— удосконалює систему державних трансфертних виплат;
— розширює суспільні блага.
Важливою проблемою регулювання нерівномірності розподілу доходів є визначення оптимального співвідношення між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, оскільки значне втручання держави у перерозподіл суспільних доходів знижує стимули до підприємницької продуктивної діяльності одних членів суспільства та породжує споживацькі настрої в інших.
Сучасна економічна теорія за основу виміру суспільного добробуту приймає оптимум Парето (за ім'ям італійського економіста Вільфредо Парето (1848—1923 pp.)), який вважав, що добробут суспільства досягає максимуму тоді, коли будь-які зміни у розподілі доходів не погіршують добробуту жодного із його членів.
Інший італійський учений Енріке Бароне розкритикував таке розуміння механізму максимізації добробуту суспільства. Він вважає, що зміни, викликані перерозподілом доходів, які спричиняють отримання вигод одними та збитків іншими, можна розглядати як приріст суспільного добробуту за умови, що ті, хто зазнав збитків, добровільно схвалять ці зміни. Це означає, що не завжди ті члени суспільства, чий рівень доходів зменшився, програли. Наприклад, вилучення більшої частини доходів у багатих через податки і використання їх з метою обмеження зони епідемії холери, СНІДу чи туберкульозу, з одного боку, є позитивним для тих, хто вже захворів, забезпечуючи їхнє лікування, а з іншого — обмежує вразливість, у тому числі й платників прогресивних податків. Вигода від уникнення захворювання не має грошового виміру, але вона не менш цінна для того, хто втратив частину свого грошового доходу.[9]
Розділ 2. Структура доходів та рівень життя населення в Україні
2.1 Основні показники рівня життя населення в Україні
За структурою доходів можна судити про середній рівень життя населення. В додатку представлені основні показники рівня життя населення в 2008 році.
Рівень життя населення є основним показником соціально-економічного розвитку будь-якої країни, за яким можна визначити її місце у світовому рейтингу. Саме цей показник є основною метою політики, а звідси, й економічної політики урядів держав з розвинутою економічною системою. Джерела доходів, якими володіє людина різноманітні, але основна складова їх — заробітна плата.
Людина працює, незважаючи на різні спонукаючі причини, для задоволення своїх потреб. І їх наявність та якісна ступінь характеризує саму людину, її моральний та суспільно-громадянський рівень. Вона працює для одержання доходу, через який вона може (або навпаки) себе реалізувати, проявити як особистість, бути корисною, собі, оточуючим, суспільству, або просто існувати залежно від розміру цього доходу. Однак не можна стверджувати, що одержання високих доходів спонукає людину задовольняти якісніші моральні потреби. Це вже залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів. Але можна точно зазначити той факт, що від бідної людини не варто сподіватися високопродуктивної праці.
В Україні неприпустимо мала частка заробітної плати в ВВП, що йде в розріз із сформованою світовою тенденцією, Так, частка заробітної плати у ВВП різних країн у 2008 році становила: в Японії — 76,0%, США — 72,2%, Євросоюзі — 88,3, Росії — 40,0% і в Україні — 41,0% [4].
Відставання України по цьому показнику майже удвічі характеризує її загальне економічне становище. Посилання на значно нижчий рівень продуктивності праці не зовсім доречне. Так, якщо порівнювати наше становище з російською практикою, то тут згідно з дослідженнями Д. Львова середньостатистичний російський працівник виробляє на 1 долар погодинної оплати праці приблизно у 2 рази більший ВВП, ніж аналогічний американський. Тобто відбувається офіційно зареєстрована на державному рівні експлуатація найманої праці [12].
За даними Держкомстату України, за січень— липень 2008 р. номінальні доходи населення становили 451,9 млрд. грн, що перевищує рівень доходів за відповідний період 2007 р. на 43,9%. Наявний дохід, який може бути використано населенням на придбання товарів та послуг, зріс на 43,7%, а реальний наявний дохід, визначений з урахуванням цінового чинника, — на 13,7% порівняно з відповідним періодом торік.
Наявний дохід у розрахунку на одну особу за липень 2008 р. становив 1259,7 грн (липень 2007 р. — 935,3 грн). Показник співвідношення наявного доходу до прожиткового мінімуму в середньому на одну особу (607 грн) становить 2,08 (липень 2007 р. — 1,78).[3]
Середньомісячна заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності за січень—липень 2008 р. становила 1739 грн, що на 38,8% більш ніж у відповідному періоді торік. Реальна заробітна плата при цьому зросла на 9,0%.
Заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності за липень 2008 р. становила 1930 грн, що на 2,5% більш ніж у червні і на 35,8% більш ніж у відповідному періоді торік. У промисловості заробітна плата за липень порівняно з відповідним періодом 2007 р. зросла на 37% і становила 2173 грн.
Показник співвідношення заробітної плати за липень до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб — 2,97 (за липень 2007 р. — 2,53).[4]
2.2 Основні зміни структури доходів населення, їх причини
Другий основний показник, аналогічний за своєю економічною вагомістю рівню життя населення – це структура доходів населення.
У структурі сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут. За структурою доходів можна судити про середній рівень життя населення конкретної країни. Так, якщо основну частку доходів складає заробітна плата, то це свідчить що тут переважає виробнича діяльність, розвинена сфера послуг, а частка підприємницького доходу та особистого капіталу, підприємницькій прибуток забезпечує працею вільні робочі місця. Тут основний дохід заробляє частина населення у формі найманого працівника. Висока частка заробітної плати у загальних доходах свідчить про економічний стан країни.
За останніми дослідженнями українських вчених, частка заробітної плати у сукупних доходах населення в 2009 році реально знизилася (з 41,0% до 20%), що відповідає негативній тенденції, яка позначається на спаді виробництва, скороченні зайнятості і, відповідно, на зростанні безробіття, тінізації економіки.
Простежимо, що відбулося з іншими складовими доходів населення, якщо знизилась основна частка доходів. Друге місце за вагомістю після заробітної плати становлять доходи населення у вигляді соціальних допомог і трансфертів: у 2007 році вони становили 39,4% і в 2008 році — 38,6%; далі — доходи від підприємницької діяльності та від власності — 19,6% та 18,7% відповідно за роками. Така ситуація свідчить про те, що більше третини населення одержує дохід від держави у формі соціальної допомоги й трансфертів, і тільки менше п'ятої частини населення заробляє підприємницькою діяльністю або використовуючи свою власність.[11]
Звичайно, можна сказати, що відбулися значні зміни у структурі доходів населення, але їх ніяк не можна характеризувати як ринкові, навпаки.
Рівень заробітної плати та державних виплат у вигляді різноманітних соціальних допомог, пенсій, стипендій, субсидій недостатній для нормального проживання населення, що потребує від держави значного відтоку бюджетних коштів на його соціальне забезпечення.
Однак збільшення частки соціальних виплат свідчить не лише про турботу населення, а й про скорочення зайнятості, зростанні частки соціально незахищених і про вади діючої державної системи соціальних виплат.
Порівняємо ці дані з іноземними. Так, за останні три десятиріччя заробітна плата в сумі особистих доходів населення США становила 60—70%, доходи від неакціонерного підприємництва — 5—8, доходи від власності — 13-19, соціальні трансфертні платежі - 10-16%. Як, бачимо, в Україні простежується протилежне - негативна диспропорція доходів населення.
2.3 Диференціація доходів населення
Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин та залежить від економічних, демографічних, соціальних факторів.
Загальна кризова ситуація в нашій країні різко позначилася на розшаруванні населення на багатих і бідних. Цей поділ населення можна показати через співвідношення рівнів матеріальної забезпеченості 10% найбільш та 10% найменш забезпечених груп населення (децільний коефіцієнт). Як свідчать офіційні дані, поділ на бідних і багатих у 2008 році в різних країнах становив: у Японії — 4:1, Європі – 5-7:1, США – 9:1, Україні — 13,5:1 [5].
За даними українських вчених [2] реальне співвідношення відповідних прошарків населення становить 40:1. У Росії коефіцієнт розшарування населення у 2008 році за даними Держкомстату України становив 14,3:1,3 за оцінками російських експертів ступінь нерівності у 2-2,5 раза вищий за офіційно в установлений. Вважається, що соціальна стабільність наражається загрозі, коли цей розрив перевищує десятикратну величину.
В Україні у 2008 році згідно з даними ДПА України за підсумками декларування доходів громадян чисельність платників податків - мільйонерів зросла більш як удвічі - понад 1 млн. грн. доходів задекларували у минулому році 336 громадян, а у звітному - таких осіб було зареєстровано вже 850. Деякі з них задекларували доходи у розмірі 20 і навіть 100 млн. грн. Це офіційна звітність, а хто може підрахувати "підпільних" мільйонерів, що знаходяться у тіні нашої економіки?
В Україні бідність часто спіткає осіб не просто достатньо освічених і кваліфікованих але й працюючих, до того ж ще у режимі повної зайнятості, що є взагалі нонсенсом. Так, близько 65% бідних сімей - це ті з них, в яких хоча б одна особа працює. Дана ситуація віддзеркалює типову для бідного суспільства низьку ціну робочої сили. Масштаби бідності за самооцінками, як правило, значно перевищують масштаби об'єктивної бідності. За даними 44 обстежень, проведених протягом 1998-2008 років українським Інститутом соціальних досліджень і центром „Соціальний моніторинг", нижчим ніж рівень середньої української родини вважають 60% населення України.[7]