- стабільне виконання боргових зобов'язань республіки;
- мінімізацію витрат урядового боргу в довготривалій перспективі, ґрунтуючись на урядових стратегіях ризику;
- оптимізацію управління обігом готівки в державному секторі.
Для забезпечення слугування державним інтересам IGCP здійснює свою діяльність керуючись принципами продуктивності, прозорості та пізвітності й відповідальності. Агентство з питань управління боргом (IGCP) підпорядковане та знаходиться під наглядом Міністра фінансів Португалії. Структура IGCP включає: Голову Ради директорів, Раду директорів, Консультативну раду, Аудиторський комітет.
Діяльність Агентства підлягає нагляду з боку вищої аудиторської установи - Аудиторського суду. Щорічний аудит, який здійснюється Португальським аудиторським судом зосереджується на:
- обліку та звітності з питань державного боргу;
- процедурах управління боргом;
- моделі управління.
Також можуть здійснюватися інші аудиторські процедури у разі їх необхідності та виправданості. Агентство з питань управління боргом також звітує безпосередньо парламенту у наступних випадках: на запит Комітету з питань бюджету та фінансів (зазвичай раз на рік) і під час інформування з питань простроченого боргу, ризиків, програми запозичень, організації та діяльності вторинного ринку цінних паперів. Хоча Агентство з питань управління державним боргом є частиною системи державного управління, його працівники не є державними службовцями (трудові договори укладаються у відповідності до загального трудового законодавства), а для побудови внутрішньої організації Агентства була прийнята корпоративна модель управління.
Агентство з питань управління боргом Великобританії створене 1 квітня 1998 року як виконавчий орган Казначейства Великобританії. З того часу одна з головних його ролей полягає у здійсненні запозичень для фінансування державних (урядових) витрат. Це робиться переважно шляхом продажу цінних паперів гілтс та казначейських векселів.
Гілтс (gilts) - "золотообрізні цінні папери" - це довгострокові боргові зобов'язання (від 1 до 50 років) Уряду Великобританії. Вони ідентифікуються за "купоном" (загальним щорічним відсотком до сплати утримувачу цінного паперу) і датою погашення (наприклад, 4-х відсотковий Казначейський гілт 2016). Уряд емітує два основних типи цінних паперів гілтс: договірні та індексовані.
Казначейські векселі - це короткострокові боргові зобов'язання (до 12 місяців), які під час емісії мають термін погашення 1, 3 або 6 місяців. Вони випускаються із дисконтом, тобто під час купівлі покупець сплачує меншу суму, а при погашенні отримує номінальну вартість цього векселя.
Починаючи з 2002 року, гілтс є одним із основних боргових інструментів і щорічно їх продається на суму 50-60 млрд. фунтів стерлінгів (тобто уп'ятеро більше ніж раніше). Станом на кінець 2006 року номінальна сума непогашеного боргу за гілтс становила 433,2 млрд. фунтів стерлінгів. Щорічні витрати на сплату відсотків дорівнюють близько 27 млрд. фунтів стерлінгів, або 5% загальних державних (урядових) витрат.
Слід зазначити, що на Агентство з питань управління боргом, поряд із здійсненням боргових запозичень, покладається й низка інших обов'язків, а саме: управління державними грошовими залишками, обслуговування функцій Уповноважених зі зниження національного боргу та Ради кредитних державних проектів, оперативне управління депозитами, адміністрування інших державних зобов'язань з питань гарантування кредитів й інвестицій, а також управління послугами з придбання та продажу цінних паперів гілтс.
Агентство функціонує як частина загальної інституційної структури управління державним боргом у Великобританії. Створення окремого Агентства супроводжувалося необхідністю чіткого розділення функцій грошово-кредитної політики від управління боргом. Це здійснювалося з метою забезпечення того, що на впровадження політики управління боргом не впливатимуть короткострокові рішення грошово-кредитної політики.
Основна мета управління боргом у Великобританії полягає у мінімізації у довгостроковій перспективі витрат, пов'язаних із забезпеченням фінансових потреб Уряду, беручи до уваги ризик і водночас забезпечуючи те, що політика управління боргом не буде суперечити цілям грошово-кредитної політики.
Агентство з питань управління боргом діє як виконавча структура і, відповідно, за законом є складовою частиною Казначейства. Разом з тим, Агентство функціонує автономно від міністрів Казначейства, що таким чином дозволяє Агентству впроваджувати план фінансування в межах загальних директив, встановлених міністрами у звіті з управління боргом та резервами. При цьому, міністри не здійснюють щоденного втручання у прийняття оперативних рішень керівництвом Агентства.
Основними способами виконання Агентством плану фінансування є наступні:
- виконання ринкових операцій (переважно продаж цінних паперів гілтс та казначейських векселів);
- моніторинг стану виконання плану фінансування та звітування про це Казначейству;
- моніторинг розвитку ринків та своєчасне інформування Казначейству про будь-які зміни, які можуть вплинути на необхідність перегляду плану фінансування.
Агентство задовольняє фінансові потреби держави (уряду) через успішне виконання плану фінансування. Зі свого боку, Казначейство проводить моніторинг програм продажу Агентством цінних паперів гілтс та казначейських векселів для переконання у тому, що план виконується. Казначейство вивчає результати кожного аукціону з продажу гілтс та аналізує щомісячні та щоквартальні звіти Агентства про хід виконання плану фінансування.
Агентство задовольняє фінансові потреби держави (уряду) через успішне виконання плану фінансування. Зі свого боку, Казначейство проводить моніторинг програм продажу Агентством цінних паперів гілтс та казначейських векселів для переконання у тому, що план виконується. Казначейство вивчає результати кожного аукціону з продажу гілтс та аналізує щомісячні та щоквартальні звіти Агентства про хід виконання плану фінансування.
Останні зміни у діяльності Агентства характеризуються тим, що воно впровадило спеціальну модель Стратегічного аналізу боргу (SDA), яка розрахована для визначення співвідношень між витратами та ризиками в умовах різних стратегій запозичень. Це робиться шляхом оцінювання вартості різних стратегій випуску цінних паперів гілтс у певній структурній моделі, яка відображає "типову" або стилізовану поведінку економіки Великобританії.
Отож, розглянувши досвід європейських країн, таких як Великобританія і Португалія, можна сказати, що Україні потрібне вдосконалення роботи органів управління державним боргом, а також відповідне законодавство. Детальніше напрями вдосконалення управління державним боргом буде розглянуто в наступному підрозділі [16].
3.2 Напрямки покращення управління державним боргом в Україні
Певні аспекти організації управління державним боргом частково регламентуються у різних законодавчо-нормативних актах. Це спричинено, в першу чергу, відсутністю єдиного закону «Про державний борг». Спеціальний окремий державний орган з управління боргом відсутній. Ці функції покладені головним чином на департамент державного боргу у складі Міністерства фінансів України.
Основними завданнями цього департаменту є реалізація стратегії внутрішніх і зовнішніх запозичень держави, надання державних гарантій, погашення та обслуговування державного боргу, у тому числі забезпечення обліку і моніторингу таких операцій.
У системі управління державним боргом в Україні спостерігається розширення структури та збільшення обсягів застосовуваних боргових інструментів, зростає кількість активних операцій з державним боргом, впроваджуються механізми використання вільних залишків бюджетних коштів.
Проте ринок облігацій внутрішньої державної позики (далі ОВДП) в Україні має ряд проблем. Зокрема, існує обмеження попиту на облігації внутрішньої державної позики. У 2005 р. вдалося продати ОВДП лише завдяки нерезидентам, у попередні роки основними покупцями паперів були Ощадбанк і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Попит на ОВДП можна розширити за допомогою інструментів, які використовують розвинені країни світу для збільшення місткості ринку. Як приклад можна навести такі способи його розширення:
- у Великобританії – короткострокові облігації держави для великих підприємств;
- у США – федеральні і муніципальні облігації, ощадні бони (неринкові облігації, що поширюються серед фізичних осіб).
Однак в Україні такі напрями не розвинені. Необхідним, на мою думку, був би випуск подібних цінних паперів. Проте застосування теорії внутрішніх запозичень в Україні у 2005 р. шляхом трансформації зовнішнього боргу у внутрішній не зменшило сукупного боргу держави. Боргову політику України та розвинутих країн світу можна порівняти на основі концепцій, що дістали розвиток в американській економічній літературі.
Кабінет міністрів України прийняв Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009-2013 роки. Ця Концепція спрямована на задоволення нагальних потреб реформування первинного ринку державних цінних паперів в Україні, зумовлених насамперед високою вартістю державних запозичень на внутрішньому ринку порівняно з їх вартістю на зовнішніх ринках. Метою цієї Концепції є створення засад та умов для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів протягом 2009 - 2013 років. Концепція передбачає здійснення таких заходів: запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні внутрішніх державних облігацій; розширення спектра інструментів державної позики; створення системи первинних дилерів державних цінних паперів; підвищення прозорості здійснення державних запозичень; розміщення коштів єдиного казначейського рахунку; управління ризиками, які пов’язані з державним боргом.