Пряма ОВ відбиває ситуацію абсолютної нерівності у розподілі доходів, коли 1 % сімей отримує 100 % усіх доходів.

Крива ОСА показує стан фактичного розподілу доходів, тобто реальний пайовий розподіл сімей між сукупними доходами всього суспільства.

Крива Лоренца дає підстави для висновків про ступінь розриву між фактичним розподілом доходів і станом рівності. Поглиблення нерівномірності в розподілі доходів графічно виражається зміною конфігурації кривої Лоренца у бік збільшення її увігнутості відносно лінії абсолютної рівності (бісектриси ОА).

Важливим показником диференціації доходів населення є коефіцієнт (індекс) Джині (за ім'ям італійського економіста Коррадо Джині (1884—1965 pp.)). Розрахунок коефіцієнта Джині пов'язаний із кривою Лоренца. Він визначається відношенням площі фігури L, утвореної кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності (бісектрисою ОА), до площі всього трикутника ОАВ:

Величина коефіцієнта Джині може змінюватися від 0 (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулю) до 1 (чисельник дорівнює знаменнику) або від 0 до 100 % . Причому чим вище значення показника, тим нерівномірніше розподілені доходи суспільства.

Значна нерівномірність у розподілі доходів між окремими сім'ями спричиняє:

— соціальну напруженість у суспільстві;

— зубожіння переважної частини населення країни;

— безконтрольний розподіл доходів.

З метою зменшення диференціації доходів між окремими сім'ями (домогосподарствами) держава регулює розподіл та перерозподіл ринкових доходів:

— використовує прогресивну шкалу оподаткування;